Людина у Балаклаві

5 років тому, після Революції Гідності і першого шоку від анексії Криму та війни на Донбасі, в суспільстві був величезний запит на нові обличчя.

Ідеально в ці очікування вписався образ Людини у Балаклаві. Примітно, шо суспільство знало цю людину під вигаданим ім"ям, мало цікавилося деталями справжньої біографії, не звертало жодної уваги на вигаданий диплом, незаконно присвоєне «військове звання», не задавалося питанням, що ця людина робила в захоплених бойовиками приміщеннях Донецька. А кожен, хто намагався поставити бодай якісь питання Балаклаві, оголошувався «вчорашнім днем», корупціонером, ретроградом, набридлою мордою.

Людина в Балаклаві ідеально вписувалася в очікування суспільства. Романтична легенда, очі з-під шматка тканини, героїчний камуфляж, припорошені невідомою пилюкою далеких степів берці. На всіх ТБ каналах з-під Балаклави віщала істина в останній інстанції, і їй вірили більше, ніж Верховному Головнокомандувачу. Бо хто ж краще, ніж Балаклава, знає, як воювати, звільняти, охороняти!

Образ запав в душу українцям, бо давав поле для фантазій, ілюзій, очікувань, кожен виборець уявляв під балаклавою те, що хотів й про що мріяв, — хтось героїчного, хтось чесного, хтось професійного, хтось ідеального, хтось непідкупного, хтось молодого, хтось досвідченого. Головне — бідного, простого, свого, з народу. Нове обличчя, не таке, як набридлі старі. Нове, а значить апріорі краще, чесніше, розумніше, відповідальніше і працьовитіше. Як солодко обирати ілюзію.

А потім балаклава знялася. Минуло 5 років. 5 років колотнечі, бійок, шашок, шоу. Ні нових принципів, ні нового змісту, ні нових горизонтів, ні нових досягнень, ні законів, ні відстоювання прав людини, нічого… під нею не виявилося. Порожнеча. Цікаво, що шлях Балаклави в велику політику простелили Великі Люди з Дніпра.

Великі майстри продавати виборцям Ідеальний Міф.

Украінська політика циклічна. Запит на міф — вічний.

Джерело