«Хмельничани розділяють чужу біду. ВПО прийняли, як рідних»

Зіньківці — невеличке село на 800 мешканців у передмісті Кам’янець-Подільського, яке входить до складу Кам’янець-Подільської міської територіальної громади (на правому березі річки Смотрич). Село розташоване у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Торік кількість жителів села збільшилася на чверть. Зіньківці прийняли кількасот вимушених переселенців з регіонів України, які уже понад рік окупували рашисти.

У селі за 25 мільйонів гривень грантових коштів облаштували затишний гуртожиток для ВПО з домашньою атмосферою. Тут можна мешкати навіть з домашніми улюбленцями.

Перевага цього гуртожитку — секції по дві-три кімнати

Житло для ВПО постало у чотириповерховому приміщенні колишнього гуртожитку профтехучилища. Там зробили ремонт кімнат, волонтери та благодійники привезли меблі. А ось фасад гуртожитку наразі радянський. Його ремонт — далека перспектива… Адже головне завдання — облаштувати кімнати, аби якнайшвидше поселити туди сім'ї ВПО.

Головна перевага цього гуртожитку — секції по дві-три кімнати з одним санвузлом. Це майже як повноцінна квартира. Така система хороша для сімейного розселення. Одна багатодітна сім‘я має окреме житло, окрім кухні. Вона в гуртожитку для ВПО спільна.

У гуртожитку Зіньківців мешкають переселенці переважно з Донеччини — Торецька, Бахмуту, Волновахи, Костянтинівки та сіл Покровського району.

… Нашу журналістську групу зустрічає комендантка гуртожитку для ВПО Олена Лаута. Жінка поважного віку вразила смаком у стилі та вишуканістю. Одягнена у вишиту сукню в кольорах національного прапора: на синьому полотні вишиті жовті квіти. Каже, особисто розробила дизайн плаття в етностилі. Пані Олена 25 років працювала на державній службі - у відділенні Пенсійного фонду Кам’янця-Подільського.

Пані Олена — місцева, але у мові часто вживає русизми. Вочевидь далося взнаки спілкування з переселенцями. За рік тут різне траплялося: бійки, конфлікти, непорозуміння… Вона докладає чимало зусиль, аби у гуртожитку була дисципліна, а мешканці почувалися як єдина родина. Бо їх об'єднало горе — ворог з рф вкрав у них дім, але не вкрав бажання жити і працювати в Україні.

ВПО платять за деякі види комунальних послуг

«Ще кілька років тому тут був гуртожиток училища, де навчалися студенти деяких робочих спеціальностей. З весни минулого року в нашому гуртожитку — переселенці. Людей спочатку поселяли волонтери. Зараз у гуртожитку для ВПО мешкають 180 осіб, — продовжує розмову Олена Лаута. — Серед них — 49 дітей, в тому числі шість немовлят. Є кілька багатодітних родин, у яких по п’ять-шість дітей. Основна категорія мешканців гуртожитку — жінки і пенсіонери. Є люди працездатного віку та з інвалідністю. Більшість з них хотіли би працевлаштуватися, але знайти роботу непросто. Волонтери провозять людям продукти харчування. Сільська рада допомагає одягом і взуттям, якими з переселенцями діляться місцеві жителі. Речі хоч і вживані, але у хорошому стані».

Кімнати у гуртожитку просторі, доглянуті, зі свіжим ремонтом… Шафи незвичні - у формі відкритих полиць. Проживання не є цілком безкоштовним. Якщо в інших областях України за комунальні в гуртожитках не платять жодної копійки, то у Зінківцях пільг немає. ВПО платять за деякі види комунальних послуг — воду, світло. Для деяких родин місячні платіжки за комунальні сягають півтори тисячі гривень.

«Задоволена умовами проживання, — розповідає „ВЗ“ жінка літного віку Ольга з Бахмуту, яка ходила по коридору гуртожитку з палицею. — Я неповносправна. Спершу з сім‘єю жила в дитячому садочку. Там умови не найкращі, а тут маємо окремий секційний блок. Наш будинок у Бахмуті поки що цілий. Та повертатися додому не можна, місто постійно під обстрілами».

Літня жінка каже, що хмельничани — гостинні, справжні друзі, які розуміють і розділяють чужу біду. ВПО в Зіньківцях прийняли, як рідних. Інші мої співрозмовники родом з Донеччини кивнули головою на знак згоди. Місцеві приносили для ВПО речі, які ті потребували, підтримували добрим словом, заспокоювали… Рани війни багато хто з жильців ще досі лікує.

Мешканці гуртожитку в один голос кажуть, що селу не вистачає автобуса, аби доїжджав до їхнього гуртожитку.

«Просимо місцеву владу допомогти, — каже пані Ольга. — Нам потрібен автобус, аби діти могли добратися до школи, а дорослі - на ринок. Село не має транспортного сполучення з Кам’янцем-Подільським».

Міський голова Кам’янець-Подільського Михайло Посітко повідомив, що в гуртожитку для ВПО планують облаштувати амбулаторію сімейної медицини та продуктовий магазин.

«Гуртожиток для ВПО — надзвичайно важлива справа не лише для тих, хто втратив домівки через війну, але для нашої громади, — наголосив мер. — З реалізацією проєкту хочемо вирішити багато інфраструктурних проблем. Уже розроблена документація на ремонт частини дороги у селі, будемо виділяти на це гроші з бюджету».