Трамп робить Америку «самотньою». І це не американська, а наша проблема

Новина про запровадження США з 1 червня мит на сталь і алюміній з Європейського Союзу в Україні нікого особливо не зацікавила. А дарма! Бо це ж не просто чергова примха президента Трампа, реагуючи на яку, решта лідерів Заходу іронічно знизують плечима… Ці мита — справжній тектонічний зсув, причому не лише економічний, а й геополітичний. По суті, уже не можна говорити про єдиний Захід, тому що США Трампа з цієї спільноти вийшли. Як слушно зауважив один із оглядачів телеканалу CNN, Трамп робить Америку не «знову великою» (Make America great again, «Зробимо Америку знову великою» — передвиборче гасло Трампа), а радше «самотньою»… На жаль, ця проблема — не тільки американська.

Міністр торгівлі США оголосив про введення з 1 червня 25% мита на ввезення сталі й 10% на ввезення алюмінію — з Мексики, Канади і Євросоюзу. ЄС відразу оскаржив ці мита у Світовій організації торгівлі. За правилами СОТ, держава-член може захищати свій ринок, якщо є загроза для її національної безпеки. Але комісар ЄС із торгівлі Сесілія Мальмстрем переконана: «Експорт сталі та алюмінію з ЄС у США не може бути загрозою їхній внутрішній безпеці. Це ще більше послаблює трансатлантичні відносини. Це чистий протекціонізм».

«Іще більше» — тому що трансатлантичні відносини було підірвано ще раніше. США вийшли з Паризької кліматичної угоди. США перенесли своє посольство в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалима. Нарешті, США вийшли з ядерної угоди з Іраном. Позиція Є С із усіх цих питань суперечить позиції Білого дому, як і позиція щодо мит на сталь і алюміній, але саме на мита реакція ЄС була найгострішою. (Зрозуміло, бо ж американські мита б'ють по інтересах країн-членів Євросоюзу не опосередковано, а напряму). У відповідь ЄС обіцяє ввести мита, від 10 до 50%, на американські товари, які імпортує. Хочуть вдарити насамперед по виробниках із тих американських штатів, які на президентських виборах підтримали Трампа… Масштабна торговельна війна розгоряється між найближчими союзниками, членами одного військово-політичного блоку, НАТО! Ще кілька років тому таке навіть у страшному сні уявити не можна було, але сьогодні це вже сумна реальність.

Фактичний розкол Заходу нічого доброго Україні не віщує. І можливі втрати наших металургів (не зможуть продавати в ЄС так багато металу, як раніше, бо ж Євросоюз, якщо зменшиться його експорт до США, стільки українського металу вже не потребуватиме) — далеко не найбільша потенційна проблема. «Самотність», а точніше, добровільна ізоляція Америки Трампа означає, що найпотужніші гравці ЄС, насамперед Німеччина й Франція, можуть розвернутися обличчям до… путінської Росії.

Зрештою, хіба це вже не відбувається? Попри застереження США, Німеччина хоче будувати газпромівський «Північний потік 2», газопровід, який позбавить Україну газового транзиту. Ба більше, нещодавно авторитетне німецьке видання, тижневик Der Spiegel, опублікував колонку, зміст якої є приблизно таким: хоча ми зі зрозумілих причин не можемо офіційно визнати Україну російською зоною впливу, фактично Берлін мав би це зробити. Інакше, мовляв, не вийде, такими є політичні реалії…

А дивіться, що заявив нещодавно на Санкт-Петербурзькому економічному форумі президент Франції Емануель Макрон: «Я… розумію посилену роль, яку Росія взяла на себе у своєму регіональному оточенні і в світі»… Нормально? Тобто анексія українського Криму і агресія на Донбасі — це лише «посилена роль Росії у регіональному оточенні»? За словами Макрона, «ключовим елементом повернення до мирних відносин між Європою і Росією» є «мирне врегулювання кризи на Донбасі». Не війна, не агресія, а лише якась там «криза», яку за допомогою «дорогого Володимира» (саме так називав Путіна на пітерському форумі Макрон) буде швидко врегульовано… Чи не за рахунок Києва Берлін і Париж хочуть це зробити? Після таких німецько-французьких реверансів у бік Кремля цей варіант уже не видається неможливим.

… Очільникам українського МЗС зараз не позаздриш. І США, і Європейський Союз є нашими стратегічними партнерами, без допомоги яких Україна не вистоїть. Ці партнери розсварилися, у багатьох питаннях це вже прямі конкуренти. Приймаючи ті чи інші зовнішньо-політичні рішення, Київ повинен це враховувати. Зробити правильний вибір іноді буде важко.

Ось приклад. Не переносячи своє посольство до Єрусалима, Україна солідаризується з ЄС. І це правильно, адже ми хочемо з ЄС інтегруватися, аж до вступу. Але, перенісши зараз своє посольство до Єрусалима, Україна надала б Ізраїлю велику послугу. І водночас сподобалася би Трампу (вплив єврейського лобі США на нього є відчутним). А ну як Трамп заговорив би тоді про «особливе партнерство» з Україною? Може, і МВФ, який до Білого дому прислухається, був би поступливішим. Але мусульманським країнам переїзд посольства України до Єрусалима дуже не сподобається (м'яко кажучи). А ми цим країнам багато чого продаємо…