Чи залишився у путіна шанс врятуватися?

Сподіваннями на те, що за допомогою наших партнерів і друзів з антипутінської коаліції, ЗСУ, нарешті, вдасться зламати хребет агресору та добитися стратегічного перелому у цій війні. А наші надії, як завжди незмінні - перемогти ворога і повернутись до щасливого заможного життя.
Але і ворог не дрімає. Максимально концентрує усі свої воєнні і економічні можливості та намагається досягти своїх цілей, попри величезні втрати.

Тривалий час, фактично з моменту початку повномасштабної війни, єдиною гарантією своєї перемоги, для путіна був ядерний потенціал росії, потужність і можливості якого тримали у страху усіх супротивників путіна. Так було із початком цієї повномасштабної війни — відверта боязнь країн Заходу і взагалі НАТО, дуже обережна позиція США, яка полягала у тому, щоб не допустити переростання війни в Україні у третю світову. США постійно обмежували свої дії певними червоними лініями, які самі для себе і визначали. В основі такої виважено обмеженої політики США був певний страх перед путіним і його непередбачуваність, а, можливо, і відповідальність за долю людства.
Але усі ці страхи в минулому.

НАТО, і перш за все США, зрозуміли, що така політика певною мірою тільки стимулює путіна до ще більш зухвалих намірів і дій. Тепер вже і путін зрозумів, що його ядерні погрози більше не можуть бути гарантією його недоторканості. І застосування ядерної зброї у будь-якому вигляді (тактичної, нестратегічної і стратегічної) призведе до світової катастрофи і знищення усього живого на планеті. Саме ці обставини, а також чітка міжнародна позиція щодо неможливості застосування ядерної зброї з боку не тільки США, НАТО, а також Китаю та Індії змусили путіна змінити ядерну риторику. Для цього путіну потрібна була якась міжнародна платформа, щоб він міг повідомити про ці важливі зміни. Мабуть, саме для цього і був так помпезно організований міжнародний економічний форум у Петербурзі.

На третій рік повномасштабної війни з Україною путін виступив на Петербурзькому форумі у компанії президентів Болівії та Зімбабве, а також делегації терористичного руху «Талібан», який, до речі, заборонений в рф.

Інших логічних пояснень, заради чого був з такою помпезністю організований цей форум, вхідний квиток на який коштував 1 400 000 рублів, немає. Хоча, можливо, була ще одна обставина, яка теж може мати важливі наслідки — путін вирішив вперше показати двох своїх дорослих і достатньо успішних дочок, які теж не тільки брали участь у форумі, але й виступали. Не можна виключати, що путін щось затіяв щодо політичної чи державної кар'єри своїх дорослих дочок. До речі, попри те, що він досі так і не визнав публічно їх своїми доньками, прессекретар Д. Песков підтвердив, що Марія Воронцова та Катерина Тихонова — є доньками путіна. Зважаючи на те, що путін нікому не довіряє, можливо, він когось із них готує собі на заміну.

Але повернімось до цього форуму, оскільки саме на ньому путін оголосив про істотні зміни, які можуть мати важливе значення як до ходу воєнних дій, так і його подальших планів щодо цієї війни.

Але спочатку декілька слів про ситуацію на фронті. Як зазначає Медуза, «у червні російська армія продовжує наступ, який почався ще в жовтні 2023 року, відразу на кількох напрямках. Під Авдіївкою, де Збройні сили (ЗС) РФ завдали головного удару та задіяли найбільше військ, за ці вісім місяців їм вдалося просунутися на 15−20 кілометрів. При цьому з лютого, коли було захоплено саму Авдіївку, просування становило 7−10 кілометрів. У травні ЗС РФ, відкривши новий фронт проти Збройних сил України (ЗСУ) під Харковом, за кілька днів заглибилися на українську територію на сім-вісім кілометрів. На інших напрямках просування було ще повільнішим і скромнішим. Путін 7 червня назвав методи наступу ЗС РФ тактикою «видавлювання» ЗСУ з територій, які Росія має «поставити під контроль». Темпи такого наступу можна було б і прискорити, але тільки за рахунок суттєвого нарощування чисельної переваги російської армії перед українською. А для цього потрібна мобілізація та зростання рівня втрат — подібні варіанти путіна не влаштовують. Невідомо, які саме території за його задумом має «поставити під контроль» росія, але можна припустити, що принаймні йдеться про формальні території Донецької та Запорізької областей. До головних логістичних та промислових центрів Донецької області (Краматорська, Слов’янська, Покровська, Курахового, Лимана) ЗС РФ потрібно пройти понад 30 кілометрів. До кордону регіону — 40−50 кілометрів на різних напрямках (якщо не рахувати самої півночі). Це означає, що за нинішніх темпів наступу (які не гарантовані в майбутньому) лише захоплення Донецької області може зайняти значно більше року. При цьому російське командування розпорошує резерви на інші напрямки. Так, воно намагається посилити угруповання, що істотно забуксувало на північ від Харкова, спочатку сформоване з військ Ленінградського військового округу.

Тобто наступ путіна на Харків повністю провалився, і це вже визнають усі експерти, а що стосується інших напрямків, то і на них ситуація істотно змінилася. Після надходження зброї і боєприпасів ЗСУ значно покращила своє оперативне становище.

От фактично в таких умовах війни і відбувався цей форум. Безумовно, нас може цікавити лише та частина, яка має значення для перебігу цієї війни, а також, нові плани путіна щодо подальших дій. На наш погляд — це найголовніша змістовна частина цього форуму. Модератором цьогорічного пленарного засідання за участю путіна став політолог-пропагандист Сергій Караганов. І це не випадково. Найбільше він відомий двома своїми статтями, опублікованими влітку 2023 року. Одна з них мала назву «Вибору не залишається: Росії доведеться завдати ядерного удару по Європі», інша — «Тяжке, але необхідне рішення». У своїх статтях він закликав завдати превентивного ядерного удару країнам Європи, щоб «зламати волю Заходу до агресії» і врятувати людство від «всесвітньої катастрофи». Окремий блок дискусії стосувався використання ядерної зброї. Караганов заявив, що війну в Україні «без прискореного руху сходами ядерної ескалації» виграти не вдасться. На його думку, раніше був «ядерний запобіжник», який стримував світову спільноту від великої кількості військових конфліктів, але зараз він «серйозно послабився», зник страх перед ядерною зброєю. Політолог упевнений, що тільки росія та особисто путін можуть запобігти подальшій ескалації та «повернути ядерний запобіжник у систему» (натяк на необхідність ядерного удару). Важливою була відповідь путіна цьому кремлівському ідеологу, який, мабуть, навмисно таким чином формував свою дискусію.

«Ми ніколи не розпочинали цієї риторики [загрози ядерної ескалації]. Коли ми говорили, що треба до цього ставитися серйозніше, то всі одразу почали говорити, що ми брязкаємо ядерною зброєю. Ми не брязкаємо. У нас у ядерній доктрині все написано. Застосування ядерної зброї можливе у разі загрози суверенітету та територіальної цілісності країни. Я не вважаю, що такий випадок настав. Але доктрина — це живий інструмент. Ми уважно дивимося, що відбувається у світі навколо нас і не виключаємо внесення якихось змін до цієї доктрини», — відповів путін, додавши, що поки росія не збирається проводити випробування ядерної зброї.

Сергій Караганов продовжував наполягати, що «прискорення руху сходами ядерної ескалації» може заощадити велику кількість життів, тому що «надоумить» противників росії.

«Я мисливець, і знаю, що якщо на вас нападає зграя собак чи гієн, то треба прибити пару, щоб решта розбіглася. Якщо ми не підемо швидше сходами ескалації, то чи не прогніваємо Всевишнього? Адже саме він скерував нас вірним шляхом, коли знищив Содом і Гоморру. Можливо, ми згадаємо про цей вогненний дощ і постараємося врозуміти ту частину людства, яка втратила віру в Бога і втратила розум», — спитав він у путіна. «Без мене може задасте жару? А то вони вже злякалися», — пожартував президент, але нагадав, що російська ядерна зброя втричі-вчетверо потужніша, ніж те, що використовували США в Хіросімі та Нагасакі. «Ви сказали, що ми скоротимо жертви, але ж вони можуть зрости до нескінченності», — додав він. Пізніше, ще раз нагадавши, що росія значно випереджає західні країни за обсягами озброєння, путін попросив «не згадувати про такі речі, як використання ядерної зброї».

Тобто цей діалог між ядерним яструбом Карагановим і путіним є цікавим лише з тієї точки зору, що путін фактично змінив свою ядерну риторику і відмовився від ядерних погроз, які раніше були надзвичайно зухвалими і нахабними, а зайняв якусь «миротворчу» політику щодо застосування ядерної зброї. Дійшло до того, що він публічно просив навіть не згадувати про такі речі, як використання ядерної зброї. Отже, цілком очевидно, що ці меседжі путін послав країнам Заходу, і перш за все США. Це істотна зміна ядерної риторики путіна. Зважаючи на те, що він просто так нічого не робить, і ці його меседжі були не спонтанні, а добре вивірені в кремлівській адміністрації, путін усвідомив небезпеку нагнітання подальшої ядерної риторики.

Що могло його спонукати до цього і яка кінцева мета у зміні, якщо вона дійсно відбулася, ядерної риторики.

На фронті давно не відбувається нічого, що могло б його задовольнити, але вода камінь точить: росія володіє великими людськими ресурсами, і в крайній мірі в найближчі декілька років більшими можливостями в озброєннях. росія, як вважає путін, може не особливо напружуватися, відкривати нові ділянки для бойових дій і чекати, коли ЗСУ не витримають, та Україна зламається. При цьому не можна забувати, росія обмежена в силах і засобах: витрати на національну оборону становлять 8,7 відсотка ВВП, і левова частка витрачається на цю війну. Історія з мобілізацією 2022 р. показала путіну, що в своїй масі російське суспільство воювати не готово, країна не може за його наказом стати єдиним військовим табором, як це було за часів Великої Вітчизняної - «все для фронту, все для перемоги».

Деякий аналіз суспільно політичної ситуації в росії на третьому році війни з Україною можна сформулювати приблизно так: маси підтримують СВО до тих пір, поки в країні зберігається повноцінне мирне життя, а набір в армію іде добровільно. Очевидно, в Кремлі це розуміють, тому і не наважуються радикалізувати внутрішню ситуацію, яка і так є дуже напруженою і певною мірою небезпечною. Є деякі ознаки того, що населення росії вже втомилося від війни і почало реально на своєму повсякденному житті відчувати усі негаразди від неї. російська армія хоч і більш менш укомплектована, однак є проблема, про яку не можна забувати — відсутність інструментів для стратегічного прориву фронту. Вона не здатна на широкомасштабні стратегічні операції, які могли б кардинально змінити ситуацію на фронті. Крім того, значне збільшення військової допомоги, яка надходить ЗСУ, якісно змінює можливості України на полі бою, що путін теж повинен тепер враховувати.

Вже зараз, багато хто в росії занепокоєний усе зростаючою бойовою активністю ЗСУ на території рф. Тобто війна все активніше переміщується на територію росії. І у разі зняття США і іншими країнами НАТО деяких обмежень, які поки ще залишились на застосування ЗСУ зброї на території рф, значно збільшує напругу в російського населення, яке бачить, що географія ударів ЗСУ по важливих об'єктах на європейській частині росії з кожним днем збільшується. Можна припустити, що ці обставини путін теж вимушений враховувати, оскільки протиставитися цьому йому фактично немає чим. Саме тому він не може наважитись на значну ескалацію війни без чітких гарантій успіху, а таких гарантій немає і не може бути.

Чи можлива в майбутньому в росії мобілізація? Так, але з великими обмеженнями.

Щоб підняти народ на війну, путіну потрібно якесь потрясіння, наприклад, прямого вступу у війну НАТО або масових (сотні, тисячі в день) ударів по росії натовськими силами. Але це катастрофа. російське населення, накачане кремлівською пропагандою, ще більш менш якось може терпіти СВО, але якщо воно усвідомить, що починається справжня війна, ніхто не знає, яка буде реакція цього населення, яке зрозуміє, що все їхнє життя буде зруйновано.

Нинішній характер, масштаби і хід війни, мабуть, більше влаштовують путіна, ніж ескалація. Тому він може перейти до нової стратегії - там, де можливо, продовжувати тиснути на Україну, при цьому не заохочувати Захід до прямого втручання в бойові дії.

Але це лише частина можливої нової стратегії путіна. Друга її частина — припинення ядерної риторики і загроз використання ядерної зброї по країнах Заходу, про що путін фактично і оголосив на форумі у Петербурзі.

Але не пройшло і декілька днів, як заступник глави МЗС рф Сергій Рябков заявив, що росія може змінити базові документи у сфері ядерного стримування через «неприйнятні та ескалаційні» дії Заходу. У Рябкова спитали, які положення ядерної доктрини росії можуть змінитися. Конкретних змін він не назвав, зазначивши, що до ухвалення відповідних рішень «у нашій практиці відсутнє попереднє висвітлення того, які зміни можуть бути внесені». «Я можу сказати тільки те, що обстановка має тенденцію до подальшого ускладнення, і ті виклики, які множаться внаслідок неприйнятних та ескалаційних дій США та їхніх союзників по НАТО, поза сумнівом, порушують питання про те, як базові документи у сфері ядерного стримування можуть бути приведені у більшу відповідність до поточних потреб», — заявив заступник глави МЗС рф.

Швидко виконуються вказівки путіна. Але не потрібно забувати, що рішення про ядерний удар він хоч і має повноваження ухвалити одноособово, та реалізувати його можливо тільки в тому випадку, якщо будуть синхронізовані дії путіна, міністра оборони і начальника генштабу.
Можна згадати, як під час Карибської кризи 1962 року радянський підводний човен Б-59 зазнав бомбардування протичовнових літаків США. Підводний човен, який не мав оперативного зв’язку з вищим військовим командуванням, мав право на самостійне рішення про ядерний удар. Але для цього потрібна була згода капітана та ще двох вищих офіцерів. Піддавшись бомбардуванню, капітан подумав, що почалася ядерна війна, і за згодою свого заступника хотів наказати відкрити вогонь ядерною торпедою по американському авіаносцю. Але третій старший офіцер, який перебував на цьому підводному червні, наклав вето і заблокував ядерний удар і таким чином врятував світ від початку ядерної війни. Так що рішення про ядерний удар — це все ж таки рішення людей.

Хочеться вірити, що раціональність перемагатиме емоції. путін про це знає і усвідомлює, що реалізувати його божевільний наказ може бути складно, адже кожна уповноважена особа, яка погодить ядерний удар не може не розуміти, що тим самим ухвалює рішення про знищення своїх дітей і своєї сім'ї. А заради чого?

Отже, які висновки можна зробити.

Перше — путін зрозумів, що його ядерний шантаж більше не діє ні на США, ні на країни Заходу.

Друге — застосування путіним ядерної зброї будь-якого класу неодмінно призведе до потужного удару по росії, який знищить не тільки військовий потенціал, але і його особисто.

Третє - у путіна немає інших ефективних механізмів стримування допомоги України з боку США і інших країн антипутінської коаліції, крім страху застосування ядерної зброї, але страх, як головна основа зовнішньополітичних гарантій, більше країнами Заходу не сприймається і не впливає на їхні дії.

Четверте — головною метою відмови путіна від ядерного шантажу США і країн Заходу і можливе припинення ескалації бойових дій на фронті є сподівання кремля на перемогу Дональда Трампа на виборах президента США 5 листопада 2024 року, завдяки якій, як він передбачає, з’являться можливості завершення війни і укладання мирного договору на умовах росії.

П’яте — путін не може ігнорувати внутрішньо політичну ситуацію в росії. Істотні невдачі на фронті, а також масові бойові дії на території росії, можуть з кожним днем створювати для нього серйозні проблеми для утримання влади.

Але головні сподівання у путіна — Дональд Трамп. Інших можливостей для спасіння у путіна немає.

Шосте — Україна все більш стає невід'ємною частиною західного світу. Завдяки успішній зовнішньополітичній діяльності української влади, Україна вже де-факто стала членом ЄС і НАТО. А безпекові гарантії, які вона підписала з провідними західними країнами, в тому числі і США, передбачають чіткі зобов’язання військового і економічного характеру протягом 10 років. Ця обставина є для путіна найбільшою несподіванкою, оскільки він усе робив можливе, щоб не допустити підписання цих важливих безпекових гарантій, які тепер необхідно враховувати.
Таким чином, як ми і передбачали декілька місяців тому, тільки Дональд Трамп залишився для путіна останньою надією. Але ще невідомо чи виправдає він сподівання путіна.

Чи залишився у путіна шанс врятуватися?

Залишився — це Дональд Трамп, якщо виграє вибори і вдруге стане президентом США, але путіну ще треба дожити до цих виборів.