Передплата 2024 ВЗ

«Мав неймовірну жагу до перемог у спорті і на фронті…»

На війну футболіст-тенісист Михайло Оприск пішов із травмованою ногою

У цьому воїнові не відразу впізнаєш колишнього успішного спортсмена, улюбленця всіх товариств Михайла Оприска… Фото з домашнього альбому Тараса Гуменецького.
У цьому воїнові не відразу впізнаєш колишнього успішного спортсмена, улюбленця всіх товариств Михайла Оприска… Фото з домашнього альбому Тараса Гуменецького.

Тисячі жителів містечка Миколаєва, що над Дністром, та його округ сьогодні у ці хвилини прощаються із 35-річним захисником України Михайлом Оприском, який поліг смертю героя під багатостраждальним Бахмутом. Син вчительки хімії і колишнього «афганця», майстра-бляхаря, котрий вкривав церковні куполи, він успадкував від них велику працелюбність і шляхетність, людинолюбство, а найперше — велику любов до рідної землі. Доводив її не словами — вчинками. Як і у мирному житті, на спортивних аренах, так і на полі бою. Попри свій молодий вік, був улюбленцем міста, будь-якого товариства. Вклонитися Воїнові приходять від великого до малого. Співчуття рідним і близьким Михайла надходять з різних куточків України та від наших співвітчизників з-за кордону. Не міг стримати своїх скорботних почуттів і один з численних друзів Михайла — чемпіон Літніх Паралімпійських Ігор з настільного тенісу Віктор Дідух…

Про таких кажуть: цвіт нації!

Згадую Михайла по баталіях спортивних. Коли він із ровесниками грав у футбол, поєдинок перетворювався на захоплююче, безкомпромісне дійство. Цей напористий хлопець не визнавав поразок, у складні моменти «заводив» команду своєю енергетикою. Хоча виступав на позиції захисника, не раз підключався до атаки і, вистрибнувши вище всіх, головою забивав «коронні» диво-голи. Багато з них ставали вирішальними. Таким же настирливим був у тенісі, у волейболі, на бігових доріжках, у басейні. Таким же невідступним, із величезною жагою перемоги запам’ятався і побратимам на фронті…

Завдяки своїм спортивним талантам, педагогічному хисту Михайло Оприск зарекомендував себе успішним дитячим тренером. Так само як інші молоді галичани: Дмитро Коцюбайло («Да Вінчі») — художником, Тарас Матвіїв — журналістом-поетом, Тарас Березюк — істориком, Артемій Димид — мандрівником-краєзнавцем. Усі ці та інші обдаровані люди, облишивши улюблену справу, у критичний для держави час стали її оборонцями. І за Україну віддали життя. Це про них кажуть: цвіт нації.

Дорослі поважно називали його Михайлом, товариші, жартівливо — Міськом, мама, пестливо — Михасем. Але всі однаково ним пишалися. Послухаймо, яке місце цей Українець займав у житті близьких йому людей…

В армії не служив, але дуже швидко став солдатом

Олег СТАРОВЕЦЬКИЙ, начальник відділу соцзахисту населення

Останнім часом Михайло працював у будівельній сфері, на підприємстві з видобування газу. Як тільки почалася велика війна, відразу добровольцем пішов у тероборону. Потім потрапив у 24-у окрему механізовану бригаду. В армії раніше не служив, але завдяки доброму вихованню, заняттям спортом виявився фізично і морально підготовленим до неї. Один з його наставників Іван Максимович якось сказав про Михайла: «Він дуже швидко став солдатом…»

Можна сказати, Михайло виріс у спортзалі. Своєю грою допомагав відроджувати футбольний клуб «Миколаїв». Грав у настільний теніс у клубі «Патріот», який виступає у вищій лізі України, перемагав у престижних всеукраїнських турнірах, був кандидатом у майстри спорту. У дитячій спортивній школі допомагав тренувати юну зміну. Хоча мав серйозні проблеми із травмованою ногою, пішов на війну…

Забиті Михайлом голи були шедеврами... Фото з домашнього альбому Володимира Николишина.
Забиті Михайлом голи були шедеврами... Фото з домашнього альбому Володимира Николишина.

А ще я знав його як відповідального і дуже скромного. Що не попросив би його — послухав. Дуже любив свою сім'ю, маленьку донечку. Світлою людиною був наш Михайло…

Гуртував біля себе всіх

Андрій ЛЕСЬКІВ, тренер ДЮСШ

Всебічно розвинутим, надзвичайно талановитим хлопцем запам’ятався мені під час занять у спортивній школі Михайло Оприск! Серед ровесників краще від нього головою не грав ніхто. Крім футболу, відмінно проявляв себе у легкій атлетиці, волейболі, настільному тенісі. Був лідером у команді, ставав чемпіоном області. За характером — колективіст, гуртував біля себе всіх. У спорті та й у житті це дуже важливо.

Не ховався за чужі спини

Тарас ГУМЕНЕЦЬКИЙ, водій

Дуже важко перенести цю втрату. З часу, як повідомили про загибель нашого друга, його батьки, здається, постаріли років на двадцять…

Березень 2019-го. Михайло і його половинка Оля створили нову українську сім’ю… Фото з домашнього альбому Андрія Регуша.
Березень 2019-го. Михайло і його половинка Оля створили нову українську сім’ю… Фото з домашнього альбому Андрія Регуша.

Ми з Михайлом виросли на одному подвір'ї. Дружили, разом на дискотеку, на стадіон ходили. Бувало, наганяємося з м’ячем, але додому не спішимо: поїмо черешень, яблук, а потім знову — на стадіон.

Михайло був у всьому справедливий — чи то йшлося про якісь житейські ситуації, чи про спорт. Ні з ким не мав натягнутих стосунків. Ліпше обернеться, відійде — лиш би не створити конфлікт. Але коли треба було захистити товаришів, тоді був у перших рядах. Ніколи не ховався за чужі спини.

Як тільки оговтаємося після цієї трагедії, з друзями обдумаємо, як краще вшанувати пам’ять Михайла. Думаю, меморіали імені М. Оприска будуть з усіх видів спорту, якими він займався.

У нього все виходило…

Олег ФАЦІЄВИЧ, працівник виправної установи

Я вчився з Михайлом від першого класу. Дружили дотепер. Могли поговорити з ним на різні теми. Завжди усміхнений, завжди дотепно жартує. Але ніколи нікого не образив. Востаннє бачилися з ним у кінці січня, казав, що піде воювати…

Для Михайла Оприска (на фото – крайній зліва) друзі - то було все… Фото з домашнього альбому Володимира Николишина.
Для Михайла Оприска (на фото – крайній зліва) друзі - то було все… Фото з домашнього альбому Володимира Николишина.

Вважаю свого друга Людиною з великої букви. 16-річним хлопцем він їздив на Помаранчеву революцію. Брав активну участь і у Революції Гідності. Коли почалася повномасштабна війна, теж не відсиджувався вдома.

Будучи у рядах тероборони, брав участь у футбольному турнірі на підтримку ЗСУ (пригадую, у тих змаганнях за команду села Демні виступав нинішній гравець «Шахтаря» Судаков, були й інші зірки). У фіналі ми обіграли команду Судакова. У тій грі наш Михайло отримав складну травму, йому робили операцію. Потрібне було тривале відновлення. Але Михайло не скористався можливістю поправити здоров’я — пішов на фронт захищати Україну.

За Україну Михайло вболівав і на стадіоні, і на війні…
За Україну Михайло вболівав і на стадіоні, і на війні…

Бійцем був і на футбольному полі. Він завжди хотів бути у вирі подій. У змаганнях з будь-якого виду спорту міг брати участь — все у нього виходило.

Не віриться, що мого друга більше нема.

16 березня я перебував у службовому відрядженні за кордоном. О третій ночі прокинувся від жахливої картини у сні - що нашого Міська (так кликали ми Михайла) поранено. Серед ночі написав йому SMS-ку: що там у тебе, бо мені приснився поганий сон? Місько так і не відповів. А через якийсь тиждень, коли я вже був вдома, стало відомо, що 24 березня, о третій ночі, мій друг від тяжкого поранення помер…

Одним словом міг створити позитивний настрій

Андрій РЕГУШ, спортсмен-тенісист

Оприски — дуже патріотична сім'я. Батько Ігор одним з перших у районі поїхав на Майдан. А потім підключився і Михайло. У революційному Києві подружилися з харків'янами, вони не раз гостювали вдома у них у Миколаєві…

Пригадую, під час гри у футбол Михайло порвав хрестоподібні зв’язки. До кінця так і не вилікувався, не пройшов реабілітацію. Із цією серйозною травмою брав участь у теробороні. З нею у кінці січня відбув і на фронт. На лінію вогню потрапив у лютому. Загинув вночі під час мінометного обстрілу…

У ранньому віці ми з Михайлом записалися у секцію настільного тенісу, яку вів мій батько. Будучи членами клубу «Патріот» разом з ним виграли регіональні змагання, які відбувалися серед команд західних областей України. Михайло був найвеселішим, найбільш позитивним членом нашої команди. Буквально одним словом міг підбадьорити, зняти напругу. Ось невеличкий приклад. Перед грою у теніс завжди проводять п’ятихвилинну розминку — щоб не розтягнути руку. Спортсмени стають і один з одним розминаються. А Михайло при цьому жартома каже: «Сильному розминка не потрібна, а слабкому вона не допоможе!» Всі усміхаються, з хорошим настроєм беруть до рук ракетки…

Михайло був дуже атлетичним, швидше за всіх у школі бігав 100-метрівку. Коли вчилися з ним в Аграрному університеті, грали в теніс за освітянську збірну України. Він був бронзовим призером міжнародного турніру у Молдові. Із 2019-го по 2021 рік виступав у Харкові у серії турнірів WIN CUP. Писав мені, що приїжджав у це місто на змагання «як у відпустку», тобто отримував там насолоду. За рахунок своєї неймовірної щирості збирав довкола себе величезну кількість друзів. Цінували Михайла за те, що ніколи у нього не було «косяків»: відпрацьовував на змаганнях до кінця, всіх підтримував. Він не мав ворогів, ніколи ні з ким не сварився. Ішов правильною дорогою. І не тільки спортивною.
Всіх підкуповувала Михайлова щирість. Коли тенісні турніри відбувалися у нас, він водив своїх харківських, дніпрянських друзів у піцерію, разом смакували квас. Потім казав: «А тепер, хлопці, моя черга їхати до вас. Але вже при мирному небі, коли закінчиться війна…».
Не судилося.

Як тільки надійшла звістка про загибель Михайла Оприска, збірники України, а серед них — чемпіон Паралімпіади Віктор Дідух, висловили свої співчуття. А також свою вдячність — за те, що мали честь знати нашого незабутнього Михайла.

Схожі новини