Українські родини рятували єврейських дітей

У Львові, 27 січня, біля пам’ятника жертвам львівського гетто та біля меморіального каменю на місці колишнього Янівського концтабору, відбулися заходи із вшанування пам’яті загиблих євреїв. У кожному місті та містечку України Голокост залишив по собі криваві рани, у тому числі і на Львівщині.

80 років тому — 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів концтабору Аушвіц-Біркенау. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.

Генеральна асамблея ООН 2005 року прийняла резолюцію, у якій йдеться про те, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня.

Організував пам’ятний захід у місті Лева Всеукраїнський Благодійний єврейський фонд «Хесед Ар'є». Вшанувати пам’ять майже 6 мільйонів безневинних життів прийшли представники різних єврейських організацій нашого міста, місцевої та обласної влади, представники духовенства, рабини, місцеві мешканці.

Голокост — одна з найтрагічніших сторінок в історії людства, яка нагадує нам про руйнівну силу ненависті, нетерпимості та байдужості — саме про це говорили присутні на заході. Маємо пам’ятати про ті жахливі події. Пам’ять про Голокост — це заклик до людяності, співчуття та боротьби за права кожної людини.

Сьогодні у світі серед живих залишилося трохи понад 50 осіб, яким пощастило вижити у цьому пеклі. До прикладу, у Дрогобичі мешкає 94-річний Тадей Йосипович Серватко. Попри поважний вік, він пам’ятає про ті страшні події.

Його мама, єврейка за походженням, була актрисою. У 1938 році вона залишила зовсім маленького Тадея на помічницю, а сама поїхала в Америку шукати творчого щастя. Українська жінка, яка всиновила та виховала Тадея, розуміла, що війна неминуча. Вона дала йому своє прізвище та записала українцем. Але хлопчик був обрізаний за єврейськими канонами ще немовлям, і німці, які зайшли до Дрогобича 1939 року, легко могли зрозуміти, що перед ними не українська, а єврейська дитина. Сусіди сім'ї теж розуміли це, і протягом двох тижнів, доки німецькі солдати перебували у Дрогобичі, ховали хлопця кожен у своїх будинках.

До 1941 року родина Тадея жила у безпеці в своєму будинку, оскільки німецьких солдатів із 1939 року там не було. Але 1941 року до Дрогобича знову увійшли німецькі війська. І тоді почалося справжнє пекло.

Сьогодні Тадей Йосипович згадує, що він на власні очі бачив, як у 1942 році, вдень, біля стіни будинку на вулиці Малий ринок (вона стала згодом меморіальною), неподалік дрогобицької Ратуші, розстрілювали та вішали євреїв. І щоночі їх вивозили до Бронницького лісу та масово закопували.

Тоді прийомна мама Тадея не стала ризикувати життям сина і відправила його до рідного брата у Жидачів. У брата було своїх п’ятеро дітей, тому вирішили, що німці не стануть кожного з них ретельно перевіряти на єврейське походження. Це знову врятувало йому життя. У ті страшні роки в одному лише Дрогобичі було знищено 20 000 євреїв.

Від того страшного часу минуло понад 80 років. Тадей Йосипович все своє життя дякує мамі, дядькові, всім сусідам у Дрогобичі та Жидачеві за врятоване життя.

Згодом він став музикантом, на круїзних лайнерах обійшов усю земну кулю, міг неодноразово залишитися жити за кордоном, але він завжди знав — його Батьківщина — Україна. Він і досі, у свої 94 роки, виступає з акордеоном на різноманітних культурних заходах. І завжди пам’ятає трагічну історію свого народу, але вірить, що цей жах більше ніколи не повториться…