«Бандеропорш» уже під Бахмутом

«Бандеромобіль марки Porsche Cayenne поїхав на війну». Такий пост у соцмережах виставив лідер гумористичного проєкту «Наші без раші» Роман Гапачило. Цей супер-крутий «танк» українцям подарувала команда Give Care з Нідерландів і Німеччини. Машину «підлатали», начинили усім, без чого на фронті ніяк. А Роман Гапачило зі своєю командою доставили «Порше» до лінії фронту і віддали офіцеру 24-ї ОМБР із позивним «Бізон».

— Наша команда «Бандеромобіль», а це близько 40 небайдужих людей, з пер­шого дня повномасштабного вторгнен­ня росіян в Україну відправила на фронт 238 «бандеромобілів» — на загальну суму приблизно 2 мільйони доларів, які нам вдалося зібрати в Україні та за її межами. У нас два бренди, під якими працюємо і на рахунки яких можна вносити кошти на бандеромобілі. Один в Україні, інший — за кордоном. Окрім тих, які купили за гро­ші людей, ми передали на фронт близько 50 подарованих автівок.

— Які автівки через ваш бренд по­дарували армії?

— Різні. Від невеличких седанів до Porsche Cayenne, який недавно відпра­вили. Усі бандеромобілі - бронюємо. Якщо летить осколок, наша броня за­хистить. На Porsche Cayenne постави­ли «Старлінк», аби постійно був Інтернет в автомобілі, а також прилад нічного ба­чення. Є такі дороги, що прострілюють­ся. Тому встановили на цій машині при­лад нічного бачення, щоб машина могла їхати вночі без увімкнених фар. Або, до прикладу, «Форд Раптор», величезний пі­кап, вартість якого близько 80 тисяч до­ларів. Це також подарована машина, яку оснастили усім необхідним, є й турель під кулемет чи гранатомет.

— Чи нема такого, що ви відправили авто, а на ньому потім їздить якийсь начальник військкомату?

— Це неможливо. Віддаємо машину у конкретні руки бійцю, який працює на пе­редовій. Та й машини всі броньовані, у цивільному житті такий бандеромобіль складно використовувати. Нам надсила­ють на сайт заявку, іноді таких заявок на день отримуємо навіть десять, опрацьо­вуємо, дивимося, де найбільш потрібні наші машини. Окрім того, раз на два-три місяці персонально намагаюся відвозити їх. Попри те, що у нас є група водіїв, на Великдень ми з хлопцями з нашої коман­ди поїхали самі й відвезли 12 бандеро­мобілів. Машини поїхали у Бахмут, Друж­ківку.

— Їздити з бандеромобілями на фронт небезпечно…

— Ми були у самому Бахмуті у січні, коли це було можливо. Але, як правило, віддаємо автівки за 10−15 кілометрів від лінії фронту.

— Окрім того, що допомагаєте ЗСУ, не так давно ще й стали радником мера Андрія Садового…

— Я — позаштатний радник Садового. Жодної зарплати за це не отримую. Хо­чете запитати, для чого погодився? Маю ідеї, які хочу реалізовувати. Одного разу прийшов до Андрія Івановича і запропо­нував подбати у Львові про спорт, при­значений саме для людей, які втратили кінцівки. Він називається следж-хокей (командна спортивна гра на льоду, ана­лог хокею з шайбою для людей з обме­женими можливостями. — Г. Я.). Цей следж дуже популярний у Канаді. Запро­понував Андрію Івановичу збудувати під нього льодову арену. Йому ця ідея «за­йшла». Річ у тім, що зараз багато військо­вих, які проходять реабілітацію, від 10 до 20 тисяч цивільних і військових чекають на протези в Україні.

Моє завдання у цьому проєкті - зна­йти фінансування. Сподіваюся, за ра­хунок волонтерських коштів з Канади, Америки зможемо цей проєкт реалізува­ти. Можливо, Україна буде найбільшою країною в Європі, яка матиме проблеми з протезами, і нам треба думати, як по­вернути людей до нормального життя. І саме спорт — одне з тих місць, де людина зможе себе віднайти. Першим пунктом у цьому проєкті є следж, а далі можна буде подумати і про баскетбольні майданчи­ки. Тобто я став радником мера зі спор­тивної інфраструктури.

— На коли заплановане будівни­цтво такого майданчика?

— Земельну ділянку вже от-от мають проголосувати — це буде у районі вулиці Мазепи. Моя амбітна ціль — почати будів­ництво вже наприкінці цього року.