«Рускій мір позбавив нас житла. У модульному містечку — «вокзальні умови»

Наслідки масштабного ракетного удару по Львову — понад 50 помешкань на вулиці Стрийській не придатні для проживання. Вибухова хвиля знесла вікна, двері, а частину квартир перетворилися на купу будівельного сміття… 7 липня рятувальники завершили розбір завалів, кількість померлих від рашистських ракет зросла до десяти. До кінця дня на об'єкті, який постраждав від ракетного удару засідатиме спеціальна комісія, яка визначить дорожню карту щодо відновлення квартир та будинку.

Частину мешканців розселили у готелі Львова, частину потрохи заселяються у модульному містечку для ВПО, що у Стрийському парку. Тим часом, у двох міських лікарнях Львова перебувають шестеро постраждалих. Наймолодшому пацієнту — 20 років, найстаршій — 74 роки.

Потерпілі мають осколкові поранення, різні ушкодження обличчя та кінцівок, їх стан медики оцінюють, як середньої важкості.

У Ратуші кажуть, в модульному містечку парку люди зможуть мешкати скільки необхідно. 6 липня адміністрація парку підготувала в будиночках комунікації, зробили там прибирання. А вже пізно ввечері люди потрохи почали заселятися в модульне містечко, вранці поснідали й пішли до свого дому, аби забрати звідти найнеобхідніші речі - документи, гроші, одяг, постіль, посуд.

«Настрій у людей просто жахливий. Мої сусіди загинули»

… При вході до Стрийського парку зустріла сім‘ю з валізами. Здалеку видно, що це люди із постраждалого від ракетного удару будинку, які переносять речі з квартири у модульне містечко парку. Знайомлюся з ними. Сім‘я ледь приходить до тями, вчорашні події дали привід добряче впасти у стрес… Пан Михайло, який ніс важку валізу розповів, що в ту ніч був на роботі за шістдесят кілометрів від Львова. У квартирі була його дружина, яка спустилася в укриття і це врятувало їй життя.

«Мешкав на третьому поверсі, зараз моя квартира в нежитловому стані, — каже чоловік. — Моє помешкання було в найближчому під'їзді до епіцентру ушкоджень… У квартирі все вибито. Зараз ми у відчаї. Не знаю, скільки часу доведеться жити у модульному містечку і що робити далі. Добре, що мерія нам дала хоч якесь житло на перший час, аби люди мали де переночувати, помитися, перекусити».

Пан Михайло каже, що забрав у валізу трохи одягу. «Щоб бодай мати в що переодягатися, — продовжує розмову. — Бачите, дощить, а ми всі в шортах та шльопанцях. Настрій мешканців просто жахливий. Мої сусіди загинули… Кілька сімей вже прийшли в модульне містечко. Дехто переселився на тимчасово до родичів».

«Перші відчуття: руки є, ноги є. Я жива»

У самому модульному містечку ще наразі маломешканців. Люди намагаються забрати з квартир речі, щоб переселилися в містечко остаточно. Біля одних дверей зустрічаю перших мешканців. Це подружжя пенсіонерів — 69-річні пані Марія та пан Василь. Жінка має завиту в бинт руку, а на спині показує рани, які отримала внаслідок вибухової хвилі. Від поранень осколками скла її доставили в лікарню. Каже, медики зашивали їй рану на голові, де був осколок скла…

Пані Марія не стримує зліз. «У будинку на вулиці Стрийській мешкаємо з 1979 року, — з трепетом каже жінка. — Мешкала на другому поверсі. Нас затопило, коли рятувальники гасили пожежу. У сусідки з третього поверху прорвало водопровідну трубу. Зараз на зовнішній стіні велика мокра пляма. Через російські ракети ми опинилися тут, в модульному містечку».

Пан Василь каже, що і за те сім‘я вдячна мерії. Хоча визнає, що це «вокзальні умови». «Рускій мір позбавив нас житла.
Тут і для нашого собаки мало місця. Це звичайні вокзальні умови», — каже чоловік. — На Стрийській мали квартиру площею шістдесят метрів квадратних".

Пані Марія розповідає, що напередодні трагедії не мала жодних передчуттів, що трапиться таке лихо. А ось домашній улюбленець був напередодні ввечері неспокійним. Під час першого вибуху ракети геть впав в істерику. Був дуже переляканим, весь час був на руках в дочки.

«Він ручний собачка, — каже жінка. — Ми якраз збиралися тікати в укриття, але не встигли. Спершу почула гул, подумала, що то грім. Ракет було три… Від вибухової хвилі заклинило двері. Коли приїхали рятувальники я кричала, просила про допомогу. Так мене винесли з квартири. Я була поранена від розбитого вікна в кухні. Хвиля від вибуху вигнула моє тіло, в потім повалила мене на підлогу. Почула дикий біль в спині. Перші відчуття: руки є, ноги є. Я жива. Встала на ноги і побачила кров по одязі. Коли мене рятувальники винесли, то відправили швидкою в лікарню».

Подружжя пенсіонерів каже, що ще не встигли забрати з квартири речі, бо вона затоплена. Волонтери принесли їм в модульне містечко одяг, їжу.

Запитую про плани щодо житла. «Не знаємо, — в один голос кажуть Василь та Марія. — Кажуть, що один під'їзд будинку будуть зносити і все відновлювати. Коли переселилися у модульне містечко, то в першу ніч через стрес боялися спати… Стрес долаємо таблетками. Я онкохвора, якраз після крапельниць. Василь після інсульту. Маємо стрес, а на додачу ще хату втратили. Ну нічого! Дякувати Богу, що живі».

У кімнаті модульного містечка Василь та Марія мешкатимуть зі своєю дочкою. В кімнаті є два двоповерхові ліжка, стіл, мінішафа.

Наступні мої героїні, які заселилися в модульне містечко — сестри Настя та Іра. Їх виховує старенька бабуся. Кілька років тому сестрички втратили батьків. Дівчата якраз обідали в своїй кімнаті бутербродами, поки їхня бабуся намагається принести з квартири якісь речі. Від стресу через ракетний удар дівчата дуже емоційні, ледь стримують сльози.

«Нехай горить в пеклі путін, — емоційно висловилася Іра. — Його ракети позбавили нас дому, а наших сусідів життя. В ту жахливу ніч ми були в квартирі, ховалися в коридорі, бо там безпечніше. Бабуся пішла подивитися, де наш кіт і раптом почули рев ракети. Бачили ту страшну ракету. Нашу 76-річну бабусю вибухова хвиля сильно поранила. Вона вся синя. Зараз квартира понищена, вікон немає. Ночували в родичів. Я не могла спати. Дивилася у вікно і думала, що знову буде тривога. Тепер ми в модульному містечку. Я не звикла до таких умов. У квартирі було добре».