«Почали вишивати „Рушник пам’яті“, і я ожила!»

У Нововолинську матері загиблих військовослужбовців вишивають 20-метровий «Рушник пам’яті». Проєкт рушника і дизайн розробила радниця міського голови Катерина Варвус. Рушник — у чорних і блакитно-жовтих кольорах.

— Ідея створення рушника з іменами загиблих Героїв вини­кла торік, — каже Катерина Вар­вус. — Матері та дружини поле­глих воїнів підтримали її. Тож із жовтня минулого року рушник у роботі. Мета рушника — увічнити пам’ять загиблих воїнів. Для ма­терів основне — це пам’ять! Кож­на мама має можливість вишити ім'я та прізвище свого сина. Або дружина прізвище свого чолові­ка, донька — батька… Почала ви­шивати рушник мати загиблого Героя України Костянтина Мроч­ка — Алла Мрочко. Її подруга ви­шила тризуб.

На рушнику прізвища заги­блих військових, починаючи з 2014 року (ті, хто загинув ще в АТО). Загалом є понад 150 за­гиблих. На сьогодні уже виши­то понад 70 прізвищ (майже по­ловина). Уже є написані слова пісні, яка звучатиме, коли його будуть виносити на усі захо­ди. А зберігатиметься рушник у Нововолинському історично­му музеї.

Алла Мрочко розповіла, що її син Костянтин служив в АТО. Коли повернувся, волонтерив. Пізніше працював на будові. Був на заробітках за кордоном. За пів року до повномасштаб­ного вторгнення повернувся в Україну. Коли ворог почав на­ступ на Київщину, взяв до рук зброю…

— Коли дивишся на цей руш­ник — таке тремтіння у душі, — каже Алла Мрочко. — Усвідомлю­єш, що на ньому ім'я і прізвище не тільки мого сина, а багатьох інших синів… Ця голка коле у са­місіньке серце! Але завдяки їх­ньому подвигу ми живемо, за­вдяки їм існує Україна.

— Ви розповідали, що з того дня, як загинув ваш син, не знімаєте чорну хустку…

— Не буду знімати її аж до Пе­ремоги. Хіба що коли сильна спека, можу повісити її на шию. Мрія усіх мам — закінчити той рушник…

Я зателефонувала до Ольги Власюк. Її 28-річний син Сергій працював шофером. Коли поча­лося вторгнення, добровольцем пішов на фронт.

— Мені нелегко говорити, — каже пані Ольга крізь сльози. — Я не вишивала шість років. Моя мама померла, вона була виши­вальницею. Я їй допомагала. Че­рез два роки помер чоловік. А ще через два роки загинув син. Але коли ми почали вишивати «Руш­ник пам’яті», у мене ніби відкрило­ся друге дихання. Я ожила! Мені було дуже важко вишивати гол­кою ім'я і прізвище свого сина. Це біль, який ніколи не мине у мате­рі. Але я зрозуміла, що маю силу і буду вишивати! Після роботи біжу додому і вишиваю. Ми вишиваємо рушник по роках (коли військовий загинув). Є мами, які хочуть самі вишивати, я пропускаю це ім'я і прізвище… Вишиваю далі. Хтось хоче вишити лише ім'я. Усе виши­ти важко. Цей рушник — це пам’ять про наших Героїв!

Жителька Нововолинська, ко­лекціонерка старовинної вишив­ки Марія Доліновська, розповіла, що заплановано також вишити «Рушник Перемоги». До виши­вання такого рушника зможуть долучитися усі охочі жителі міс­та. Вишивати «Рушник Перемо­ги», ймовірно, почнуть наприкін­ці травня.