З Лондона у фонди захисту України заробітчанин шле свої трудові фунти стерлінги

У війни є й інше, не тільки потворне обличчя. У час неймовірних випробувань проявляють себе як людиська, так і достойні люди. Останніх у ці дні зустрічаю надзвичайно багато.

Один з моїх товаришів, колишній районний підприємець, уже п’ять років вимушено живе і працює далеко від України, у Лондоні. Заробляє там на двох неповнолітніх дітей, стареньких батьків. За фунти стерлінги хоче довершити свій гарний будиночок і започаткувати вдома новий, надійніший бізнес.

Про Петра я писав якось у «Високому Замку» - він ділився зі мною неймовірними враженнями від випадкової зустрічі з королевою Єлизаветою ІІ. Їхав своїм продуктовим бусиком по одній з вулиць британської столиці – аж тут раптом невеличкий дорожній корок, і на зустрічній смузі проти нього зупиняється автівка з Її Величністю. Терпеливо чекає, поки той корок розсмокчеться…

Нині Петро переповнений іншими враженнями. Не знаходить собі місця, бо в Україні – війна. Як тільки почув цю новину, хотів негайно повернутися додому, щоб захищати свою країну. І свою сім’ю. Однак воєнні реалії, зруйнована логістика не дозволяють йому прилетіти, приїхати. Та й домашні кажуть: ми тут собі дамо раду.

Читайте також: 80 тисяч: повернулись в Україну, щоб захищати країну

Петро допомагає Україні в інший спосіб. Попросив, щоб знайомі повідомили йому банківські рахунки фондів підтримки України і з допомогою свого роботодавця переслав туди значну суму заощаджень. Тих, що приготував для своїх дітей. Вирішив щотижня переказувати у ці фонди зароблені фунти.

- Ну хоча би чимсь, хоча б ось так хочу допомогти своїй країні… - каже нам схвильований до краю Петро.

З Лондона Петро дав домашнім команду розмістити у свій, ще не зовсім завершений будинок на Прикарпатті, дві сім’ї біженців з Києва. Один з них колись жив у Донецьку, але у 2014-му, після російської окупації, змушений був переїхати у столицю. Тепер, коли по Києву гатять російські ракети, знову перебрався.

Мій товариш у телефонній розмові розповів, що був приголомшений тим, як потужно Велика Британія підтримує Україну у її боротьбі з ворогом. Ця солідарність відчувається у всьому. Туманний Альбіон надає нам значну військову, фінансову й іншу допомогу. Серед англійців зголошуються добровольці воювати за Україну. Виявом такої підтримки стала у минулу неділю поява прем’єра Бориса Джонсона на Службі Божій у греко-католицькій церкві Пресвятої родини у Лондоні на Duke Street.

Разом з Петром у транспортній фірмі працюють багато інших іноземців. 24 лютого, коли путінська армада вторглася в Україну, до українця підійшов поляк Богуслав. Сказав: «Друже, у мене під Вроцлавом є помешкання. Нехай туди переїжджає твоя сім’я. Сусідам скажу, щоб дали їй ключі». Тут же нагодився румун Ніколає: «Нехай твоя дружина і діти їдуть до мого дому, він за 300 км від межі з Чернівецькою областю».
Петро каже, що після цих слів йому, людині, яка ніколи не розкисає, щось стиснуло горло.

Нині мій товариш з Лондона забув про вихідні, на кілька годин збільшив свій робочий день. Хоче заробити більше фунтів стерлінгів. І більше переслати їх на підтримку України.

Читайте також: Надійний тил – теж фронт