«Побудила дітей, тата з мамою: вставайте, бо якісь вулкани б’ють!»

У цьому селі, що вкрилося буйним весняним цвітом, крім звичних польових робіт, тривають й інші, надзвичайні. Рятувальні служби активно проводять протиаварійні, відновлювальні роботи у домогосподарствах, які постраждали від підземної стихії - неконтрольованого викиду газу з підземних надр. Про те, що сталося тут четвергової ночі, і яка ситуація у Розвадові зараз, кореспондентові «Високого Замку» розповіли люди, яких лихо зачепило найбільше.

Подумав, що грубий дощ б'є у шибку…

Богдан ЛАШКІВ, викладач Новороздільського політехнічного фахового коледжу

Сталося все 26 квітня приблизно о 23 годині - виверження із землі води упереміжку з газом. Люди почувалися розгубленими, не знали, що робити, налякалися…

Я в той час перебував вдома, відпочивав. У сні почув глухий хлопок — так ніби тріснув надутий кульок. Спочатку подумав, що то падає грубий дощ і б'є у шибку. Визирнув — скло було сухе. Потім припустив, що мимо проїжджає вантажний поїзд і дає відповідні сигнали. Відкрив вікно — надворі чувся якийсь шум. Пішов на його звуки і потрапив на гейзер, який вибивався із землі. Це було десь за метр від мого будинку. Біля нього побачив ще декілька гейзерів, значно більших, потужніших.

Зателефонував за номером 112, описав ситуацію, розповів про запахи газу. Мене переключили на газову службу. Десь за 30−40 хвилин всі рятувальні служби були на місці.

Коли на внутрішніх стінах нашого будинку почали з’являтися тріщини, ми із сім'єю почали евакуйовуватися. Зібрали документи, речі першої необхідності - все, як повинно бути у таких випадках. Першу ніч провели у сусідів, другу — у родичів.

Як на мене (і це не тільки моя версія) під час роботи компанії, яка за селом добуває газ, стався викид газу, він потрапив у підґрунтові води, перемішався з ними. Буровики визнали свою провину. Пообіцяли, що компенсують завдані цією стихією збитки. Наразі слово тримають, проводять відновлювальні операції. Сподіваюся, все закінчиться добре.

Роботи на буровій вежі припинено. Як буде надалі - не знаємо. Але наші односельці проти того, щоб біля Розвадова продовжувати газовидобування — бо бачимо, до яких наслідків це призвело.

Доводиться чути закиди у бік розвадівців — мовляв, вони «незаконно» бурували свердловини для води, що й спричинило таку біду. Це неправда! Наша родина проживає у Розвадові понад сто років. Всяке у нашому селі було: часткові затоплення, коли розливався Дністер, бути мінімальні підземні поштовхи — але такого, як зараз, не було ніколи. Все почалося відтоді, коли біля нас почали працювати буровики.

Один чоловік примудрився запалити сірник — і його відкинуло тепловою хвилею

Зоряна КРИЖАНІВСЬКА, машиніст тістообробних машин

Тієї ночі мене розбудила сусідка. Я прийшла втомлена з роботи і десь об 22.30 лягла спати. А перший сон, як кажуть, твердий. Десь о 23.00 все почалося. Вікна у нас були зачинені, тож нічого надзвичайного надворі не чула. Аж тут стривожена сусідка кричить: нас топить! Не повірила сказаному, бо Дністер не піднявся. Я весь час ходжу гуляти зі собакою по його берегах і бачу, що робиться там. Нічого надзвичайного не помітила і в той день, а тут така новина. Відчинила вікно — і почула такий шум, ніби вода на ріці піднімається. Фонтани б’ють! Пішли на ріку (ми живемо за сорок метрів від неї), а там — страшне: вода посередині і під берегом кипить, чути страшний шум, намул викидає.

Я побудила дітей, тата з мамою. Кажу: вставайте, бо якісь вулкани б’ють! У мого сусіда фонтан біля хати бив на висоту п’ять-шість метрів. А у Головачів такі котловани на подвір'ї утворилися, що страх божий! Вся дорога у тріщинах.

У четвер біля нашого паркану утворилася яма. Туди провалився чоловік, який йшов ловити рибу. Щастя від Бога, що він вчепився за той паркан і виліз.

Дуже чути було сморід газу. Вночі запах був такий сильний, що ми позакривали вікна, щоб він не просочився до хати — боялися, що подушимося. Хотіла навіть забрати до хати собаку, щоб не вчадів.

Поступово йде відновлення. В ямах біля нас будівельники екскаватором вибрали багно і засипали їх гравієм. Кажуть, можна засипати тільки так, щоб через гравій виходив газ. Цілу ніч спостерігала, чи не осідає той гравій. На ранок почало сильно бурлити і він осів. Телебачення знімало той шум. Під обід його чути у нас було менше — а у сусідів шуміло значно більше.

Бурлило і в криницях, вода з намулом виходила наверх. Один чоловік примудрився запалити сірник — газ спалахнув і того дядька ударною хвилею відкинуло…

Люди бояться, щоби бува, все село не пішло під воду. Переживають, щоб влітку, коли рівень води в ріці упаде, не просіли в утворені під землею пустоти наші будинки. У моїй новій стайні вже з’явилися тріщини. Є вони у літній кухні, у гаражі, у стодолі. Як далі буде — не знаю. Кажуть, що в іншій частині краї нашого села, в урочищі Комаренському, що за колією, теж почало шуміти.

Для нашого села це катастрофа. Вважайте, дві хати стали вже нежилими. Одну будуть відбудовувати. А у сусіда весь день працюють будівельники. В яму під фундаментом, з якої била вода, засипали шутер, а потім давали сваї, заливали бетоном. В іншого сусіда, якого затопило, теж працюють будівельники.

Звинувачення, що ця біда сталася начебто через викопані криниці, безпідставні. Ці криниці служать нам дуже давно — і ніякої біди не було.
Сьогодні під час відправи у церкві отець Богдан Колібек висловив співчуття постраждалим односельцям і закликав молитися, щоб біди обійшли всіх нас.

Встиг забрати з хати військовий квиток

Мар’ян ОЛІЙНИК, воїн ЗСУ

Біда у нашому селі сталася через проблеми у роботі буровиків. Вони визнали свою провину. Ці люди зараз працюють у мене вдома, обіцяють усунути всі пошкодження, зробити все, як воно має бути. Жодних претензій до них не маємо. Працюють добре — вигрібають мул-бруд, засипають щебенем ями. Обіцяють компенсувати наші втрати. Я задоволений тим, як невідкладно вони взялися за справу. Не чекають якихось паперів-дозволів. У четвер у наших сусідів була більш критична ситуація, то вони поїхали до них. Перед тим запитали, чи я можу зачекати. Без питань! — кажу, рятуйте тим людям хату, бо у них двоє дітей…

Того вечора я був вдома. Приїхав з фронту і відпочивав — найкраще спиться на рідному з дитинства ліжку. Коли сталася та біда, мене розбудили батьки. Вода із запахом незрозумілого газу валила з-під літньої кухні, затопила цокольне приміщення будинку, де у мене обладнана кімната для відпочинку, де була побутова техніка, меблі. Ще у п’ятницю там з-під землі виходив газ, бурлила вода. На городі били гейзери, найбільший з них сягав висоти два з половиною метра, здавалося, вода кипіла. У нашому сараї від отруєння газами загинула половина домашньої птиці.
На перших порах від побаченого мої емоції зашкалювали. На фронті я себе стримував, а вдома не зміг. Там війна, там все зрозуміло, а тут раптом — незрозуміло що…

Ту ніч я провів в автомобілі, в якому приїхав додому з передової. Забрав з будинку батьків-пенсіонерів (тато має проблеми з ногами), у машині грілися і спостерігали за тим, що діється довкола. Дати раду цій стихії не було як. Головне, що я встиг забрати з будинку свій військовий квиток…
Наші односельці налаштовані категорично проти продовження бурових робіт біля Розвадова. Буровики самокритично ставляться до ситуації, яка склалася — десь щось, напевно, вони зробили неправильно, щось у них не вийшло, сталася біда. Але, бачу, вони намагаються мінімізувати наслідки, виправити ситуацію. Наразі претензій до них не маю. Хоча дуже втомлений ситуацією, що склалася. Їхав додому, сподіваючись, що трохи відпочину від війни, у спокійній обстановці проведу час з родиною — а вийшло зовсім не так…

Зараз ми у своїй хаті - але без світла, води і тепла

Віра ОЛЕЙНИК, мати воїна ЗСУ Мар’яна Олійника

Сьогодні, у неділю, підвальна частина нашого двоповерхового будинку і далі у воді, у ній булькотить, виходить неприємний запах. Але порівняно з попередніми днями рівень тієї води упав наполовину. Тріщина у фундаменті спочатку була маленькою, а тепер вона робиться більшою.

Ремонтники кажуть, що робитимуть під хатою бетонну «подушку». І що неподалік будуть бити спеціальні сваї, через які виходитиме «підшкірний» газ. Поруйновані господарські будівлі - стайню, стодолу, літню кухню, які не піддаються ремонту — розбирають. Кажуть: ліпше поставити нове, ніж це «ліпити».

У нас побувало десь зо півсотні людей з різних служб. Зокрема газовики зі своїми приладами-пікалками: загазованість була страшною. Нас харчують, привозять воду, запропонували пожити в готелі. Але куди ми підемо звідси? Зараз ми у своїй хаті, але без світла, без води, без тепла. Ремонтники працюють, обіцяють все відновити. Я казала їм: стодола може падати, мені головне — зберегти хату, щоб моя дитина мала куди повернутися з війни.

Сьогодні, о шостій ранку, мій син Мар’ян, колишній водій-дальнобійник, який добровольцем пішов на війну, знову подався на фронт. Сиджу і плачу, бо ми з хворим чоловіком залишилися самі. Мар’яна відпустили додому у відпустку всього на п’ять днів. Першу ніч переночував, а на другу то все сталося. Каже: я був на війні, а тут — інша війна-розруха…

Не можу сказати, що нас кинули напризволяще — нам співчувають, нам допомагають, але, повірте, нам дуже тяжко.