У «Нанашковій хаті» до господарів вітаються «Слава Ісусу Христу!» та «Дай Боже, щастя»
В етносадибі карпатського села Лопушанка-Хомина відроджують давні традиції бойків
На третьому році війни в Україні стрімкими темпами розвивається внутрішній екскурсійний туризм. Повітряний простір закритий, не усі мають змогу поїхати влітку на морський курорт. Левова частка українців спраглі на емоційні мандри всередині країни, де можна вивчити старовинні традиції жителів різних регіонів України, їх побут, кухню, традиції. А ще поринути в атмосферу сільського життя, спробувати щось вперше — погодувати курей, розпалити сільську піч, власноруч приготувати автентичну страву регіону…
Уже понад рік у Карпатах Львівщини працює затишна етносадиба в стилі бойківського музею «Нанашкова хата».
«Нанашками у нашому селі Лопушанка-Хомина, що на Самбірщині, називали людей старшого віку, які не були між собою близькими родичами, — пояснив для «ВЗ» господар етносадиби, екскурсовод Василь Курій. — Це шаноблива форма звертання. Ми повинні берегти наші давні традиції, відроджувати їх. Гості вітаються у нашій садибі «Слава Ісусу Христу!» та «Дай Боже, щастя». Можна вітатися «Добрий день». Ще ніхто до нас не казав «Здрасте..»
Василь Курій — місцевий підприємець, громадський діяч, який чимало років працює громадським контролером за вирубкою лісів. Бореться зі свавіллям чиновників, які незаконно вирубають ліси та вивозять деревину за кордон. Відкриття в селі Лопушанка-Хомина етносадиби, де приймає дитячі групи, туристів з різних регіонів — це справа випадку.
Для «ВЗ» власник садиби розповів історію. Одного разу Василь вирішив придбати у свого товариша стару бойківську хату, аби отримати хороше місце під нове будівництво. Хата йому обійшлася за символічну суму — менш як 10 тисяч доларів.
Але дослідивши будівлю, зрозумів, що отримав скарб, на який рука не підніметься зруйнувати. Хата збудована у 1930 році за проєктом трьохкамерної будівлі. Тут і простора світлиця, і сіни, і комора, поруч стайня. На подвір'ї немає нічого бутафорного — все добре збереглося з часів предків. Тут не було каналізації. У карпатських селах і не тільки, цих вигод колись і не було. Будинок вцілів під час світової війни.
До світлиці веде низький одвірок, на якому вирізьблені хрест і дата побудови хати — 1930 рік. За словами жителів Лопушанки-Хоминої, це традиційно зроблено для того, щоб коли гість заходив до хати, то зігнув голову і привітався до господаря «Слава Ісусу Христу!». Тож Василь Курій без вагань вирішив створити в хаті хороший музей в бойківському стилі і особисто працювати там екскурсоводом. Цією справою займається разом зі своєю дружиною.
… Колоритне село Лопушанка-Хомина, де працює унікальна етносадиба — за 19 кілометрів від Старого Самбора і за 111 кілометрів від Львова. У 2023 році село Лопушанка-Хомина разом із довколишніми селами ввійшло до мережі історико-туристичних маршрутів «Бойкомандри». Зараз в селі мешкає лише 500 людей. У 1893 році воно було мультинаціональним — мешкали українці, поляки, євреї…
На печі сиділа стара баба і «гуцала» дитину
Мене неабияк вразили старовинні експонати музею — ікони, вишиті обруси, рушники, килим… Тут є дитяча колиска, красиві підсвічники. Це все з бойківського краю. Садиба затишна, надихає на вивчення бойківських традицій.
Всіх експонатів в етносадибі можна торкатися і навіть спробувати на деяких попрацювати. Вам колись випадала змога набрати води з криниці за допомогою «журавля», помолоти зерно на старовинних жорнах, попрацювати на січкарні, ткати на верстаті?
А господині можуть приготувати та скуштувати традиційні бойківські страви. Я обрала меню для господинь на кухні.
Розпитую про дерев’яну колиску у світлиці. За традицією на печі сиділа стара баба і «гуцала» (заколисувала) дитину. Колиска, яка зараз є в «Нанашковій хаті» привезена сюди з сусіднього села Головецько. В ній виростили 20 дітей. Бойківські родини завжди любили дітей, народжували їх багато.
У «Нанашковій хаті» завжди людно. Сюди приїжджають переважно дитячі групи, не бракує дітей з родин загиблих на фронті захисників. Також є діти з родин полонених військових чи зниклих безвісти.
Атмосфера далеко відрізняється від прослуховування складної інформації в музеях. Тут слухаєш душею і працюєш руками, як наші предки в бойківському селі.
