Чому сунніти не люблять шиїтів – і навпаки?

Громадянська війна у Сирії, за якою з тривогою спостерігає світ, має не лише політичний, а й релігійний вимір. Диктатор Башир Асад і алавіти, на яких той спирається, - мусульмани-шиїти. Підтримують Асада (крім Путіна, який реалізує в Сирії власні політичні інтереси) теж шиїти - ліванська “Хезболла” та Іран. Усі вони воюють зі сирійською опозицією, більшість у якій, як і загалом у Сирії, - мусульмани-сунніти. Туреччина й Саудівська Аравія, де правлять також сунніти, виступають на боці своїх братів за релігією. Саудити навіть говорять, що готові, аби захистити суннітів від знищення шиїтом Асадом, розпочати у Сирії наземну військову операцію... Чим же відрізняються мусульмани-сунніти від мусульман-шиїтів? І чому вони між собою ворогують?

До розлому ісламу на дві основні течії, суннізм і шиїзм, дійшло невдовзі після смерті 632 року “батька-засновника” цієї світової релігії - Пророка Магомета (Мохаммеда). Хто має стати наступником Пророка? Це запитання розділило мусульман. Одні вважали, що каліфом, тобто правителем ісламської держави, має стати Абу Бакр, батько дружини Магомета - Аїші. Інші ж наполягали, що на роль каліфа найкраще надається Алі ібн Таліб, зять і кузен Магомета.

І перші, й другі посилалися на самого Пророка. Хіба Магомет не вказав на Абу Бакра, коли перед смертю доручив йому проведення спільних молитов? Ні, казали інші, насправді Магомет, повертаючись з Мекки, вказав на Алі. Доторкнувся до його руки і сказав: ті, що йшли за мною, повинні тепер іти за Алі... Хоча прихильники Абу Бакра перемогли, ті мусульмани, що виступали за Алі, не змирилися. Меншість стали називати шиїтами (від арабського “ші ат Алі”, тобто “партія Алі”), а більшість - суннітами (“сунна” арабською означає вчення Магомета, а також приклади з його життя).

Алі все-таки дочекався титулу каліфа - 656 року. (Був четвертим із “праведних каліфів”, яких визнають усі мусульмани. Після смерті Алі сунніти стали визнавати каліфами наступних правителів-суннітів, а шиїти - нащадків Алі, яких називають імамами). Алі переніс столицю тодішньої ісламської держави до Куфи (нині Ірак). Противником Алі була вищезгадана Аїша. Закинула Алі, що він не докладає усіх зусиль, аби покарати вбивць свого попередника, каліфа Усмана. Аїша програла війську Алі битву, покаялася, але розлом в ісламському світі став іще глибшим.

Чергову битву дав Алі Муаві, намісник Сирії і союзник Аїші. Оскільки в битві була “нічия”, суперечку пробували вирішити в суді. Це не сподобалося мусульманам, яких пізніше назвали хараджитами. Один із них 661 року вбив Алі в мечеті. Муаві переніс столицю ісламського каліфату з Медини (нині Саудівська Аравія) до Дамаска (нині Сирія) і проголосив себе королем.

Від дружини Фатіми, доньки Пророка, Алі мав сина Хусейна. Жителі Куфи хотіли, щоб він ними правив. Хусейн вирушив із Медини до Куфи, але під Карбалою (нині Ірак) шлях йому заступили війська Язіда, сина каліфа Муаві. Шиїтів було значно менше, тож битву (фактично це була масакра шиїтів) вони програли. Загинув і Хусейн. За переказами, його тіло посікли, а голову відрубали. Останки Хусейна і його сподвижників поховано в Карбалі, цей мавзолей став найбільшою для шиїтів святинею. На роковини смерті Хусейна до Карбали прибувають прочани-шиїти, щоб відзначити найбільше шиїтське свято - “ашура”.

Поразка під Карбалою започаткувала культ Хусейна як мученика і героя. Культ є виразом вдячності (бо Хусейн віддав життя за шиїтів) і водночас покути (бо шиїти не захистили його від ворогів). Під час шиїтських процесій, що вшановують пам’ять Хусейна, вірні бичують свої тіла, крові багато... Зрештою, християн це не повинно дивувати. У Латинській Америці протягом Страсного тижня деяких католиків розпинають на хресті - у пам’ять про жертву Христа.

Суннізм і шиїзм відрізняються практиками, звичаями, інтерпретаціями законів Шаріату. В іранському шиїзмі релігієзнавці вбачають деякі впливи поганських, іще доісламських вірувань. Фанатичні сунніти взагалі не визнають шиїтів мусульманами. Бойовики терористичної “Ісламської держави” вбивають шиїтів поряд із християнами - як “фальшивих мусульман”. Суннітські вороги ліванського шиїтського угруповання “Хезболла” (арабською - “партія Бога”) називають його “партією Шайтана”... Водночас у тій частині Іраку, яку контролюють шиїти, переслідують суннітів. Останні навіть змінюють імена. Наприклад, замість імені Омар, звичного для суннітів, беруть собі ім’я Аммар, спільне для всіх мусульман.

Сунніти називають імамами керівників молитов у мечеті. А для шиїтів імам - це титул нащадків Алі. Шиїти мають ієрархічну касту вищих релігійних діячів, аятолл, натомість сунніти єдиного “зверхника” не мають. Аятолла може бути в шиїтів не лише релігійним, а й політичним керівником, і навіть фактичним главою держави, як-от нині є в Ірані.

...Ось факт, який допомагає зрозуміти, наскільки глибоким є історичний поділ між суннітами і шиїтами. Коли американці скинули сунніта, іракського диктатора Саддама Хусейна, шиїти в Іраку розцінили це як торжество історичної справедливості. Мовляв, це помста за шиїтів Алі та Хусейна, які майже 1400 років тому загинули від рук суннітів...

(За матеріалами видання Politika).