«У своїх фільмах розповідав про героїв війни — і вважав, що має бути таким, як вони…»

Війна забрала від нас ще одного талановитого українця — від ворожого осколка на фронті загинув 44-річний телережисер зі Львова Василь Яворський. Рідну студію, де народжувалися творчі шедеври, він, щойно спалахнула велика війна, без роздумів змінив на пекельне поле бою. Василь загинув на Донеччині бійцем 103-ї бригади Тероборони Збройних сил України. Записався туди, коли рашистська орда наблизилася до наших кордонів…

У день смерті героя дружина Світлана присвятила Василеві зворушливі поетичні рядки:

Землею біснувалось зло
і різало життя ножами.
Ворожа зброя таврувала
Землю новими іменами.
Гарячої Святої Крові
Все не нахлебчеться Циклоп.
Прийшов по свіжу і до тебе.
У твій окоп.

Ці слова вдова воїна супроводила смайликами люблячого і розбитого серця. І на прощання додала: «Мій навіки. Лети».
А незадовго більше місяця перед тим, 10 вересня, Василь і Світлана, які до того кілька років жили разом без оформлення своїх стосунків, взяли шлюб…

Василь Яворський був одним з яскравих представників львівської телевізійної школи, мав чимало своїх вихованців. Колеги відзначали його дивовижну здатність бачити кадр, як кажуть телевізійники, відчувати темп у формуванні чи то програми, чи то фільму. Від початку війни з росією разом з колегами працював над програмами про відважних українців, учасників цього протиборства. За його участі на екранах з’явилася серія телепортретів під назвою «Історія героя». Великого резонансу набула його документальна стрічка про одного із захисників Донецького аеропорту — «Останній медик терміналу. Ігор Зінич — позивний Псих.

Дізнавшись про смерть Василя, відомий український кіносценарист Сергій Тримбач написав: «Як сумно, як трагічно. Нас полишають талановиті, чисті люди. Кожен із нас, сущих, мусить тепер працювати удвічі-утричі більше…»

Для читачів «Високого Замку» теплими спогадами про Василя Яворського поділився народний депутат України Микола Княжицький:

— Ми з Василем працювали як співавтори програми «Вечір з Миколою Княжицьким», він був її режисером. Готував цю програму протягом тижня кожної суботи — аж до початку великомасштабного російського вторгнення. Ми обговорювали з ним кожен випуск, кожен матеріал. Василь монтував сюжети, видавав їх в ефір, записував музичні колективи…

Він був надзвичайно творчою, щирою і чесною людиною. Коли він мене запросив на прем'єру свого фільму про медика Ігоря Зінича, який загинув на фронті, у мене виступили сльози на очах. Це була надзвичайно талановита робота. Я пишався тим, що працюю з Василем.

Він хотів іти на фронт, вважав це своїм обов’язком. І робив фільми про тих, хто на фронті загинув. Коли він туди пішов, я їздив його відвідувати на Донеччину. Дехто нарікав на погану організацію, а Василь не скаржився. Казав: «Я — піхотинець! І повинен бути на українській землі. Поки я тут є, ця земля є українською!».

Для мене загибель Василя Яворського — дуже велика особиста втрата. Втрата хорошого приятеля, чоловіка надзвичайно творчого, справжнього українця, справжнього громадянина, який є прикладом для багатьох.

— Багато людей творчих професій полягли на війні: журналіст Тарас Матвіїв, оперний співак Василь Сліпак, соліст балету Олександр Шаповал, випускник гуманітарного факультету Артемій Димид. А тепер — телережисер Василь Яворський. Вони мали б займатися творчістю — а взяли до рук зброю. Що керувало цими людьми?

— Василь, який у своїх фільмах розповідав про сильних і чесних людей, котрі загинули за свою Батьківщину, вважав, що має бути таким же, як і його герої. Творчі люди дуже часто надихаються прикладом тих, про кого вони розповідають. Мені здається, що його честь, сумління і патріотизм не дозволяли йому залишатися вдома. Він був надзвичайно талановитою людиною, міг докладатися до Перемоги у тилу і зробити дуже багато. Але він вважав, що справжній чоловік і справжній патріот повинен діяти саме так. Це максимальна чесність, відвертість, максимальна самопожертва заради України!