У Новорічну ніч стаємо дітьми, бо очікуємо на диво…
Життя — дивна штука, яку хочеться любити, коли воно вдається, і ненавидіти, коли кидає у нас сніжками негативів
Новорічної ночі найостанніша річ думати про політику і пов’язані з нею традиційні розчарування. Залишмо це на потім, попереду матимемо багато для цього приводів. Зосередьмося на спогадах про нелегкий минулий рік, а оскільки людська пам’ять має дивовижну здатність утримувати лише приємне, то наші рефлексії ідуть нам тільки на користь.
Відженімо подалі, за хатній поріг, зради 2018-го. Киньмо у домашнє вогнище записки з переліком наших страхів, непевностей і тривог, як це роблять перед Різдвом американці. Вислухаймо рідних, особливо дітей, і, можливо, зрозуміємо, що цьогоріч вони жили власним життям, яке лише краєм зачіпало нас з вами. Попросімо вибачення за свою ненавмисну байдужість, і станьмо родиною.
І обов’язково згадаймо українських воїнів, які п’ятий рік поспіль бережуть наш з вами спокій. Їм не солодко там, у засніженому степу під Авдіївкою чи на Промці, однак їх тримає думка, що вони там недаремно…
Життя — дивна штука, яку хочеться любити, коли воно вдається, і ненавидіти, коли кидає у нас сніжками негативів. Сахаючись від них, здобуваючи синці, міркуймо про те, що все так не буде, що невдовзі трапиться диво, і доля повернеться до нас своїм сяючим, не схожим ні на яке інше, обличчям. І вразить нас усіма барвами світу, і зігріє серце погідним відчуттям успіху і надії. Хай це трапиться з усіма вами саме Новорічної ночі.
Один мій знайомий — самітник без перспективи зміни статусу одинака, уночі проти 1 січня вдається до дивовижного способу медитацій. Запаливши свічки, розкладає на столі вітальні новорічні листівки з далекого часу і намагається відтворити у своїй пам’яті обриси тих, хто водив рукою, підписуючи їх. Приємні спогади про друзів, про тих, з ким довелося подолати бодай найменший шмат життєвої дороги, про тих, кого, можливо, вже нема серед нас, перетворюють години новоріччя на бенкет емоцій, тиху гавань розради. Відтак цей чоловік замикає двері свого помешкання і кидається у святковий вир новорічного Львова, розглядаючи в усміхнених обличчях риси віртуальних візаві. Йому легко йти життям, оскільки живе переконаним, що, попри різність, люди мають на генному рівні щось невловиме. Він шукає двійників своїх далеких знайомців, і, що дивно, знаходить їх.
Мій приятель — дивак, але, видається, це його дивацтво мало б бути зрозумілим кожному з нас. Тим паче, Новорічна ніч акурат надається для подібних вчинків, адже тоді ми всі хай на кілька годин стаємо дітьми. Бо очікуємо дива, і воно стається. Особливо, коли дуже цього прагнемо.
Саме такого, неймовірного бажання дива хочу побажати усім, хто розпочинає свій день з «Високим Замком». Повірте, з ним і з нами легше. Особливо, коли додати до цієї охоти ще й трохи труду задля того, аби реалізувати свій задум.
До традиційного переліку новорічних зичень нашим шановним читачам і просто симпатикам досиплю дещицю своїх. Хай вам ведеться у всьому, хай казкової ночі започаткується щось добре: у кого — настрій на весь рік, у кого — можливо, діти, задля яких здолаємо усі перепони і негаразди.
