«Від романтизму євроінтеграції треба перейти до заземлення у щоденну роботу»

Україна зробила ще один важливий крок на шляху до європейської інтеграції. Після того, як 2014-го ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС, у 2017-му отримали безвізовий режим, а 2022-го стали кандидатом у члени ЄС, кілька днів тому офіційно дано старт переговорам про вступ України в Європейський Союз. Що для нас з вами означає цей поступ, аналізує голова правління громадської організації «Мережа захисту національних інтересів «АНТС», співзасновниця Міжнародного центру української перемоги, голова парламентського Комітету у закордонних справах у Верховній Раді VIII скликання Ганна Гопко.

— На недавній Міжурядовій конференції у Люксембурзі фак­тично було визначено рамки пе­реговорів про вступ України в ЄС, — каже пані Ганна. — Далі нам буде дуже важливо проговори­ти й утілити (адаптувати до на­ціонального законодавства) 33 розділи європейського права. Йдеться, зокрема, про фунда­ментальні засади, які стосують­ся демократії, судової рефор­ми, боротьби з корупцією. Також належить вирішити вузькогалу­зеві технічні питання. Важливо, щоб у цих переговорних робо­чих групах ми мали досвідчених фахівців, які належно обстоюва­ли б національні інтереси України. Щоб на майбутнє не вини­кало таких проблем, як недавні економічні блокади нашої аграр­ної продукції з боку Польщі. Тре­ба вміти цьому запобігти…

Багато хто каже про початок переговорів з ЄС як про важли­вий крок для України. Але, зва­жаючи на те, що саме відбува­ється зараз у світі, я назвала б це наше зближення з ЄС важливим кроком і для самого Європей­ського Союзу.

В євроінтеграційній робо­ті нам треба зробити висновки з досвіду попередніх спроб вступу в Євросоюз західнобалканських країн, Туреччини, де після по­чатку переговорів почало «про­висати»… З одного боку, не тре­ба прописувати чітких дат — бо у нас люблять грішити ними, не докладаючи зусиль, б’ють себе у груди, мовляв, через два роки ми все виконаємо і станемо чле­нами ЄС. Нам треба перейти від красивих зустрічей, фотографій, від романтизму євроінтеграції до заземлення у щоденну прак­тичну роботу всіх гілок влади. Імітація реформ не пройде. Не вийде так, що президент щось там скаже, а реальної роботи не буде. На цьому етапі не вийде, що ми чогось недоробимо, але з суто геополітичних міркувань, зважаючи на російську агресію, єврочиновники закриють очі на недороблене і скажуть: все чу­дово! Тепер нам краще євроінте­граційну роботу переробити на 120%, ніж недоробити її на 80%.

— Чого найперше ЄС вима­гає від нас?

— Від України в Європейсько­му Союзі, очевидно, хочуть, щоб не було відкатів у деяких рефор­мах. Щоб не було поганих сигна­лів щодо загрози авторитариз­му чи узурпації влади. Щоб не було таких практик, що СБУ «на­їжджає» на громадських активіс­тів, на бізнес тощо.

Водночас в Європейському Союзі розуміють, що де-факто Збройні сили України є збройни­ми силами Європейського Со­юзу, Європи. Що Україна має стати європейським хабом вій­ськових технологій і озброєнь. Ми вже з Євросоюзом співпра­цюємо у різних військових сфе­рах, європейські гроші виді­ляють на спільне виробництво зброї.

Ми повинні розуміти, як саме вступ в ЄС посилить Україну. Але повинні також усвідомлювати, що нам, можливо, треба буде десь відступити, аби щось здо­бути. Досвід країн, які вступали в ЄС (Польща, Словаччина, Литва, Латвія), свідчить: ЄС, образно ка­жучи, однією рукою дає, а двома забирає. Тому треба бути готови­ми до обстоювання своїх позицій, розуміти, що країни-засновники ЄС будуть жорстко наполягати на лідерстві у певних галузях. Укра­їні важливо отримати не просто належність до євроспільноти, цього економічного союзу, а ро­зуміти нинішні глобальні викли­ки. Зокрема те, що робить зараз вісь зла. Йде боротьба за тих, хто володіє сучасними технологія­ми, зокрема такими, як квантові комп’ютери, які зможуть контро­лювати кібербезпеку і багато ін­ших процесів. Маючи найкрутішу армію, унікальний досвід веден­ня війни дронами-РЕБами, маю­чи критичні стратегічні мінерали (рідкоземельні метали), ми по­винні розуміти, що не входимо в ЄС як бідний родич чи жертва. Ми входимо туди з позиції сили: для того, щоб бути в ЄС геополітич­ним гравцем, щоб мати можли­вість захищати Європу від осі зла.

— Ви говорили про компро­міси. У пресі мусують питання про 11 «передєвроінтеграцій­них» вимог до України з боку Угорщини. Віцепрем’єр Ольга Стефанішина заявила, що ми готові до цих поступок. Чи не йдеться тут про поступки на­ціональними інтересами?

— Очевидно, деякі відхилен­ня були вимушеними кроками. Хоча по багатьох пунктах наша спільнота «Простір свободи», багато інших громадських ру­хів виступали проти, не дозво­ливши піти на ще більш болісні компроміси.

Історія з угорцями це одне. Але коли будемо говорити щодо стратегічних галузей, де Украї­на є конкурентом іншим членам Європейського Союзу, які мають вплив на ухвалення рішень, — там наc очікує ще більш серйоз­на боротьба. Нагадаю: коли ми підписали Угоду про асоціацію, деякі наші виробники — металур­ги, виробники курятини — нама­галися лобіювати свої інтереси. Але ми повинні розуміти, що є галузі, які зараз конкурентні для Франції, Нідерландів, Польщі — там, де йтиметься про велику кількість робочих місць, про ве­ликі надходження у бюджет, про доступ до фондів…

До того моменту, коли будуть розглядати вимоги Орбана, нічо­го такого, що суперечитиме Ко­пенгагенським принципам, не станеться. На чиїсь захцянки у нас завжди може бути аргумен­тація: це суперечить праву ЄС. До того ж ми не знаємо, які полі­тичні зміни з часом відбудуться у тій же Угорщині…

У частини угорських еліт ам­біції щодо Закарпаття нікуди не зникали. Але в України є свої на­ціональні інтереси, є Консти­туція. І у Європейського Союзу — також. Тому завжди треба до цього апелювати. І переконува­ти: не можуть меншини диктува­ти, ветувати якісь речі. Україна і так перевищила для закарпат­ських угорців всі можливі пільги. Як сказав мені один іноземець, а хто вам винен, що ви допусти­ли ситуацію до того, що у бага­тьох громадах Закарпаття укра­їнської мови не знають?

— Як в умовах воєнного часу українці виконують свої євро­завдання?

— Нам потрібен функціональ­ний парламент з усіма інстру­ментами впливу, включно з функ­цією парламентського нагляду, у тому числі — за урядом. Важливе залучення різних галузевих асо­ціацій — щоби був цей діалог усе­редині країни. Інакше почнеться всякий лобізм, боротьба між ве­ликими і меншими компаніями-конкурентами за те, на які речі погоджуватися, які інтереси об­стоювати… Ми знаємо, що одні потужні виробники мають сво­їх лобістів в уряді, водночас інші не можуть постояти за себе, їх­ній голос не дуже почутий. Важ­ливо, щоб у нас були люди, які мають бачення довгостроково­го ефекту, бачать цілісну картин­ку, яку саме Україну хочемо бу­дувати, якою Україна має зайти в ЄС, і яка наша роль там, хто ми там будемо: донорами сирови­ни чи партнерами у високих тех­нологіях. Скажімо, у виробництві тих же мікрочипів. Можна розда­ти ліцензії — і з України вивезуть весь літій, матимемо купу еколо­гічних проблем. А можемо зро­бити так, що тут, в Україні, бу­дуть власні високотехнологічні підприємства. Литва завела до себе виробництво тайванських мікрочипів — і одна така лінія ви­робництва приносить у бюджет цієї балтійської країни більше, ніж найбільший нафтоперероб­ний завод!