«Бачу критику… Відчуваю великий дискомфорт»

Учена рада Львівського національного університету ім. Івана Франка присвоїла міністру освіти часів президента Леоніда Кучми, 76-річному Василю Кременю звання «Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Львівського університету». Кандидатуру Василя Кременя висунули вчені ради філософського факультету й факультету педагогічної освіти. За таке рішення у відкритому режимі проголосували одноголосно — 65 голосів «за».

Таке рішення спричинило суспільний резонанс. Лю­дина, яка свого часу була обрана до Верховної Ради за списком медведчуківської пар­тії СДПУ (о), мала високе вось­ме місце у партійному списку, що свідчило про його вагу у тій політсилі, стала почесним док­тором Франкового вишу…

Журналістка «ВЗ» дізнавала­ся, за які заслуги Василь Кре­мень отримав почесне звання. І чому у жодного члена вченої ради не закралося й тіні сумніву щодо цієї людини?

На сайті ЛНУ читаю, зокре­ма, таке:

«28 червня 2023 року Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Фран­ка присвоїла звання «Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Львівського національного уні­верситету імені Івана Франка» президентові Національної ака­демії педагогічних наук України, академікові НАН України, ака­демікові НАПН України Василю Кременю.

Кремень Василь Григорович — видатний український вчений у галузі соціальної філософії, філософії освіти, педагогіки, політології, відомий організатор освіти і науки, державний і гро­мадський діяч. Його авторству належить близько 1000 науко­вих і науково-публіцистичних праць та низка фундаменталь­них досліджень.

У 90-х роках науковець пра­цював керівником служби з пи­тань гуманітарної політики Ад­міністрації Президента України, заступником глави Адміністрації Президента України — керівни­ком управління внутрішньої по­літики Адміністрації Президента України; 1995 року його обра­ли дійсним членом Академії пе­дагогічних наук України, а 1997 року — президентом Академії педагогічних наук України.

У 2000−2005 роках Василь Григорович очолював Міністер­ство освіти і науки України. За цей час освітня галузь зазнала суттєвих реформ, відбувся пе­рехід від авторитарної педаго­гіки до педагогіки толерантнос­ті…

Значна кількість спеціаль­ностей, які сьогодні функціону­ють у Львівському університеті, були започатковані за підтрим­ки Василя Кременя. Також під керівництвом Василя Григоро­вича вищу школу в Україні під­готували до входження у Бо­лонський процес, приєднання до якого формально сталося в травні 2005 року…"

— Я не коментую рішення вченої ради, — розповів «ВЗ» ректор Львівського націо­нального університету ім. І. Франка Володимир Мель­ник. — Рішення прийняте на основі положення про присво­єння звань почесних докторів. Два факультети, філософський і педагогічної освіти, висунули цю кандидатуру, п’ять професо­рів підтримали. І ось таким чи­ном це відбулося.

— Як це рішення вплине на репутацію університету, адже воно обурило громад­ськість?

— Я виходив з того, що він (Василь Кремень. — Авт.) за­вжди займав проукраїнську по­зицію. Завжди підтримував Львівський університет. А го­ловне, що завжди був за єв­ропеїзацію освіти: 12-річна освіта, профільна старша шко­ла, комп’ютеризація, програ­ма «Шкільний автобус», яка передбачала збереження ма­локомплектних шкіл, особливо у гірських районах. Програма книговидання…

Студент має бути не об'єктом, а повноцінним повно­правним суб'єктом освітнього процесу. Таку філософію Василь Кремень не тільки розвивав, а й запроваджував у життя. Ми ба­чимо конкретний внесок у роз­виток освіти та науки, особливо за останні 15 років. І це давало колегам підстави ухвалити таке рішення.

— І це переважило те, що він свого часу був обраний до Верховної Ради за списком СДПУ (о)?

— Ми не важили… Людина — це не те, що вона про себе го­ворить чи про неї інші говорять. Людина — це вчинки. Ці вчинки давали колегам підстави вису­нути це питання на обговорення на вченій раді.

— Але його політична кар'єра пов’язана з одіозними фігурами…

— Політичної оцінки універси­тет не дає.

— А ви розуміли, що за це рішення університет будуть критикувати?

— Ми все не могли передба­чити, кажу вам відверто. Але ми виходили з позиції конкретного внеску людини в освітній і нау­ковий процес. Що він робив як президент Академії педагогіч­них наук, як міністр освіти і на­уки. До речі, 2005 року ректор Іван Вакарчук звернувся до ньо­го як до міністра освіти з листом — щодо підтримки студентів, які беруть участь у політичних ак­ціях, щоб їх не виключали з уні­верситетів. Є відповідь міністра Кременя: він вважає, що сту­денти мають право брати участь в акціях, і ніхто не має права їх виключати з навчальних закла­дів за їхню політичну позицію.

— Ніхто до вас не звертав­ся з листом, щоб ви позбави­ли Кременя цього звання?

— Ні. Ця процедура тягнулася кілька місяців. Це була загаль­новідома річ. Тим більше, що він людина абсолютно публіч­на. Якби були якісь критичні за­уваження щодо його діяльності з факультетів, то ми би реагува­ли на це відповідним чином. Це не робиться утаємнено у кабіне­ті ректора.

— Кремень, як і Віктор Ющенко, родом зі Сумської області… Ви з ним особисто знайомі?

— Я знаю його позицію, коли виступали проти Ющенка як прем'єр-міністра. Як науко­вець і як людина він підтримував Ющенка на всіх етапах. Кремень — людина відкрита, щира, знаю його давно. Реагує і на звернен­ня, і на критику.

— А що йому це почесне звання доктора дає?

— Нічого не дає. Це факт того, що ми співпрацюємо з ним як з президентом Національної ака­демії педагогічних наук Украї­ни. Ми мали на меті підписува­ти угоди, зокрема з Інститутом дошкільної освіти та іншими ін­ститутами — цифровізації, пси­хології. Наприклад, Інститут психології розробив методику реабілітації, яка пройшла пев­ну експертизу, і ми будемо її ви­користовувати, оскільки хочемо відкрити на базі нашого спорт­комплексу Центр реабілітації для наших ветеранів. Зараз го­туємо великий проєкт.

— Тобто не відчуваєте, що це рішення вченої ради може негативно вплинути на репу­тацію університету?

— Бачу критику… Відчуваю великий дискомфорт. Але ще раз кажу, попри всі пробле­ми маємо дивитися на людину, що вона зробила і може зроби­ти для української освіти і нау­ки. В Академії педнаук, по суті, дуже обмежене фінансування, і вони активно працюють остан­ні роки за грантовими програ­мами. У них добра співпраця і з закордонними педагогічними осередками, і з психологічними. Я знаю кадровий потенціал цих інститутів.

— У суспільстві зі сарказ­мом про це кажуть: «Як піде­мо таким шляхом, то завтра одіозний Табачник отримає почесного доктора»…

— Це з області нездорової фантастики… Але ще раз кажу: маємо дивитися, що люди­на зробила і може зробити для української освіти і науки.

— А кого ще бачите почес­ним доктором університету?

— Також філологічний факуль­тет висунув на звання почесно­го доктора письменницю Окса­ну Забужко. Це наш великий друг! Є ще деякі кандидатури, які хочемо розглянути.

Професор Львівського уні­верситету ім. І. Франка Ва­силь Лизанчук, який брав участь у голосуванні, у комента­рі для «ВЗ» розповів:

— Так, можливо, ми мали би глибше вивчити цю особистість і його діяльність. І не лише на­укову, а й суспільно-політичну. Доповідачі розповідали про по­зитивні речі, наукові здобутки. Перелічили його праці. Жаль, що так сталося… Якби допові­дачі наголосили і на таких драж­ливих моментах, не було би під­став для зайвих розмов. Ми мали би повнішу інформацію, і наше рішення не спричинило би негативного збурення у суспіль­стві.