Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Газ і Незалежність

Стикнувшись з конкуренцією, яку український газ може створити на європейському ринку, Росія може вдатися до військової агресії, як в Криму

У 1975 році видобуток газу в Україні сягнув 68,7 мільярдів кубічних метрів. Для порівняння у 2017 році видобуток був на рівні 18 мільярдів кубів, тобто, у 3,5 рази менше. Таке значне скорочення видобутку аж ніяк не можна назвати досягненням або мудрою державною політикою всіх урядів з часу проголошення незалежності Української держави.

В Україні відкрито 140 родовищ з підтвердженими покладами 276 мільярдів кубів. Це не так вже й багато: за умови видобутку 20 мільярдів кубів на рік цього вистачить лише на 14 років. З інших джерел — доведені запаси газу становлять один трильйон сто чотири мільярди кубічних метрів, яких вистачить на 55 років видобутку.

Але це невірний погляд на цю галузь економіки. Як доводить світовий досвід, кількість діючих родовищ нафти і газу залежить від ціни на сировину. Бо при ціні 100 доларів за барель відкривається набагато більше родовищ нафти, ніж при ціні 50 доларів за барель. Покладів нафти і газу є багато, але собівартість видобутку на різних родовищах суттєво відрізняється. Тому правильно ставити питання — скільки в Україні є родовищ при ціні газу 300 доларів за 1000 кубів і скільки могло би бути при ціні 500 доларів?

Беручи до уваги невпинний прогрес технології видобування, родовища, які раніше мали дуже високу собівартість видобутку, наприклад, сланцеві родовища на Західній Україні і Харківський області, нині стають рентабельними. Можна стверджувати, що газу тільки на сухопутній частині України мінімум у три рази більше, а беручи до уваги акваторію Чорного моря, що є ексклюзивною економічною зоною України — у 10 разів більше підтверджених запасів. І це означає, що видобутку на теперішньому рівні вистачить на 140 років, а не 14. А це, як кажуть в Галичині, зовсім інша пара кальош.

Це дозволяє зовсім по-іншому подивитися на газотранспортну систему України, яка наразі використовується виключно для транспортування російського газу до Європи. Власне, Росія і вкрала Кримські родовища газу, бо це дає їм широкі вигоди. Навіть якщо американські санкції не дозволяють їм скористатися краденим вже сьогодні, то цей газ наразі не зайде і до української газотранспортної системи. І це набагато ускладнює заповнення труби газом неросійського походження, якщо Росія скоротить на 50−70мільярдів кубів прогін після введення до експлуатації газогону Північний потік-2 у грудні 2019 року.

Тому між крадіжкою кримських родовищ та будівництвом Потоку-2 існує пряма залежність, бо обидві ці операції мають на меті перетворити українську газотранспортну систему на металобрухт. Не розуміти цього німецькій уряд не може, бо там працюють дуже кмітливі фахівці. Але вони в мить стають тугодумами і глухими, як тільки щось не відповідає їхнім інтересам. А інтерес полягає у тому, щоби Німеччина стала диспетчером майже усього російського газу в Європі.

Проходження російського газу по українських газогонах дає до бюджету країни 2 мільярди доларів на рік (цього року більше, але це тимчасове явище, пов'язане з регламентними роботами на Північному потоці-1). За ціною 300 доларів за 1000 кубів — це дорівнює вартості 6 мільярдів кубів. Отже, якщо би держава відправляла українськими газогонами до Європи хоча би 10 мільярдів кубів, що їй належать, то це б давало майже в два рази більше доходів до бюджету, ніж наразі дає транзит російського газу.

То чому ж Україна не резервує частину потужностей українських газогонів і не відправляє свій газ до Європи, щоби заробляти набагато більше до бюджету і не залежати від платежів Росії за транзит газу?

Оце хороше запитання до всіх урядів, починаючи з 1992 року і дотепер.

Бо знаючи, що в Україні видобувалося 68 мільярдів кубів, а потреби економіки наразі не перебільшують 27 мільярдів, існує великий потенціал для перетворення держави з імпортера на експортера газу. Тим більше, що немає потреби вкладати мільярди доларів у будівництво газотранспортної системи, бо вона і так вже існує. Це є такою самою конкурентною перевагою України, як наявність чернозему у землеробстві. Експорт українського газу вирішив би більшість бюджетних проблем і проблеми державного боргу. А саме борги і є найбільшою загрозою незалежності. Такою ж реальною загрозою, як і російська агресія.

Зі слів прем'єра Гройсмана планується збільшення видобутку газу щорік в Україні на 1 мільярд кубів. Не складно порахувати, що такими темпами Україна вийде на рівень видобутку 1975 року через пів століття.

Тому що видобуває газ колишній міністр екології пан Злочевський з компанією Бурісма, а не велетні світового нафтогазового бізнесу. Збереження такої ситуації вигідно виключно Росії, а після введення до експлуатації Потоку-2 ще й Німеччині.

І якщо проблему експорту українського газу до Європи не буде розв'язано ще до того, як українські газогони почнуть іржавіти, то це буде такою ж дурістю, як невикористання черноземів багато років поспіль. А дурість у таких справах гірше за злочин.

Тому то й слід призначити на посаду міністра екології і природних ресурсів України людину такого маштабу і досвіду, як, скажімо, донедавній голова правління найбільшої американської нафтогазової компанії Екссон — Рекс Тіллерсон. Метою такого призначення має бути значне прискорення видобутку газу. Бо саме від цього міністерства залежить швидкість, з якою світові нафтогазові компанії зможуть приступити до видобутку газу в Україні. Це надзвичайно вигідно уряду України, бо зазвичай угоди по розподілу продукції залишають державі до 65 відсотків видобутого компаніями газу, який уряд зможе відправляти на експорт до Європи.

Стикнувшись з конкуренцією, яку український газ може створити на європейському ринку, Росія може вдатися до військової агресії, як в Криму. На цей раз щодо юзівського родовища у Харківській області. Тому це родовище має розробляти велика американська компанія, за спиною якої стоїть уся міць Сполучених Штатів. Отже, не у руках президента Трампа, а у руках Української влади знаходиться ключ до незалежності України.

Схожі новини