«Чекали, що тіло згниє у морзі в Угорщині, щоб приховати сліди насильства?»

Про загадкове зникнення 20-річного львівського студента Національного університету ім. Івана Франка Олександра Гашевського (на фото) на Івано-Франківщині на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив адвокат родини Гашевських Олег Веремієнко. За словами адвоката, 17 липня бездиханне тіло виявили силовики Угорщини у річці Тисі, орієнтовно за 1−1,5 км від прикордонного пункту пропуску «Вилок». «Обличчя хлопця було не впізнати, — написав у соцмережах адвокат. — Одягнутий у реглан, футболку, шорти. На ногах лише один гірський черевик… Знайдені були дві банківські картки, студентський квиток Львівського національного університету. Зникли недешевий смартфон, внутрішній паспорт і приписне посвідчення».

Угорські силовики негайно пові­домили Мукачівський прикордон­ний загін про страшну знахідку. Але офіцерам Мукачівського прикордонно­го загону знадобилося аж півтора тиж­ня, щоб повідомити ректора університе­ту про знайдене тіло їхнього студента… Чого очікували прикордонники? Чому не повідомили батьків, що, ймовірно, знайдено тіло їхнього сина?..

Журналістка «ВЗ» поговорила з бать­ком зниклого хлопця, Миколою Га­шевським. А також розпитала про деталі цієї справи адвоката Олега Вере­мієнка, який захищає інтереси родини й проводить власне розслідування.

— Син сказав, що поїде в Івано-Фран­ківську область після того, як склав іс­пити, — розповів Микола Гашевський. — Він закінчив 4-й курс в університеті ім. І. Франка (факультет електроніки). Склав іспити й подав документи на 5-й курс. Каже: «Поки є час, трохи від­почину». Хотів поїхати у гори у райо­ні Верховини (поблизу річки Чорний Черемош), пройтися горами по колу і повернутися назад. У тій місцевос­ті прокладений туристичний марш­рут, багато різних закладів. Там немає де загубитися… Син виїхав зі Львова 10 липня. У нього було зі собою при­писне посвідчення. Тоді яка була си­туація? До 16 липня документи можна було оновлювати. До того часу плану­вав повернутися додому.

— Син мав зі собою закордонний паспорт? Можливо, хотів незаконно перетнути кордон, і його затримали прикордонники?

— Його закордонний паспорт зали­шився вдома. Син не збирався нікуди втікати.

— Ви спілкувалися з сином телефо­ном після того, як він поїхав?

— Син телефонував щодня, іноді двічі на день. Я йому також телефонував, щоб спитати, як у нього справи. Усе було до­бре. Ввечері він був втомлений, якщо ба­гато ходив по горах… Я йому казав: «Від­почивай, чого напружуватися».

— Про що ви говорили з сином, коли він вам востаннє телефонував?

— Це було 14 липня зранку, о 8.59. Ска­зав, що в автобусі, їде назад. Це я чітко почув. Були ще уривки якихось слів, але зміст їх незрозумілий. У горах часто по­ганий зв’язок… Через годину я йому пе­редзвонив, думав, він уже десь біля Іва­но-Франківська, там зв’язок кращий. Але телефон сина був вимкнений.

Дружина зателефонувала в поліцію 16 липня, повідомила про зникнення сина. Поліція офіційно не хотіла приймати заяву, хоча ми їм телефонували щодня. І лише 19 липня відкрили спра­ву. Поліція почала проводити розсліду­вання.

Я почав шукати адвоката, аби дізна­тись, як правильно почати пошук. Міс­цеві адвокати казали: «Почекайте, його ТЦК забрало. Через тиждень-два „спли­ве“ десь у військовій частині». Кажуть, траплялися випадки, що молодих людей до 25 років з приписним посвідченням забирали… Минав час, але ніякої інфор­мації про Сашка не було. Тоді я знай­шов київського адвоката. Той порадив з'їздити у Верховину. Ми спробували ді­знатися, що там і як. Дружина поїхала у Верховину, подала заяву у поліцію.

Дружина показувала місцевим фото сина, чи хтось щось бачив. Місцеві ска­зали, що нібито його бачили, але під­твердити це у поліції відмовились. Мож­ливо, це був не він… Туристів там багато. І хлопців подібних теж багато. Якихось особливих прикмет у сина не було. Був одягнений у зелені штани, кольорову куртку (у темних відтінках). (Батько також розповів, коли син їхав, був із довшим волоссям, ніж на тому фото, яке у нього є. А також із борідкою. — Авт.).

— Чи звучало слово «прикордон­ник» в останній розмові з сином?

— «Пр…», а далі незрозуміло. Чи його затримували прикордонники? Такої ін­формації у мене немає. 26 липня до мене подзвонили з поліції. Слідча Залізнич­ного відділу поліції сказала: «У Румунії знайшли тіло, схоже на вашого сина… Є фото, приїдьте на упізнання». Упізна­ти когось на фото неможливо, тіло у жах­ливому стані… Можливо, коли був цей останній дзвінок, дзвонив не син, а хтось підробив його голос… Зараз є відповід­ні програми, це не проблема. А тіло на­справді перебувало у воді значно довше.

— Чи видно на фото його зелені штани?

— Штани були розрізані… Одяг, можли­во, схожий. Нижньої частини тіла взагалі не було на фото. Нам показали обличчя, точніше, його верх. Фото, таке враження, зроблені аматором. Ніби люди знайшли тіло на березі, пофотографували як змо­гли… Джерело походження цих фото не­відоме.

— Розгледіти обличчя неможливо?

— Обличчя розбите… Ми з дружиною сказали слідчим, що не можемо впізна­ти сина. Речі - так, схожі, ми впізнали зе­лену футболку. Але сказати на 100%, що це його футболка, теж не можемо. Єди­не, що знайшли при ньому, — це студент­ський квиток. Але паспорта немає. Як так?

— У якому стані студентський?

— Це пластикова картка, вона розмо­кла, але читабельна. Поліція взяла у нас з дружиною зразки ДНК, сказали, що тре­ба чекати на результат місяць-два. Якщо у цій справі замішані військові, прикор­донники або працівники ТЦК, тоді її має розслідувати ДБР. Адвокат написав зая­ву у ДБР, але відповіді наразі немає.

— А чому так довго треба чекати на результати експертизи ДНК?

— Поліцейські пояснили, що знайде­не тіло за кордоном, тому уся процеду­ра з ДНК затягується. Український гене­ральний прокурор має зробити запит до закордонного прокурора… Але спочат­ку слідча сказала, що тіло знайшли у Ру­мунії. А через день повідомила, що тіло — в Угорщині. Слідча сказала, що з угор­ськими правоохоронними органами на­разі немає прямого зв’язку — через пози­цію їхнього уряду. Усі запити надходять через Румунію. Тому ця процедура займе ще більше часу… У нас таке враження, що тіло навмисно тримали і не повідомляли про нього одразу (хоча на студентському була інформація про навчальний заклад, у якому навчається син), щоб тіло було у ще гіршому стані… Дружина робила за­пит в університет. Справді, до них пові­домлення надійшло досить пізно: коли нам повідомили про знайдене тіло, при­близно у той самий час повідомлення на­дійшло й до ректора.

Нам сказали, що першими, хто дізна­вся про тіло від угорської сторони, були українські прикордонники. У п’ятницю, 26 липня, про це вже знала поліція. Тоді поліцейські нам повідомили. Виглядає так, що спочатку інформація надходила неофіційними каналами, а офіційними надійшла значно пізніше.

Адвокат Олег Веремієнко каже, що кримінальне провадження відкрили за статтею 115 КК України (умисне вбив­ство).

— Батьки розповіли, що 10 липня з Іва­но-Франківська Сашко відправив додо­му «Новою поштою» рюкзак і зайвий одяг, — каже адвокат Олег Веремієнко. — Піс­ля цього він зник… У мене таке вражен­ня, що його затримали у Франківську, а потім повезли «у турне» Закарпаттям по ізоляторах тимчасового тримання при­кордонної служби. Такі випадки трапля­ються. Потім людину затримують на 72 години за спробу перетину державно­го кордону. А далі - передають справу в суд за статтею 204−1 КуПАП «спроба пе­ретину Держкордону» або «шиють» кри­мінальну справу.

Угорські прикордонники повідомили українських, з Мукачівського прикордон­ного загону, ще 18−19 липня 2024 року — про те, що знайшли тіло молодої лю­дини зі студентським квитком. Але мука­чівським прикордонникам знадобилося аж десять діб, щоб повідомити навчаль­ний заклад, що виявлене бездиханне тіло студента… Можливо, чекали, що тіло остаточно згниє у морзі в Угорщині, щоб приховати сліди насильства?

Мені вдалося дізнатися, що у студента була зі собою велика сума грошей. При­пускаю, це вбивство з корисливих моти­вів.