«Коли я сказав, що на фронті бракує медиків, Наталя сказала: «Тато, я піду!»

Під час виконання бойового наказу у Краматорському районі загинула 30-річна військова медикиня 218 окремого батальйону 125 бригади ТрО ЗСУ, львів'янка, Наталія Депа (позивний «Вітамінка»). До повномасштабної війни Наталія працювала косметологинею, була власницею Центру косметології та лазерної епіляції. На фронт пішла разом з батьком та рідним братом Іваном.

Журналістка «ВЗ» поспілкувалася з близькою подругою Наталії - Оксаною, та її батьком Романом.

— Я познайомилася з Наталею на першому курсі у Львівському університеті ветеринарної медицини, — розповідає «ВЗ» подруга Наталії, Оксана. — Ми разом навчалися. З того часу дружили. Після завершення університету, Наталя за порадою мами пішла навчатися на косметологічні курси. Її мама — майстер з манікюру, Наталя завжди їй допомагала, цікавилася татуажем… Вона настільки захопилася цим, що попри усі успіхи у ветеринарії, обрала косметологію. Мала дуже багато клієнтів. У Наталі була мрія — створити успішний бізнес до 30 років. Поставила собі ціль, і впевнено до неї йшла!

Коли почалася війна, Наталя залишила роботу, і разом з батьком-добровольцем та братом, який навчався на прикордонника, і достроково випустився, пішла служити. Усі пишалися, звісно, ніхто не думав, що все так обернеться…

У Наталі був досвід роботи в хірургії, добре набита рука, щоб робити ін'єкції. Вона була упевнена у тому, що зможе допомогти хлопцям на фронті. Зрештою, вона і допомагала. За все що бралася — все їй вдавалося!

В останні місяці їй було важко морально, — каже Оксана. — Коли їхня бригада потрапила під Бахмут, у їхніх рядах почалися втрати. Це було для неї сильним ударом. Попри усі труднощі Наталя продовжувала служити, завжди казала: «А на кого я хлопців залишу?». На фронті кожна людина — на вагу золота! Особливо медики, які мають досвід. А Наталя була на фронті від початку повномасштабної війни.

— Чим Наталя у житті захоплювалася? — запитую.

— Вона дуже любила свою роботу, максимально у ній розвивалася. Фантастично малювала, багато читала. З нею завжди було цікаво спілкуватися. Вона — душа компанії! З мамою вони були подругами. Я раніше ніколи таких міцних стосунків між мамою і донькою не бачила! Вони були дуже близькі. Разом працювали. Наталя — найкраща! Такі друзі трапляються раз на все життя. Я знала, що до неї можна було у будь-яку годину дня і ночі подзвонити, вона завжди підтримає.

Батько Наталії, Роман Депа розповідає:

— Коли почалася війна 24 лютого я одразу вступив у новостворену 125 бригаду Територіальної оборони Львова в окремий 218 бойовий батальйон. Ми разом з клубом мисливців створили розвідувальний взвод. Син в той час отримав диплом про закінчення Хмельницької академії прикордонних військ, і теж поїхав служити.

Наталя з ветеринарії перекваліфікувалася на косметолога. Працювала у цьому напрямку. Як тепер кажуть, була бізнес-леді. Та коли я сказав, що на фронті катастрофічно бракує медиків, сказала: «Тато, я піду!».

Донька не раз ходила зі мною на військово-патріотичний вишкіл. Поглиблено вивчала бойову медицину. Ще під час Революції гідності у Гарнізонному храмі Петра і Павла донька займалася волонтеркою (сортувала медикаменти з іншими волонтерами, їх передавали на Київ). На той час вона була ще студенткою. На виборах декілька разів була членом комісії. Займалась активною громадською діяльністю.

Я — мисливець, сина і доньку навчив користуватися вогнепальною зброєю, — веде далі пан Роман. — Коли на навчаннях виявилося, що Наталя дуже добре стріляє, її хотіли перевести у солдати. Але начмед став стіною: «Ви ще можете навчити когось стріляти, а лікувати і проводити хірургічні маніпуляції - так швидко не вдасться навчити!».

Наталя врятувала не одне життя. Побратимам руки зашивала… Була керівником фельдшерського пункту. Проводила навчання з бойової медицини: як правильно накладати турнікети? Як евакуювати людину? Є відео, на якому вона дякує волонтерам за привезені ліки та ножничкі, які так потрібні хлопцям на позиціях. Радувалася якимось протиопіковим мазям… Завжди переживала, щоб хлопці мали в аптечках усе необхідне.

Я отримав важку контузію, Наталя приїжджала до мене три тижні тому (командування її відпустило на короткий час до Львова). Тоді я бачив її востаннє… Зараз я лікуюсь, з армії уже звільнився.

— Ваша донька не була одруженою?

— На фронті Наталя знайшла своє кохання… Але не можу про її особисте життя розповідати. Це неетично.

— А якою Наталя була у дитинстві?

— Вона — лідер. Її лідерські здібності було видно уже в садочку. Завжди була у перших рядах! Донька була дуже кмітливою та хитрющою, першою навчилася користуватися пультом від телевізора. Бабуля просила увімкнути їй кіно, а вона включала собі мультики. Бабуля не вміла пультом користуватися, а вона цим користувалася. Ще й цукерки у неї виторговувала.

Наталя — енерджайзер. Завжди привітна і усміхнена. Під час навчання водила студентів на марші протесту, коли хотіли об'єднати ветеринарну академію та сільськогосподарський інститут у Дублянах. Тоді студенти відстояли навчальний заклад. Пізніше аналогічна ситуація була в Одесі. Вона тоді ще хотіла в Одесу їхати, їм допомагати… Я їй кажу, що там є свої студенти. Одеські студенти теж відстояли свій навчальний заклад.

Її брат — молодший за неї на сім років. Відповідно, вона була не тільки як старша сестра, а як мама. Заводила брата в садок. Після школи робила уроки, потім його забирала, годувала. Ми з дружиною були постійно на роботі. Вона весь час опікувалася братом.

Є ролики у TikTok, де хлопці її буквально на руках носять! Вона тендітна, струнка. Наталя і на фронті завоювала неймовірну повагу у побратимів.