Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Тут пахне морем і лавром

У хорватській Цриквениці можна обійтися без парасольки. Але неможливо й дня пробути без сонцезахисних окулярів.

Цриквениця зустріла нас шаленою зливою. Дощ лив як з відра і годі було уявити, що сонцю вдасться пробитися крізь сірі хмари, що нависли над неспокійним морем. О пів на сьому ранку місто ще спало: віконниці закриті, на вулицях — ні душі. Хто тут прокидається вдосвіта — це поштарі. З поштових скриньок, прикріплених до вхідних дверей, стирчать свіжа преса і рекламні буклети. З кав’ярень починає доноситися аромат свіжозвареної кави. Злива стихає, але дощ продовжує накрапати. Цриквеницю огортає ранкова мряка...

Назва міста походить від слова “церква” (хорватською — crkva). Церкву при монастирі збудували на початку XV століття. Тепер монастир слугує готелем. Неподалік — храм Св. Марії. У Цриквениці є багато церков, де турист може сховатися від негоди, перепочити і помолитися.

Відбувши Літургію, наша група вийшла на вулицю. У ту мить стало зрозуміло, чому Цриквеницю називають одним із найбільш сонячних міст Європи. Небо — чисте, ясне, будинки потопають у променях сонця. Шкодую, що взула кросівки і поклала у рюкзак дощовик. Цриквениця — не Лондон, не Львів і не норвезький Берген, де дощі ллють 300 днів на рік. Тут можна обійтися без парасольки, але неможливо й дня пробути без купальника і сонцезахисних окулярів.

Зупиняюсь на перехресті, щоб почитати вказівники. Водії “малолітражок” і скутерів не сигналять — чемно мене об’їжджають. На тісних вуличках немає тротуарів. Їде транспорт — мусиш притискатися до брами. “До Котора (руїн середньовічного міста) — 2,5 км. До моря — 300 м. У який бік податися?” — мізкую. Вирішую йти на пляж. Вода витягне втому, що залишилася у тілі після нічного переїзду.

Рив’єра Цриквениці розтягнута на 8 км вздовж узбережжя Адріатичного моря. Де хочеш — там і “пришвартовуйся”.

Всі пляжі позначені “блакитним прапорцем” ЮНЕСКО. На центральному міському під ногами — м’який пісок (що для Хорватії рідкість) і відшліфована галька. Кілька разів заходила, щоб пофотографувати крає­види. Ніхто мене не виганяв і придбати квиток не вимагав. Цей пляж, виявляється, платний. Вхід — 2 євро з особи. Ці кошти йдуть на підтримку інфраструктури і благоустрою. Після 17.00 пляж можна відвідувати безкоштовно.

Кабінки для переодягання безкоштовні на всіх пляжах. А от туалети на деяких — платні. Як і душ — 30 секунд водних процедур обійдеться у 3 хорватські куни (менш ніж 50 євроцентів).

Деякі жінки засмагають топлес — звичне явище для європейських пляжів.

“Житло шукаєте?” — запитує жіночка, що торгує репродукція­ми картин. “Шедеври” тільки здалеку виглядають привабливо. Підійдеш ближче — і бачиш наліплений на картон малюнок, роздрукований на кольоровому принтері. “Здаю кімнати у своєму будинку — 17 євро за ніч”, — пропонує. Ціни у Цриквениці — демократичні. Кімнатку з душем, із можливістю користуватися кухнею, можна винайняти за 15-20 євро. За 50 євро можна орендувати цілу квартиру. Перший готель у Цриквениці був відкритий у 1891 році. У 1906-му місто оголосили кліматичним курортом. Є люди, які щороку їдуть на відпочинок у Хорватію. Але одиниці з них щороку їдуть у Цриквеницю. Місто — чарівне, але скромне. Від компліментів шаріється, принади ховає. Розбалуваний турист може й не помітити, наскільки прекрасною є ця крихітна перлинка Адріатики (за останнім переписом населення, у Цриквениці живе... трохи більше ніж 7 тис. людей, площа міста — 50 кв. км).

Із Цриквениці можна привезти традиційні магнітики. А можна — запах лавра, моря, винограду та інжиру, блакитної риби (місцевого делікатесу, яким торгують прибережні таверни) і торта “Франкопан”, який випікають за рецептом 1686 року. Одяг вбере цей запах, як всотує аромат парфумів. Після другого прання він вивітриться. Але спогади про дивовижне місто залишаться з вами назавжди.

Автор дякує за організацію поїздки паломницькому центру Матері Божої Неустанної Помочі (www.palomnyk.info).

Фото автора