«На пробіжку йду о п’ятій ранку. Ні людей, ні машин. Супер!»

Багато хто мріє про гарну фігуру, але знаходить мільйон «відмазок», аби не займатися спортом. Хоча насправді фізичні вправи не потребують аж так багато часу. І ось ви врешті-решт наважилися на фітнес-зал чи легку пробіжку… Ваша фігура починає змінюватися на очах. Багатьом це додає наснаги — рухатися далі! А ще ви помітили, що ваш настрій під час занять помітно покращився… Отже, завжди потрібно зробити перший крок!

68-річна Ольга Стадник займається бігом близь­ко десяти років. У доволі по­важному віці за­воювала сотні нагород. Чоти­ри рази ставала чемпіонкою Укра­їни з добового бігу. За участь у 12-годинному за­бігу Ользі Стад­ник присвоєно спортивний роз­ряд «кандидат в майстри спорту України».

Журналістка «ВЗ» поспілкувалась з Ольгою Стадник (свого часу про неї писало американське видання The New York Tunes).

— Я не приховую свого віку, навпа­ки, усім кажу, скільки мені років, — каже Ольга Стадник. — Але ніхто не вірить! Я народилася у Сокільниках. У цих міс­цях є озеро Наварія. До десятого кла­су тренувалася на цьому озері на бай­дарках. Виконала кандидата у майстри спорту.

Потім навчалася в училищі — на контролера радіоапаратури. Багато ро­ків працювала контролером на заводі. Спочатку на одному, потім — на іншому. Загалом 27 років працювала у секрет­них цехах. У 55 років вийшла на пенсію. Думала, що тепер буду робити? Якось зустріла колежанку, викладає фізкуль­туру в Політехніці. Займається сканди­навською ходьбою. Підбивала мене до неї. Я спочатку не погоджувалась, а по­тім все ж спробувала, і мені сподобало­ся. Разом з нею веслували на байдар­ках, на лижі ходили… А потім я почала бігати.

— Розкажіть, як ви прийшли до бігу? Скільки вам було років?

— Коли почала бігати, мені було 55. Я не є аж такою фанаткою, люблю бігати з комфортом, з радістю… Пригадую, як я вперше поїхала в Ізраїль, там треба було пробігти дистанцію у 21 кілометр. Я тоді виграла у своїй віковій категорії. До за­бігу навіть не готувалася… Це була спон­танна поїздка.

— Що вас вразило в Ізраїлі під час забігу?

— Те, що там було море людей! Усі бі­гли у рукавичках… В Ізраїлі зранку про­холодно, а вдень — гаряче. Усі веселі, життєрадісні. Тоді я вирішила, що буду тренуватися. Дізналася, що у Стрийсько­му парку проводять тренування з бігу. Тренер Ярослав Кондюх вчить бігати усіх охочих. Я хотіла правильно бігати. Щоб була якась техніка. Тренер нас заохочу­вав. Ти приходиш на тренування, він дає наклейку з зображенням кеда від Adidas. Коли назбираєш десять наклейок, йдеш в магазин Adidas і отримуєш безкоштов­но фірмову футболку. Це був такий сти­мул.

А потім якось закрутилося… Я навчи­лась правильно ставити стопу під час бігу, правильно махати руками… Якось побачила у Фейсбуці повідомлення: хто з бігунів-аматорів хоче вступити до клу­бу «Шипшина», щоб долучались. І я долу­чилася! Ми з «Шипшиною» об’їздили усі міста, не раз були на змаганнях за кор­доном, зокрема у Польщі та Угорщині. Я не раз вигравала призові місця.

Моя улюблена дистанція — 21 км. По­їхали в Угорщину на змагання, мені тоді було 60+. Я пробігла за годину 39 хвилин. Це був найкращий час! Потім було ще багато призових місць… Молоді дівчата мене підколювали: «Наша Оля має стіль­ки років, а весь час на п’єдесталі» (усмі­хається. — Авт.).

— Тобто біг вас захопив. Змагання, марафони…

— На сьогодні я вже пробігла сім мара­фонів! Хоча, якщо чесно, не дуже люблю марафони. Завжди думаю у першу чергу про здоров’я. Біг зміцнює здоров’я! Або думаю так: якщо пробіжуся, значить, не наберу зайвої ваги (усміхається. — Авт.).

— Чи безпечно бігати? Іноді під час забігів-марафонів трапляються ле­тальні випадки…

— Ми були у Києві на змаганнях, там один хлопець помер. У Луцьку теж хло­пець помер під час пробігу. Є такі випад­ки. Деталей я не знаю… Молодь любить швидко бігати. Краще бігти у спокійному темпі.

Той, хто займається бігом, мусить раз на півроку проходити медичний огляд у фізкультурному диспансері. Там є чудо­ві спеціалісти. Я цього року зробила ЕХО серця, кардіограму. Аналізи різні здала. Все в нормі. Вони мені виписують довід­ку, що я здорова, тоді можу їхати на зма­гання.

Мене «затягнули» довгі дистанції. У Вінниці бігла 48 годин! Мені було 60+. Старт був у п’ятницю о 12.00, а фініш — у понеділок. 48 годин — у твоєму розпо­рядженні. Ти можеш бігти, можеш відпо­чити (поспати), у нас був намет. Можеш поїсти, прийняти душ. Я пробігла 261 кі­лометр за 48 годин! Це рекорд траси. Такі забіги я вже вигравала чотири рази.

Місяць тому я бігла 12 годин. За цей час пробігла 85 км 600 м. І отримала кан­дидата в майстри спорту України! Вико­нала норму.

— Я так розумію, зупинятися ви не збираєтеся…

— Колись було багато планів. Але че­рез війну планів як таких не маю. Окрім бігу, їжджу на байдарки. Цього літа пла­ную поїхати до Болгарії на змагання. Я ще є чемпіонкою світу на 21 км зі скан­динавської ходьби. Перемогу здобула у Польщі.

— Усі дивуються, як ви гарно вигля­даєте. Маєте добру генетику чи це результат щоденних тренувань?

— Не думаю, що це генетика… Спорт відіграє основну роль (Пані Ольга каже, що найкращий догляд за обличчям — до­машня сметана. — Авт.). Щодо харчуван­ня, трішки себе обмежую. До речі, жод­них спортивних продуктів харчування не вживаю (зокрема, енергетичних гелів). Їм мало. Коли біжу, зовсім трішки їм, бо на голодний шлунок бігти погано. Напри­клад, завжди зранку їм хліб з маслом і трішки меду. На обід не наїдаюся. Навіть якщо день народження, всі знають, що їм небагато, мені не накладають багато на тарілку… (усміхається. — Авт.).

— А солодке любите?

— Дуже люблю варення. Але треба їсти усе в міру. Вчора на ніч я з’їла вафельку. Ну, нічого. Нині пробіглася — і все. Як лю­дині хочеться, то можна з’їсти.

— Яка у вас вага?

— 50 кг. Зріст — 1 м 64.

— Пані Олю, розкажіть про свою сім’ю. Удома теж усіх «присадили» на біг?

— У мене двоє синів, троє онуків. Чоло­вік хіба що гуляє з песиком зранку… Він спочатку бігав. Але брав машину, доїж­джав до парку… Біг два кілометри і їхав на машині додому. Лінивий… Не дуже любить бігати.

— Щоб добре виглядати, важливе також позитивне мислення.

— Так і є. Мій чоловік дуже жартівли­вий. І я теж така стала… (У пані Олі — чу­довий сміх. — Авт.). Перед стартом зу­стрічаємося з друзями, пообіймаємося, поспілкуємося. Так класно!

— Чи можна все ж під час бігу скину­ти зайві кілограми?

— Вагу можна скинути, але треба біга­ти регулярно — хоча би два-три рази на тиждень. Я зазвичай бігаю 10−15 км (це займає годину — годину двадцять хви­лин). У суботу або в неділю бігаю на до­вгі дистанції — 20 км. Коли приходиш до­дому, їсти вже не хочеться. Дехто з дівчат каже: «Я біжу, щоб кави випити і шматок тортика з’їсти…». (усміхається. — Авт.). У мене такого немає.

— А ще, я думаю, біг — це дуже хо­роша медитація.

— Погоджуюся! Я колись усім пере­ймалася… Коли почала бігати, не помі­чаю, в хаті є пил чи немає? Вікна миті чи не миті?! Біжу, наприклад, і думаю: «Тре­ба сьогодні в шафі зробити порядок!». Якось спокійно до цього ставлюся. А по­тім взагалі від усього відключаюся…

— Часто люди кажуть, що не ма­ють часу для фізичних вправ… Як на мене, просто лінуються…

— Пробіжка займає зовсім небагато часу — до двох годин. Звичайно, спочатку ноги будуть боліти… Але треба виганя­ти зі себе лінь! Я, наприклад, можу бігти до Зубри, туди і назад 12 км. Дехто хоче бігати, але ніяк не наважиться. Тому тре­ба просто почати! Я зараз бігаю о п’ятій ранку. Ні машин, ні людей. Супер! Я так звикла. Ні в обід, ні ввечері не можу біга­ти.

— У цій справі важлива також дис­ципліна…

— Звичайно! Спортивний одяг теж сти­мулює. Хоча мій чоловік жартує: «Якщо ти захочеш виграти марафон, то ти його виграєш і боса…». Я маю дві пари до­рогих кросівок і бережу їх на змагання. Можна і в кедах бігти. І в джинсах… Хто хоче, той побіжить.