Христина Соловій, Іллічівськ та матюки

Поява Христини в публічному просторі викликає ефект землетрусу в 6−7 балів. І це корисно. Чому?

Найперше, роками наш шоубізнес будувався на принципах — усім сподобатись, бути всім зручними. Бути мощним малоросом. І заробляти гроші в неприродних позах на території рф.

Христя виступає в коротких спідницях — соцмережі захлинаються коментарями цнотливих жіночок, які розказують, що негоже жінці після 25 оголяти ноги. Певно, сценічні костюми Тіни Тернер, Шер, Бейонсе — ніколи не потрапляли до уваги цим пані.

Після «Тримай мене міцно» — стала топпіснею для першого танцю молодят і вальсу на останній дзвоник. Це важливий культурний вклад, бо раніше на цьому місці було якесь гавно з-за поребрика.

Христя нарешті заткнула брехливий рот багаторічній страждалиці Маші Єфросиніній стосовно зросійщення телебачення. І що вона сказала не так? Ця цинічна тєлєзвізда стелилась перед безруковими, нагієвами, навіть публічно розказувала, як би хотіла працювати в москві. Цинічна жінка — вклад у зросійщення глядачів котрої на Новому каналі просто феноменальний. І ні, не треба мені тут забирати про те, що нині вона захищає жінок. Упаси Боже від таких захисниць, яка сама у соцмережах маніпулює дітьми і чоловіком. Лише після лобового зіткнення з Христею Маша зізналась, що була інструментом зросійщення мільйонів.

Роман Христі і Жадана — корисна таблоїдна річ. У нас мають бути свої живі персонажі із цієї сфери. З плюсами і червинками.

Христя виматюкала назву Іллічівськ. Тепер у неї суд за матюки. Можна придовбатись до форми, але по суті вона права. Пєрвомаскі, октябрьскі та ленінскі — перші маркери для окупантів. Що тут нас чекають і тут все наше.

Тут тоже тіпа наші, хоть і с паспортамі Украини.

Те, що творить останній тиждень влада Харкова — опираючись декомунізації та відстоюючи назви а-ля Квіткова та Садова — це запрошення для окупантів. Які бряцають зброєю за 20 кілометрів. Це зелене світло, що харківʼяни можуть бути гнучкими і договороздатними. Це хибна практика, і 100 років тому коштувала Харкову репресій та окупації. З подальшим заселенням правильных и надежных. И готовых на все.

Сором у Колодяжному, коли якісь ноунейми із сільської ради вітфутболили назву — вулиця Ісидори Косач і зберегли якогось хлопа — із цієї серії. Якщо ми не шануємо своїх інтелектуалів, еліту та феміністок — то хто нам лікар.

Варто чесно зізнатись, що за радянські назви соромно. Мені пощастило жити в місцевості на Сумщині, де всі назви сіл поруч — козацькі, неординарні, яскраві. По низці пунктів взагалі можна визначити, звідки саме прибували перші поселенці, коли Ярема Вишневецький почав активно заселяти Лівобережжя. Чому донині в одному населеному пункті жити престижно, а інший вважається не дуже.

Коли мені було 10 років — центральні вулиці нашого містечка носили назви Комінтерну, Соцінтерну. Я думала, що це якісь іноземці. До них перетікала вулиця Петровського та Леніна. Лише через кілька років, я зрозуміла з жахом, який звʼязок із цими вулицями і тим, що у низці сіл є могилка Голодомору. Або як так сталось, що заможні родові гнізда на хуторах — викорчовували з мʼясом. І як це впливає на те, що тобі тривалий час родичі казали «не висовуйся», «мовчи», «не довіряй». Бо безробітні зеки, а-ля Петровський — дорвавшись до більшовизму — нищили успішні класи.

Христина Соловій своїм епатажем утверджує новий формат артиста. Бо ще кілька років тому український артист в Олешках, Кривому Розі чи Харкові обовʼязково би вийобувався на русском язикє. А наші пєвіци аля Брєжнєвої, Лободи та Ані Лорак активно у різні часи підігрівали міф про єдиний народ. І спільний культурний простір заявами в стилі — я дерево і «какая разніца, какая страна».

Про політиків взагалі мовчу — була у нас мода робити рекламу на російській. І балакати на мітингах з козятинським акцентом, але на общєпонятном.

Все це має змінитись. Бо попри все колеса історії крутяться в правильну сторону. Скільки би українців не сиділи на лопухах удобності. І висиджували із кавалочка курча, яке не вилупиться ніколи.

Джерело