«Аби чкурнути на моря, нардепи придумали „групи приязні“ з країнами Карибської затоки…»

До 21 серпня Верховна Рада згорнула свою активну діяльність — пленарних засідань, а отже, ухвалення законів, постанов до цього часу не відбуватиметься. У пресі гуляє фраза «нардепи пішли на канікули», що дуже дратує рядових виборців. Бо переконані, що нардепи за якихось шість місяців не перепрацювалися (під куполом Ради іноді збиралися раз на тиждень), і що у час війни могли б робити свою важливу справу і без вакацій. Бо роботи у них — непочатий край…

Голова Верховної Ради Рус­лан Стефанчук спробував поправити критиків законо­давчого органу. Мовляв, у воєн­ний час парламент не сачкує, а працює у режимі єдиного засі­дання. За його словами, за цей час жоден нардеп не отримав щорічної оплачуваної відпустки, не може мати «канікул». Не було начебто і технічних перерв.

А паузу в роботі ВР Стефан­чук пояснив своєрідно — перевів стрілки на… опозицію. Сказав, що 23 липня та заблокувала три­буну з вимогою негайного ухва­лення закону про заборону мос­ковської церкви. Тож роботу ВР, мовляв, було паралізовано. А щоб досягти консенсусу, підго­тувати для розгляду якісний до­кумент на цю тему і якнайшвид­ше внести його у сесійну залу для розгляду, вирішено сконцен­труватися на роботі у комітетах…

Роз’яснення спікера навряд чи задовольнило більшість гро­мадян, які вважають діяльність парламентаріїв малопродуктив­ною. Літню паузу ті взяли, зали­шивши по собі, як несумлінні учні у школі, багато «хвостів».

Один з них — бюджетний. Уряд схвалив зміни до держбюджету, запропонувавши збільшити його видаткову частину на 500,3 млрд грн (495,3 млрд грн з них мали би піти на потреби сектору безпеки та оборони). Ці кошти — грошове забезпечення наших військових, фінанси на закупівлю і модерні­зацію військової та спеціальної техніки. Зокрема, мільярд гри­вень пропонують скерувати на зубопротезування ветеранів війни. Але до схвалення цього зако­ну руки у депутатів не дійшли.

Під час весняної сесії в акти­ві законотворців було чимало важливих справ. Як-от — ухвале­но «євроінтеграційні» закони, на­решті більш-менш упорядковано систему військового обліку і мо­білізації (раніше у цьому питан­ні була суцільна «каша»). І все ж запам’яталися депутати та їхнє керівництво іншим.

Великий резонанс у суспіль­стві спричинили суперечли­ві рішення й вчинки нардепів. Як-от ухвалений у першому чи­танні законопроєкт про, образ­но кажучи, «відкуп хабарників». Спірним, на думку деяких екс­пертів і політиків, є закон про скасування переходу із зимово­го на літній час. Як і у попередні рази, тінь на парламент кидали представники більшості. Своїми бздурами президентську політ­силу дискредитували епатажні Мар’яна Безугла, яка продовжу­вала «мочити» наше військове керівництво, Микола Тищенко, охоронці якого побили учасника російсько-української війни, Ми­кола Задорожний, якому САП і НАБУ оголосили підозру в отри­манні «відкатів» під час будівни­цтва фортифікаційних споруд…

Нарешті, на 11-му році війни, депутати не спромоглися поста­вити поза законом промосков­ську релігійну структуру.

Ще одна резонансна подія: переслідування у Верховній Раді політичних опонентів. Саме так можна оцінити рішення спікера Стефанчука заборонити важли­ві закордонні відрядження пред­ставникам «Європейської Со­лідарності» (хоча бюджету це не коштувало б ні копійки — всі витрати на них брала на себе однойменна партія і її лідер Пе­тро Порошенко).

Підсумки роботи за пер­шу половину року ми мали на­мір підбити у розмовах з «різно­полярними» депутатами. Однак «балансу» цього разу не вийшло: на прохання про коментар пред­ставник «Слуги народу» відповів мовчанкою. Тож оцінки законотворчої роботи дають інші люди.

«Підвищення податків не підтримуємо»

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат («ЄС»)

Саме існування парламен­ту в умовах війни уже є позитив­ним кроком. Бо це — інститут де­мократичної держави. Верховна Рада ухвалила багато важливих рішень у складний воєнний час, у тому числі тих, які потрібні для на­шої європейської інтеграції. Але не у всьому діяльність ВР була та­кою ефективною, як хотілося б.

На жаль, не вдалося ухвалити законопроєкт (який я колись іні­ціював) про заборону діяльнос­ті російської церкви в Україні. Ні у комітеті, ні у сесійній залі не було розглянуто інший мій законопро­єкт зі сфери протидії агресору — про регулювання діяльності ін­формаційних мереж.

Закон про мобілізацію мав би бути ефективнішим, дієвішим, а з іншого боку — більше врахову­вати потреби військових. Зокре­ма, можливість їх звільнення із лав ЗСУ (така необхідність є у ба­гатьох).

Зараз продовжуємо працюва­ти у комітетах. У нашому, з питань гуманітарної та інформаційної політики, розглядаємо зауважен­ня до законопроєкту 8371 (про заборону російської церкви). Із цього приводу кілька днів тому зустрічалися зі спікером, буде­мо обговорювати його пропози­ції. Роботи чимало… Насправді цей законопроєкт уже допрацьо­ваний. Але щоразу до нього ви­никають нові й нові «побажання», які дуже часто не є логічними. Тож значну частину свого часу члени нашого комітету витрачають на те, аби пояснити цю нелогічність.

Невідомо, чи цей документ буде винесено у сесійну залу. На жаль, керівники парламентської більшості не хочуть цього робити, попри те, що у більшості є голоси на підтримку згаданого законо­проєкту. Проблема у небажанні верхівки «слуг» виносити цей до­кумент. А не у тому, що він начеб­то «неякісний»…

Ми працюємо. Але справді: для багатьох депутатів цей пері­од — канікули. Багато хто поїхав за кордон. Зробив це під приво­дом робочих поїздок. Зараз мало хто наважиться відкрито їхати на дорогі острови, на дорогі курор­ти. Тож маніпулюють. Не так дав­но депутати від більшості ство­рили смішне об'єднання «груп приязні» з країнами Карибської затоки і Латинської Америки — ось і подорожують туди від остро­ва до острова, «займаючись пар­ламентською роботою»… У самій відпустці немає нічого поганого — якщо вона за своєю формою не ображає більшість українців, які не можуть собі дозволити належ­ного відпочинку.

Щодо заборони спікера на по­їздки опозиційних депутатів за кордон… Це триватиме й далі. Щоправда, після такої заборони колегам дали дозвіл поїхати на іншу подію у США. У наших депу­татів була зустріч із представни­ками обох партій. Очевидно, для влади обмеження прав одних де­путатів Верховної Ради і закри­вання очей на «своїх» є спосо­бом впливати на парламентаріїв, щоб вони не критикували цю вла­ду. Якщо ти її критикуєш — тебе не випускають…

У парламенті лежать урядові законопроєкти, які ініціюють під­вищення податків. Наша фракція не підтримує таких ініціатив. На­впаки, треба підтримувати під­приємництво. Українські підпри­ємці, люди, які заробляють гроші, переживають складні часи — ба­гатьох їхніх працівників мобілізу­вали, зменшилися ринки, тран­спортне сполучення обмежено. Щоб українська економіка розви­валася, цих людей треба підтри­мувати…

«Мудра влада використала б опозицію на благо держави»

Андрій МАГЕРА, кандидат юридичних наук, член ЦВК у 2004−2018 роках

Як на мене, це скликання Вер­ховної Радим є одним з най­гірших в історії українського парламентаризму. Якби нині пра­цювали політики із другого-тре­тього скликань, упевнений: за­кони були би більш якісними, не було б тих проблем, які виника­ють, у тому числі для нашого біз­несу.

Візьмемо, для прикладу, за­кон про мобілізацію. Для країни, яка перебуває у стані війни, про­цес його ухвалення зайняв неви­правдано багато часу (6−7 міся­ців). Це неприпустима розкіш!

Чи вирішив цей закон всі про­блеми? Якісь речі впорядкував. Але багато що упустив. Закон ви­значає підстави для відстрочки, бронювання. Але постанова Каб­міну № 560 значно розширила ці підстави. Видно, уряд побачив, що у законі не все так добре, як афішували на початку…

Біда у тому, що цей законо­проєкт вносив не президент — Верховний головнокомандувач, суб'єкт, який має конституцій­ні функції з питань національ­ної безпеки, обороноздатності. Закон вносив Кабінет Міністрів. Якщо президент має авторитет у своїй фракції, то мав би працю­вати з нею, щоб вона не затягува­ла розгляд цього законопроєкту і ухвалила його якомога швидше.

Протягом цієї сесії було ухва­лено закон про статус англійської як мови міжнародного спілкуван­ня. Нібито добрий намір. Я під­тримую: англійську треба знати, ефективно вивчати, найперше — у школах, щоб після навчання наші діти могли нею вільно спілкува­тися. Але зверну увагу на ризики цього рішення. Перший з них по­лягає у тому, що подібних законів немає у жодній державі європей­ського континенту, за винятком тих, які колись були колоніями Великої Британії. В інших дер­жавах розуміють, що є держав­на мова, офіційна, є національна мова цієї держави — і вона є мо­нопольною. І тому не може розчи­нятися жодною іншою іноземною мовою, навіть такою потужною, як англійська. У цьому може бути велика проблема, адже частина тих людей в Україні, які за жод­них обставин не готові в суспіль­ній сфері перейти на українську, почнуть використовувати англій­ську — лиш би не користуватися українською.

Народні депутати ухвалили спірний, як на мене, закон про відмову від літнього часу. Вирішу­ючи «часове» питання, важливо зробити так, щоб влітку о четвер­тій годині ночі ми не прокидалися від сонця… Я скептично ставлюся до заборони переводити годин­ник на літній час. Гадаю, у цьому питанні нам треба бути близь­кими до країн ЄС і переводити стрілки годинника двічі на рік.

Щодо утисків представни­ків опозиції у парламенті. Вла­да була б далекоглядною, якби використала опозицію на бла­го держави. Скажімо, на той же конгрес Республіканської партії США, куди, попри запрошення, не пустила членів фракції «ЄС», разом з ними відрядила би сво­го представника. Безвідносно до того, переможе її кандидат на президентських виборах чи ні, Республіканська партія нікуди не зникне, вона представлена і в Сенаті, і у Палаті представників. Більш ніж половина губернаторів штатів є республіканцями. На це треба зважати. Як влучно кажуть українці, слухняне телятко дві ко­рови ссе. Нам важливо підтриму­вати хороші, рівні стосунки як з демократами США, так і з респу­бліканцями — без підігрування ко­мусь на виборах.

Ніяк наш парламент не ухва­лить справедливого рішення щодо філії рпц в Україні. На це є кілька причин. Перша: чима­ло чинних депутатів — парафіяни цієї секти (інакше упц мп назва­ти не можу). Друге — депутати не розуміють, як це можна зробити, як це працюватиме. Третє - наші парламентарії не роблять фунда­менту під таке рішення.

Перед ухваленням відповід­ного закону виконавча влада, найперше — Міністерство закор­донних справ, Міністерство ін­формаційної політики — повинні провести широку інформацій­ну кампанію як усередині країни, так і за її межами. Навести фак­ти підривної, антидержавної ді­яльності цієї релігійної структури — вказати кількість священників, яким висунуто підозру щодо того чи іншого злочину. І вказати, що майже 100 відсотків таких релі­гійних діячів, які діяли проти сво­єї держави, є представниками однієї спільноти. Це треба пока­зувати на публічних заходах, на пресконференціях, під час ви­ступів по телебаченню, у соціаль­них мережах, у форматі міжпар­ламентських зв’язків. Українські нардепи мають поїхати у США, у Сенат, у Палату представників, зустрітися з конгресменами — і представити їм докази такої ан­тидержавної діяльності упц мп. Довести, що у жодному разі не йдеться про ущемлення свобо­ди совісті, а про структуру росій­ської фсб в Україні.

Упевнений: якщо наші депута­ти виконають таку роботу, ухва­лення відповідного закону не викличе якихось застережень на­ших американських і європей­ських союзників.