Компромату ще буде багато, а вибір залишається один!

За кілька тижнів до виборів у медійний простір вприскується матеріал про корупційні дії трьох молодих осіб, що відповідали за постачання дефіцитних комплектуючих на танкові заводи.

Ці комплектуючі в Україні не виготовлялися, а завозилися із Росії, і тому могли потрапити в Україну тільки нелегально, тобто контрабандою. Ці троє молодих людей діставали контрабандні комплектуючі дешево, а далі продавали танковим заводам дорого. Де корупція? У тому, що директори заводів погоджувалися купляли ці комплектуючі за завищеною ціною. Не в останню чергу тому, що один з тих хлопців, Ігор — син Олега Гладковського, заступника голови РНБОУ.

Проблема корупції на державних підприємствах не є новою або виключною проблемою танкових заводів. Сама державна форма власності заохочує корупцію. Коли власником є приватна особа, вона не купуватиме комплектуючі собі на збиток. Так само і акціонерне товариство не призначить директора, який завдаватиме шкоди акціонерам товариства, якщо замість прибутку директор генеруватиме збитки. А у державного підприємства немає достатнього контролю за собівартістю продукції з боку власника. От і виникають спокуси у директорів купити комплектуючі за завищеною ціною, якщо за це можна дістати «відкат». Державний бюджет усе стерпить. І за таких обставин завжди знайдуться здібні хлопці, які розроблять схему, щоб переказати бюджетні гроші у кишені приватних осіб. Чи повинні танкові заводи змінити форму власності? Так, повинні. У США всі оборонні підприємства є акціонерними товариствами, і китайці, наприклад, можуть бути акціонерами компанії, яка виготовляє літаки, що їх цікавлять. Тільки імпортувати ці літаки до Китаю, вони не зможуть, бо ліцензії на експорт дає держава. Так само не зможуть дізнатися про технологічні таємниці у виготовленні цих літаків. Тому, що і ця сфера регулюється державою. Єдине право, яке вони мають, це право на дивіденди і на зміну директорату, якщо той не приносить їм прибутку. Тому там немає місця для посередників a ля Курченко або цих трьох хлопців на чолі з Ігорем Гладковським.

Журналістське розслідування було завершене більше, як рік тому, але витік інформації стався зараз, напередодні виборів. А вже наступного дня Юлія Тимошенко гнівно таврувала у Верховній Раді «злочинну владу», невід'ємною частиною якої вона сама й була понад двадцять років. Пафосного натхнення їй надає підтримка міністра Авакова, який «нічтоже сумняшися» призначив себе суддею над виборами президента. Думаю, що він вже приготував подарунок на інавгурацію Тимошенко у вигляді білого і пухнастого рюкзачка з кишенькою у вигляді червоного серця.

Пан Гладковський-старший, багаторічний партнер Петра Порошенка у бізнесі, подав у відставку. Це недостатня допомога президентові у передвиборчій кампанії, бо виборець може це сприйняти, як маневр, оскільки вже немає часу на розслідування, щоби справу було передано до суду і розглянуто ще до виборів. Набагато більшою допомогою за таких обставин був би добровільний внесок до державного бюджету тої суми, яку згідно з оприлюдненим журналістським розслідуванням Гладковський-молодший заробив на поставках комплектуючих. Без усякого визнання провини з боку молодої особи — просто як допомога державі. І тим започаткувати таку гарну форму співпраці з бюджетом, яка може у разі непроходження до другого кола зацікавити і Юлію Володимирівну.

Війна компроматів буде тільки посилюватись. Можливо, Юлії Володимирівні нагадають її телефонні розмови з паном Коломойським, що гуляли інтернетом на одних з попередніх виборах. Там йшлося не про такі нікчемні суми, як у цій справі з комплектуючими. Адже, як казав Воланд: «Рукописи не горять.»

Попри всю масу компромату, яка ще буде витряхнута на голови виборців за наступні тижні, не слід відволікатися від головного питання виборів: «Хто з трьох найбільш вірогідних кандидатів здатен захистити існування незалежної Української держави? «. І відповідь на це запитання залишається незмінною, скільки б гніву і популізму не лунало під куполом Верховної Ради.