У Новорічну ніч стаємо дітьми, бо очікуємо на диво…

Життя — дивна штука, яку хочеться любити, коли воно вдаєть­ся, і ненавидіти, коли кидає у нас сніжками негативів

Новорічної ночі найостанніша річ думати про політику і пов’язані з нею традиційні розчарування. Залишмо це на потім, попереду матимемо багато для цього приводів. Зосередьмося на спогадах про нелегкий минулий рік, а оскіль­ки людська пам’ять має дивовижну здатність утримувати лише приємне, то наші рефлексії ідуть нам тільки на користь.

Відженімо подалі, за хатній поріг, зради 2018-го. Киньмо у домашнє вогнище записки з переліком наших страхів, непев­ностей і тривог, як це роблять перед Різдвом американці. Ви­слухаймо рідних, особливо дітей, і, можливо, зрозуміємо, що цьогоріч вони жили власним життям, яке лише краєм зачіпало нас з вами. Попросімо вибачення за свою ненавмисну байду­жість, і станьмо родиною.

І обов’язково згадаймо українських воїнів, які п’ятий рік поспіль бережуть наш з вами спокій. Їм не солодко там, у за­сніженому степу під Авдіївкою чи на Промці, однак їх тримає думка, що вони там недаремно…

Життя — дивна штука, яку хочеться любити, коли воно вдаєть­ся, і ненавидіти, коли кидає у нас сніжками негативів. Сахаючись від них, здобуваючи синці, міркуймо про те, що все так не буде, що невдовзі трапиться диво, і доля повернеться до нас своїм сяючим, не схожим ні на яке інше, обличчям. І вразить нас усіма барвами світу, і зігріє серце погідним відчуттям успіху і надії. Хай це трапиться з усіма вами саме Новорічної ночі.

Один мій знайомий — самітник без перспективи зміни ста­тусу одинака, уночі проти 1 січня вдається до дивовижного способу медитацій. Запаливши свічки, розкладає на столі ві­тальні новорічні листівки з далекого часу і намагається відтво­рити у своїй пам’яті обриси тих, хто водив рукою, підписуючи їх. Приємні спогади про друзів, про тих, з ким довелося подо­лати бодай найменший шмат життєвої дороги, про тих, кого, можливо, вже нема серед нас, перетворюють години новоріч­чя на бенкет емоцій, тиху гавань розради. Відтак цей чоловік замикає двері свого помешкання і кидається у святковий вир новорічного Львова, розглядаючи в усміхнених обличчях риси віртуальних візаві. Йому легко йти життям, оскільки живе пе­реконаним, що, попри різність, люди мають на генному рівні щось невловиме. Він шукає двійників своїх далеких знайомців, і, що дивно, знаходить їх.

Мій приятель — дивак, але, видається, це його дивацтво мало б бути зрозумілим кожному з нас. Тим паче, Новорічна ніч акурат надається для подібних вчинків, адже тоді ми всі хай на кілька годин стаємо дітьми. Бо очікуємо дива, і воно стається. Особливо, коли дуже цього прагнемо.

Саме такого, неймовірного бажання дива хочу побажати усім, хто розпочинає свій день з «Високим Замком». Повірте, з ним і з нами легше. Особливо, коли додати до цієї охоти ще й трохи труду задля того, аби реалізувати свій задум.

До традиційного переліку новорічних зичень нашим шанов­ним читачам і просто симпатикам досиплю дещицю своїх. Хай вам ведеться у всьому, хай казкової ночі започаткується щось добре: у кого — настрій на весь рік, у кого — можливо, діти, за­для яких здолаємо усі перепони і негаразди.