Многая літа, Ваша святосте!

Україні критично бракує моральних авторитетів (зрештою, не тільки Україні). Їх можна перелічити персонально. І одним з перших у цьо­му переліку, чиє ім’я одразу спадає на думку, є Патріарх Філарет, якому 23 січня виповнилося 90 років.

У цей день владика почув багато теплих слів на свою адресу, отримав чимало пам’ятних подарунків, але найцінніший подарунок, на який чекав десятиліттями і до якого сам долучився, здобув напередодні.

З часу відновлення Української незалежної держави Філарет напо­легливо домагався незалежності Української православної церкви. У листопаді 1991 року він скликав Помісний собор УПЦ, який одностайно ухвалив рішення про канонічну незалежність. З цим рішенням звернувся до Патріарха Московського Алексія І І, але нарвався на гнів Москви: Фі­ларета позбавили усіх ступенів священства. Був, по суті, проклятий, як свого часу Мазепа. І це вельми промовиста паралель. Імперія завжди мстила тим, хто прагнув незалежності від неї. Але Філарет не змирився з тиском Москви і створив Київський патріархат з перспективою, що рано чи пізно Українська православна церква стане незалежною.

Тривалий час Київський патріархат вважали за неканонічну церкву. Філарет протягом десятиліть стоїчно терпів ці приниження і таки до­чекався історичного моменту проголошення автокефалії Української церкви. І саме тут проявилась уся велич його постаті. Аби не дати що­найменших підстав для зриву цього процесу, не створювати напруги з УАПЦ, яку очолював Макарій, Філарет на прохання Варфоломія відмо­вився претендувати на посаду глави нової Помісної об’єднаної церкви. Хоча якби наполягав, то очолив би церкву, за яку боровся протягом зна­чної частини свого життя. І мав на те повне моральне право. Та й деле­гатів на Об’єднавчому соборі від Київського патріархату було найбіль­ше… Але його мужній вчинок засвідчив, що насправді він божа людина, яка здатна особисті амбіції рішуче відсунути на другий план заради ви­щої мети — служіння церкві та державі. Не дав шансів ворогам викорис­тати його амбіції, а таких спроб було чимало! Натомість дав урок усім українцям, насамперед українським політикам. Якби тільки цей урок був засвоєний…

Мабуть, для кращого засвоєння, у переддень ювілею, Філарет дав ще один майстер-клас. 22 січня він виступив на з’їзді «Батьків­щини», де лідера партії Юлію Тимошенко було висунуто кандидатом у президенти. Запросивши Патріарха на з’їзд для благословення, Юлія Тимошенко, вочевидь, сподівалась таким чином нейтралізувати за­слуги Петра Порошенка для отримання Томосу. Не так сталося, як га­далося. Мудрий Патріарх своєю промовою продемонстрував не лише те, що у свої 90 років має світлий розум і вміє яскраво виступати без жодного папірця (!), значно краще від багатьох політиків-ораторів. Він тонко і грамотно провчив політиків, не дав себе використати. Філарет побудував свій виступ на ідеї життєво необхідної єдності українців, за­стеріг від взаємопоборювання (це згодом відчутно дисонувало на тлі наступних агресивних виступів політиків). Та своєрідним апогеєм ви­ступу було визнання заслуг президента в отриманні автокефалії. Фі­ларет подякував Порошенкові за Томос. «Над цим багато потрудилась наша церква Київського патріархату, і президенти сприяли…, але до­сяг цієї мети нинішній президент Петро Порошенко». Багатотисячний зал, який перед цим часто аплодував Патріарху, занімів… Це, як ка­жуть, був вищий пілотаж. Ще один урок об’єктивності, справедливості, вдячності. Цей вчинок вкотре засвідчив розуміння своєї історичної мі­сії. Філарет міг собі це дозволити, на відміну від Кравчука, який також був присутній на з’їзді і також, мабуть, хотів би претендувати на роль морального авторитета. Але ним не став. Бо так і залишився на рівні кон’юнктурного політика.

Саме тому Україна і утвердилася як незалежна держава. Бо трима­ється на таких стовпах украінської історії, як Патріарх Філарет. Многая літа, Ваша святосте!