І з шафи посипались кістки...

Скандальні зміни до закону про Інститут національної пам'яті, які ухвалили польський сейм і сенат, спричинили так званий ефект Барбари Стрейзанд.


Нагадаю, ефект Стрейзанд полягає у тому, що спроби видалити чи приховати певну інформацію призводить лише до її більш широкого поширення. В 2003 році Барабара Стрейзанд через суд намагалася заборонити публікацію фотографії її будинку на узбережжі Каліфорнії. Хоча фотограф робив знимки не будинку, а узбережжя, в рамках вивчення його ерозії. До суду ця фотографія на сайті фотографа була завантажена шість разів, два з яких зробили адвокати актриси. Після позову на сайт фотографа зайшли мільйони відвідувачів, а фотографію передрукували безліч газет і журналів. 

Щось подібне відбувається тепер і з Польщею. Польська влада безглуздими змінами до закону хотіла начебто поліпшити імідж своєї країни. Як говориться у цьому законі, його мета - запобігти оббріхуванню польської держави, приписуванню полякам злочинів Третього рейху. За публічні заяви про причетність поляків до Голокосту передбачена кримінальна відповідальність. Водночас передбачене покарання і за заперечення злочинів українських націоналістів у період 1925 - 1950 р.р. Тобто чужі злочини (реальні чи вигадані) -  поза будь-якою дискусією, а власні - табу (ціхо ша).

Та ефект вийшов з точністю до навпаки. Змінами до закону польська влада замість того, щоб сховати скелети у шафі, навпаки - витягнула їх звідти на світ Божий. І кістки з шафи посипалися... За законом "Барбари Стрейзанд" тема колабораціонізму поляків стала топовою не лише у польських ліберальних і опозиційних медіа. Хвиля зацікавленості до фактів, які польські політики-мракобіси воліють стерти зі сторінок історії, пронеслася багатьма країнами світу. А в Ізраїлі спричинила справжнє цунамі. 

Як наслідок, давно забуті і сховані у запилених архівах факти участі поляків у Голокості спливли на поверхню. А факти - річ уперта. Згадали і про польську поліцію, яка співпрацювала з гестапо, і як поляки переслідували, грабували та вбивали євреїв. 

Самі ж поляки у соцмережах нагадували, що перший концентраційний табір в Європі був створений в 1934 році саме у Польщі - Береза Картузька, де сиділо багато українців, зокрема, оунівців. Власне, цей табір рішенням тодішнього президента Польщі Ігнація Мосцицького був створений для ув'язнення активістів етнічних меншин - переважно українців і білорусів. У ньому дозволялося тримати людей до трьох місяців без жодного суду, за рішенням поліції чи глави воєводства. А остаточне рішення про термін увязнення залишалося за адміністрацією табору. 

Польська публіцистка Ева Седлецька у журналі "Політика" перелічила місця, де відбувалися погроми, подібні до Єдвабного (10 липня 1941 року сталося масове вбивство євреїв у селі Єдвабне, яке очолював голова селища М. Кароляк) - Гоньондз, Вонсош, Райгруд, Пухали Старі...

Ева Седлецька розповідає, що нинішня польська влада хотіла показати закордонним журналістам, як поляки рятували євреїв і за це самі гинули. Для цього групу журналістів привезли до села Маркова, де показали новостворений музей пам'яті героїчної родини Ульмів, яку розстріляли за переховування євреїв. Допитливі журналісти однак з'ясували, що Ульмів видали їх сусіди-поляки. А в акції розстрілу цілої сім'ї брали участь поліцейські поляки-колаборанти.

Багато польських журналістів і експертів пишуть, що скандальні зміни до закону підлили масла у тліючий антисемітизм. Наприклад, один журналіст польського телебачення (TVP) сказав, якщо євреям не подобається польське право, нехай виїжджають до Ізраїлю. А інший журналіст, політичний коментатор Рафал Зємкевіч назвав деяких ізраїльських політиків "пархами". 

Відверто кажучи, диву даюся, як польська влада, де, вочевидь, є і адекватні люди, могла так грубо підставитися, одним розчерком пера зіпсувати стосунки з сусідами та союзниками. Як написав відомий польський журналіст Ярослав Курський, ПіС оживив найгірших польських демонів - расизм, ісламофобію, германофобію, антисемітизм (тут можна додати від себе - українофобію) і пішов на війну з цілим світом. "Нищиться праця цілих поколінь", - з сумом підсумовує Ярослав Курський. 

Коментатори усе частіше порівнюють політику Качинського з політикою Путіна. І мають рацію. За активною реакцією щодо погіршення польсько-ізраїльських відносин значно менше уваги приділяється погіршенню польсько-українських. І мало хто з міжнародних коментаторів звертає увагу на один, на перший погляд, незначний нюанс - у змінах до закону закладено погано приховані територіальні претензії Польщі до України. Маю на увазі вживання терміну Східна Малопольща на позначення Галичини. 

І тут проекція на путінський режим проявляється особливо яскраво. Як відомо, авторитарні режими ні перед чим не зупиняються, щоб втримати владу. Путіну для цього знадобилась не одна "маленька переможна війна": спочатку у Чечні, потім агресія в Грузію і нарешті - ейфорична анексія Криму. Чи не станеться так, що в один момент польська влада, яка вже розігріла шовіністичні настрої у значної частини поляків, захоче повернути собі "Східну Малопольщу". За певних обставин, звичайно. Наприклад, при повномасштабному військовому вторгненні Путіна на територію України... Чи не заради цього писався цей маразматичний закон? У це важко повірити. Але раніше ми не вірили у можливість окупації Росією Криму та війни на сході України...