Броненосці мешкали ще за часів динозаврів...
Броненосці — одні із найдавніших жителів планети Земля та збереглися ще з часів динозаврів. Відтоді вони значно зменшилися в розмірах та «прописалися» лише на двох американських континентах. У наш час найбільші представники цієї родини «доростають» лише до 1,5 метра завдовжки, натомість їхні предки не поступалися за розмірами носорогам.
Найкращі смаколики для цих звірів — терміти і мурахи, проте не гребують комахами, личинками, рослинами. Щоб зручніше було добувати їжу, природа надала їм витягнуту морду, клейкий довгий язик і лапи, що копають не гірше за лопату.
Натомість у дикій природі пуми, койоти і вовки із задоволенням розглядають броненосців як смачний обід, тож для порятунку життя носіям панцирів доводиться застосовувати чимало хитрощів. Представники кількох видів згортаються в кулю, яку неможливо розгризти навіть гострими зубами, та закривать бронею усі вразливі місця. Інший прийом — якомога щільніше притиснутися до землі, щоб захистити м’який живіт, заритися в ґрунт. Для кігтів броненосців навіть асфальт не перешкода — відчувши небезпеку, вони блискавично розкопують верхній твердий шар покриття дороги і зариваються під нього у щебінь... Ще один хід у хвилини небезпеки — різко розпрямити всі чотири кінцівки і підстрибнути догори та раптово впасти на збентеженого ворога. А от якщо нора броненосця неподалік, тоді мерщій біжить до надійнішого притулку. Навіть якщо хижаку вдалося в останній момент вхопити жертву за хвіст — “плакав” його обід... Бо броненосець заклинює кінцівки і впирається у стіни нори лапами й краями панцира так міцно, що без допомоги лопати витягнути втікача з прихистку неможливо.
