Чи доживе Путін до розпаду Росії?

Це питання не риторичне, воно вже стоїть на порядку денному

Зараз в Україні ще живе велика кількість людей, які народились у Радянському Союзі. Я теж належу до цього покоління. Радянський Союз у часи нашої молодості був надзвичайно потужною і великою державою.

Шоста частина земної кулі, майже 300 млн. людей населення, величезні природні ресурси, найбільший у світі ядерний потенціал — все це робило цю країну рівною з США, а якщо говорити про військовий потенціал, то він був навіть більший, ніж в США. Але разом з тим, ми жили достатньо бідно.

Пам’ятаю, з яким пафосом була організована і проведена в 1980 році московська Олімпіада. Нічого, що туди приїхали лише країни так званого «соцтабору» та країни третього світу. Але, мабуть, багато пам’ятають закриття цих змагань, чудову мелодію Пахмутової, наповненої щирим сумом. Глядачі зі сльозами на очах прощались під звуки цієї пісні з лялькою-ведмедем, який відлітав в нічне небо. Ми думали тоді, що прощаємось із символом Олімпіади, а насправді це було прощання з країною, якій залишилось існувати не більше десяти років.

Причин розпаду супердержави, якою був СРСР, багато, я не буду їх аналізувати, та все ж зупинюся на двох — на авантюрі з війною в Афганістані і на різкому обвалі цін на нафту.

Безумовно, СРСР не розпався за три дні, в 1991 році в Біловезький пущі було лише юридично оформлено його смерть. Як би Росія, яка є правонаступницею СРСР, не намагалась доводити світу, що вона така ж потужна, як СРСР, — ніхто в це не може повірити. Росія не стала супердержавою і не могла нею стати.

Головним наслідком розпаду СРСР для Росії було навіть не те, що її територія зменшилась на чверть, а населення майже наполовину. Світ став однополярним і єдиною супердержавою залишились лише Сполучені Штати Америки.

Після приходу Путіна до влади в Росії змінилося багато. Країна взяла курс на мілітаризацію, активно почала накачувати м’язи — збройні сили. На якомусь етапі в РФ вирішили, що пора повернути втрачені території, незалежно від того, що на тих територіях вже утворились суверенні держави, визнані у світі, та й сама Росія визнала ці держави і території. Але це не зупинило Росію перед авантюрою в Придністров’ї, згодом — у Грузії. Я вже не кажу про серйозні конфлікти в межах самої РФ.

Та ці авантюри зійшли з рук путінському керівництву. Світ належним чином не відреагував на агресію Росії. У Москві зрозуміли, що ніхто у світі не бажав рвати відносини через Абхазію, Осетію чи Придністров’я. Це розв’язало руки російській владі.

Але головна авантюра Росії — Україна — була ще попереду. Відкрита агресія 2014 року, анексія Криму, війна на Донбасі стали початком кінця РФ. СРСР колись напав на Афганістан, як Росія тепер — на Україну. Упевнений, що наслідки від цієї агресії для Росії будуть такими ж, як і для СРСР.

Весь цивілізований світ став на захист України, а особливо важливо, що Україну захищає США.

Вже довгий час Росія за свою агресію проти України перебуває під санкціями економічного і політичного характеру. Але висока ціна на нафту, яка в 2014 році досягала приблизно 120 доларів за барель, давала можливість Кремлю відкрито кепкувати над західними санкціями. Адже нафтодолари поповнювали бюджет і давали можливість не тільки значно модернізувати свій воєнний потенціал. Народу теж трохи перепало — рівень життя в Росії поліпшувався.

Мабуть, Путін і російська верхівка розраховували, що так буде завжди. Крим забудуть, на Донбасі рано чи пізно схвалять російський варіант. Що ж до санкцій, — то їх теж з часом скасують через неефективність.

Але цього разу все пішло по-іншому. США і західні країни не віддають Україну Росії. Антиросійська коаліція стає все більш жорсткішою і ефективнішою. Росії все важче і важче ігнорувати тверду і неухильну проукраїнську позицію США і західних партнерів.

Впевнений: створення потужної і ефективної антиросійської коаліції — це величезна заслуга України, без неї ми б не вистояли.

Важливо пам’ятати, зараз антиросійська коаліція є набагато потужнішою та сильнішою, ніж антигітлерівська коаліція в період Другої світової війни.

Аналітики ще в 2014 році почали прогнозувати падіння ціни на нафту і вона дійсно почала падати і в 2015 році, і в 2016 — 2017 роках. Та це падіння в Росії теж прогнозували і його наслідки не були катастрофічними.

Все змінилося улітку 2018 року, ціна на нафту різко впала: з 84 доларів за барель до менше 60 доларів у грудні 2018 року.

Така ціна теж не критична для Росії. Додатково друкуючи рублі, можна утримувати більш-менш стабільний курс, при цьому рівень інфляції теж залишатиметься у межах допустимого, хоча вона і почала зростати.

Ситуація, яка зараз склалась у світі з ціною на нафту, дає підстави передбачити, що вона падатиме надалі.

Росія, як відомо, входить в число найбільших виробників нафти, на Росію припадає понад 11% світового видобутку (2-е місце), а перше — США (понад 15%).

Можливо, для Росії буде певним порятунком, якщо 6 грудня у Відні країни ОПЕК ухвалять рішення про зменшення або замороження видобутку нафти. Це може стабілізувати ціну, але тільки на певний час.

Та після Керченської авантюри ще не відомо, яким буде ухвалене там рішення. Крім того, є ще Іран, якому, не зважаючи на санкції, дали можливість певний час видобувати і експортувати нафту.

Російський бюджет більш ніж на половину формується за рахунок нафтовидобутку і продажу сирої нафти. Тому якщо тенденції на пониження ціни на нафту збережуться, — а для цього є економічні підстави, а зараз ці економічні підстави можуть бути доповненні ще й політичними чинниками, — то можемо чекати подальшого різкого падіння ціни на нафту. Деякі аналітики вважають, що вона може опуститись до 30−35 доларів за барель.

Якщо ж до невтішних прогнозів цін на нафту додати потужні санкції, які от-от США запровадять проти Росії у зв’язку з отруєнням в Солсбері, то ситуація для Кремля може набути критичного характеру.

Переконаний, що і пряма військова агресія Росії проти України в акваторії Керченської протоки не залишиться без належної уваги і додаткових санкцій.

Правда, після саміту в Аргентині ціни на нафту зросли приблизно на 5%. Це стало можливим в результаті домовленостей Путіна з принцем Саудівської Аравії. Але несподіване рішення Катару про свій вихід з ОПЕК з 1 січня 2019 року, а також про значне нарощування видобутку своєї нафти, знову стимулювали падіння цін.

Усі чудово усвідомлюють, що головним гравцем на цьому полі є США, і саме від них залежатиме і ціна на нафту, і її політичні наслідки, перш за все, для Росії. Адже збільшення щодобового видобутку в США нафти на 1,5 — 1,7 млн. барелів істотно не впливало на ціну нафти, але може вплинути, і досить відчутно. Все залежатиме від механізмів, до яких вдадуться США. І в Росії це розуміють, не випадково ж у бюджеті Росії на 2019 рік закладено ціну нафти 40 дол. за барель.

Як би там не було, всі згадані чинники свою справу зроблять. Тому питання, чи доживе Путін до розпаду Росії, не є риторичним, воно вже стоїть на порядку денному.

Примітка: Віктор Швець — Президент Української фундації дослідників права

Джерело