Що буде, якщо Варфоломій не надасть автокефалію?

Це всього лише велика геополітична гра, де ми маємо переграти свого ворога

РПЦ перейшла в контрнаступ і, звичайно, зробить все від себе залежне, щоб Вселенський патріарх не дав ніякої відповіді на звернення Петра Порошенка і Ради. Але навіть такий сценарій кращий за той, коли такого звернення просто не існувало.

Для початку я хочу всіх повернути в уже далекий 2005 рік, коли Віктор Ющенко, наче пришелець з космосу, почав говорити про Голодомор і, чи не вперше, за всі роки незалежності на такому рівні почав артикулювати відоме гасло Миколи Хвильового «Геть від Москви». Тоді багато хто сміявся, багато хто не розумів, але що насправді в той час було зроблено? Як на мене, найважливіше, що зробив Ющенко, так це те, що він посіяв зерно сумнівів в мільйонах українців. Зараз уже навіть складно уявити, щоб хтось, крім московської церкви заперечував Голодомор. І зараз все більше людей чітко усвідомлюють, що гасло «Геть від Москви» є основою творення держави України.

Насправді, якби не було всіх тих культурологічних ескапад Ющенка, наша національна свідомість знаходилася б на нижчому рівні. Я розумію, що прочитавши ці слова, багато хто захоче звинуватити мене в тому, що я не згадую про те, що на іншій стороні медалі є й те, що Ющенко, де-факто, став хрещеним батьком цілого руху зрадофілів. Так, це теж правда. Але зараз на вулиці 2018 рік і ми говоримо не про Ющенка, Голодомор і зрадофілію, а про можливість автокефалії.

Заява Порошенка, безумовно, базується на великій клопіткій праці дипломатів. Я не хочу вдаватися в роздуми про те, чи справді американці домовилися з Ердоганом, щоб той натиснув на свого підданого і дуже залежного від турецької влади Патріарха, аби той дав Україні автокефалію. Я також не хочу зараз писати про те, як свого часу Борис Годунов тримав кілька місяців під домашнім арештом Вселенського патріарха, аж поки той не дав патріархію Москві. Зараз для нас більш важливо те, що відбувається не стільки фізичне, скільки символічне відділення українського православ’я і паралельно відбувається зміна свідомості в головах мільйонів українців. І ця зміна є головною загрозою для росіян. Просте питання: «Чи маємо ми право на власну церкву», стає одним з ключових на наступні роки.

Все це я веду до того, що нам не потрібно боятися мовчанки з Константинополя (Стамбула). Політика не зводиться до одного дня і до однієї перемоги чи поразки. Навіть якщо на день Хрещення Русі Варфоломей нічого не скаже і не приїде в Київ — це не означає, що ми програли. Нам просто-напросто потрібно розширювати символічний простір і почати наповнювати його матеріальним змістом.

Що може зробити влада? Перш за все, потрібно забезпечити інформування населення. Десять раз повторена теза про те, що ми маємо право на власну церкву, гратиме більше ролі, ніж тисячі яйцеголових дискусій про томоси і особливості символів віри.

Також можна зробити одну елементарну річ: кожен глава райадміністрації має забезпечити будівництво одного храму немосковської патріархії у себе на території. Чи можливо це зробити оперативно? Безумовно, так.

Свого часу московська патріархія на виборах 1999 року підтримала не Кучму, а свого традиційного ворога лідера комуністів Петра Симоненка. Відповідь влади була проста і адекватна. Тодішнього Житомирського єпископа було затримано на кордоні, коли він віз до Москви пару кілограмів золота (УПЦ МП платить податок у Москву). Після цього російська церква відмовилася від підтримки компартії. Ні для кого не секрет, що церква є глибоко корумпованою структурою з величезним оборотом готівкових коштів. Просто, на жаль, ніхто ніколи не цікавився, де ці потоки осідають.

Хочу ще раз наголосити: поява в нашому інформаційному полі ідеї створення незалежної церкви — це вже половина успіху. А можлива відсутність швидкої відповіді Варфоломея — це не поразка. Це всього лише велика геополітична гра, де ми маємо переграти свого ворога.