Чи заблокує Трамп газопровід «Північний потік-2»?

Оцінюючи президента США, слід брати до уваги його реальні дії, а не слова чи мовчання


У липні 2017 року Конгрес США ухвалив закон 419−3, який накладав санкції на Росію. Крім того, цей закон заборонив президенту Дональду Трампу скасовувати санкції без дозволу Конгресу. Тож законодавці перебрали на себе функцію, закріплену за виконавчою владою.

Президент Трамп назвав закон антиконституційним, але до суду не звернувся. Без зайвого шуму 2 серпня 2017 року Трамп підписав закон 413−3, і той набув чинності.

У розділі щодо Росії закон був відповіддю на побоювання законодавців, що втручання РФ у вибори президента США мало на меті позбутися санкцій за допомогою хитрощів, а не дотримання міжнародного права і підписаних зобов’язань. Безпрецедентною булла єдність обох палат Конгресу і обох партій: 98 сенаторів зі 100 і 419 членів Палати представників із 422 підтримали цей закон. Отже, без дозволу Конгресу США президент Трамп не може ні послабити, ні скасувати санкції щодо Росії.

То навіщо увесь цей рейвах після слів Путіна у Гельсінкі, що вони з Трампом обговорювали якісь нові ідеї щодо України?

І для чого поважна агенція фінансових новин «Блумберг», у стилі пропаганди «Раша Тудей», поширює черговий фейк про ще один незаконний референдум на Донбасі? Якщо окупанти його проведуть, решта російського бізнесу, який ще не під санкціями, теж буде під ними. Білий дім оперативно оголосив, що жодних ідей про референдум на Донбасі США не підтримують.

Путін у Гельсінкі знову заявив, що для нього питання Криму закрите. А якщо закрите, то не може бути ні нових, ні старих ідей щодо України, які дозволять Росії позбутися санкцій. Бо Конгрес США запитає президента Трампа: «А чи повернула Росія Крим Україні? Ні? Ну то давай, до побачення».

На що ж тоді розраховує Путін, натякаючи на якісь нові підходи щодо України? По-перше, на свою п’яту колону в Україні, яку він намагатиметься привести до влади на президентських і парламентських виборах наступного року. А по-друге, на коротку пам’ять слухачів, які забули, що президент Трамп уже не має повноважень знімати або послабляти санкції проти Росії. Тому-то президент Трамп і мовчав з української тематики на прес-конференції у Гельсінкі. А що мав сказати, якщо у нього немає повноважень? Що він доповість Конгресу — що Путін не хоче йти з Криму? Путін не хоче йти з Криму, поки ціна за барель нафти наближена до 70 доларів. А як впаде до 25, то й Крим із родовищами поверне, і за російський кошт відремонтує усі українські кораблі, які захопив 2014 року. Бо Росія, за словами сенатора

Джона Маккейна, — це велика бензоколонка. На відрахуваннях від продажів нафти і газу тримається увесь бюджет РФ. Їй потрібна висока ціна нафти і значна частка світового нафтового та газового ринку, щоби фінансувати витратні статті бюджету. І вся політика Росії підпорядкована завданню збільшувати ціну нафти і газу, а також обсяг їх продажів у всьому світі.

Недарма ж президент Трамп захищався в одному зі своїх твітів від звинувачень, що він є союзником Кремля, таким зауваженням: «Як я можу бути промосковським, коли їхня мета — висока ціна на нафту, а моя мета — низька ціна на нафту?».

Мабуть, у перспективі, навіть у короткій перспективі, метою Трампа справді є низька ціна на нафту. Але дотепер його дії мали протилежний ефект, бо вихід США з Паризької угоди про зміну клімату і з Угоди про відтермінування іранської ядерної програми до 2025 року об’єктивно сприяють зростанню ціни на нафту.

Щоправда, мотиви виходу президента Трампа з цих угод не пов’язані з цінами на нафту. Це очевидно по іранській угоді. Іран уже погрожує перекрити Ормузьку протоку — у відповідь на поновлення американських санкцій у листопаді. Наразі це пустопорожні загрози, бо якщо Іран спробує своїми військово-морськими силами перекрити протоку, командуванню 7-го флоту США знадобиться небагато часу, щоб очистити головний світовий шлях транспортування нафти від саботажників. Інша ситуація створилася би, якби Іран володів ядерною зброєю.

У цьому випадку головнокомандувачу збройних сил США знадобилося би більше часу на прийняття рішення про силове вирішення питання.

Намагаючись не допустити ядерного озброєння Ірану, Трамп дбає про те, аби ціни на нафту у майбутньому не підвищувалися через саботаж транспортних артерій. Але засоби досягнення цієї мети передбачають обмеження купівлі іранської нафти вже сьогодні (щоби спонукати Іран відмовитися від ядерного озброєння). А це призводить до зменшення наявної нафти у світі на 1−1,5 мільйона барелей на день (більшість світових компаній приєднаються до санкцій і відмовляться купувати іранську нафту).

За таких обставин Росія, яка експортує 11 мільйонів барелей нафти на день, може одноосібно підняти ціну бареля до 100 доларів. Для цього їй достатньо скоротити експортні поставки на два мільйони барелей на день.

І Росія би це зробила, якби США не були до цього готові. Президент Трамп наступного дня після Гельсінкі дав доручення готувати стратегічний резерв нафти США (700 мільйонів барелей) до випуску нафти — через можливі дії Росії з метою вплинути на настрої американських виборців у листопаді. (Усі 435 місць у Палаті представників і 35 зі 100 місць у Сенаті будуть переобрані 6 листопада). На такі дії Трампа слід дивитися у першу чергу, а не на його слова. Бо так працює реальна політика: гучні заяви свідчать про одне, а реальні дії — про інше.

У спільному інтересі України і США — недопущення будівництва газопроводу «Північний потік-2». Росія разом із Німеччиною настирливо просувають цей проект, і будівництво газогону вже розпочалося. США не зацікавлені у цьому проекті, бо він ускладнює американським компаніям продаж скрапленого газу до Європи. Тому президент Трамп дорікає канцлеру Меркель, що вона збагачує ворога, — замість того, щоби купувати газ у США, свого союзника по НАТО.

Канцлер неохоче погодилася збільшити оборонні витрати Німеччини з 1,25% до 2% ВВП, але щодо купівлі американського газу — зась. Меркель і Путін докладатимуть усіх зусиль, щоб газолін був збудований. Будуть робити Трампу пропозиції різних поступок в інших питаннях, але не в цьому. І це становить найбільшу небезпеку для існування Української держави.

Чи змінив президент Трамп свою жорстку позицію щодо газогону «Північний потік-2» після зустрічей з Меркель і Путіним? Наразі ми цього не знаємо. Але невдовзі дасться чути. Якщо будівництво газогону буде припинено, то президент Трамп заслужить на велику подяку від України. А якщо виявиться, що США не мають наміру вживати санкції проти компаній, задіяних у будівництві «Потоку-2», це означатиме, що Україна залишається віч-на-віч із проблемами безпеки, які вимагатимуть підвищення оборонного бюджету нашої держави до 10% від ВВП і більше. У такому разі будемо стверджувати, що Трамп зрадив Україну, а заодно й численних виробників скрапленого газу в США.

Великі виклики, які ставить перед Україною будівництво газогону «Північний потік-2», вимагають нестандартних засобів протидії. Одним із них було би запрошення Рекса Тилерсона, який був держсекретарем США і 40 років очолював найбільшу у світі нафтову компанію «Ексон», на посаду міністра екології та природних ресурсів України.

Якщо Тилерсон погодиться, це надасть можливість швидко залучити американські компанії до розробки наших газових родовищ (у першу чергу сланцевих) — із метою різкого збільшення видобутку газу в Україні. Тоді виробникам знадобляться магістральні газогони України для експорту продукції до Європи, і вони будуть зацікавлені в збереженні і охороні цих газогонів. Це сприятиме збільшенню американської військової допомоги Україні і зніме значну частину тягаря, яким збільшення витрат на оборону лягає на витратну частину українського бюджету. Водночас відрахування до бюджету від зростання видобутку газу значно поповнять дохідну частину державного бюджету.

Саме на цих проблемах безпекової і бюджетної політики має бути зосереджена вся увага держави й громадськості, а не на обговоренні того, що одна баба, навіть якщо її звуть Блумберг, казала… А щодо «нових підходів» Росії до «українського питання», то слід це сприймати як відволікання уваги від головного питання — будівництва «Північного потоку-2». І треба завжди пам’ятати про закон 419−3, який майже одностайно був ухвалений парламентом США. Цей закон і санкції, застосовані Америкою проти Росії після загарбання Криму, будуть чинними, поки Крим не повернеться під юрисдикцію України.