“Фемінітиви. Назви жінок”

Тема, яку порушує авторка, перспективна й одразу зацікавила чимало читачів. Написати цю мовознавчу працю їй запропонувало київське видавництво “Логос”, і пані Марія охоче взялася за нове дослідження. Хоч, як вона зазначає у “ Передслові”, “серед науковців нема одностайности ні щодо називання певних понять гендерної лінгвістики, ні щодо визначення цих понять”. Проте ситуація змінилася на початку ХХ століття. І на хвилі фемінізації й українські жіночі назви потрапили в словники, а не тільки були в усному мовленні.

Відновлювати їх почали з 1991 року. Мовознавці зазначають, що з 2005 року й до сьогодні вживання жіночих назв збільшилося в 10 разів. Дискусія в суспільстві розгорілася саме щодо фемінітивів – назв професій. Жінки керують великими підприємствами, служать в армії, стають професорками, політологинями… Саме фемінітиви роблять жінок видимими в суспільстві.

…Редакторка, засновниця, бібліографка, другиня, доцентка, міфологиня, подвижниця, поетеса, соціологиня, хірургиня, чиновниця – ці та багато инших, здавалось би, незвичних назв, які ви віднайдете у книжці Марії Волощак, зможете запозичити у свій словниковий запас.

Уявіть собі, щоб подати за алфавітом усі ці назви жінок, авторка (неймовірно!) тричі перегорнула понад 2500 сторінок “Великого тлумачного словника сучасної української мови” та “Великого зведеного орфографічного словника сучасної української лексики”. Ви справді будете вражені такою наполегливістю і працездатністю пані Марії.

Друга частина книжки має назву “Фобії і манії ” та інтригує ще більше

Хіба не зустрічали людей, які бояться зіркового неба або протягів чи мають нав’язливий страх самотности? Або живуть з хворобливим потягом до крадіжок чи надмірно захоплюються театром? А як ці фобії і манії називаються, зможете прочитати у цьому розділі. Погортайте сторінки і знайдете те, що, можливо, властиве і вам.

Не всі слова-фемінітиви можуть залишитися в мові, якісь приживуться, инші зникнуть. І це теж нормальний процес. Мова – жива система, а мовні норми – категорія історична й змінна. Особливістю словотвірної фемінізації є конкуренція між різними формантами: кінознавчиня – кінознавиця – кінознавка; літературознавчиня – літературознавиця – літературознавка; філософка – філософиня – філософеса; фотографка – фотографиня – фотографеса. Така конкуренція є закономірною для процесу карбування нових слів, твердять мовознавці і припускають, що своєрідне творче вагання триватиме доти, доки мовна спільнота не вподобає собі і не відшліфує одного фемінітива з низки потенційно можливих.

У процесі карбування фемінітивів істотно зростає роль ЗМІ. Якщо в наших засобах масової інформації вживатимуть такі форми, то люди звикнуть, бо “так написано в газеті, так говорять по радіо, на телебаченні”. Медія мають формувати такі знання.

“Народилася” нова книжка практично під час нинішньої війни, яку розв’язали російські окупанти. Як кажуть, сьогодні кожен на своєму місці захищає Україну. Дехто боронить рідну землю зі зброєю в руках, дехто займається волонтерством і допомагає людям пережити страшний час, а хтось – як Марія Волощак – захищає українське слово, нашу ідентичність та звичаї. Допомагають українцям досконало оволодіти рідною мовою її уже відомі посібники: “Неправильно – правильно. Довідник з українського слововживання”, “Збірник мовностилістичних порад лінгвістів, літературознавців, публіцистів”, “Складні випадки правопису та відмінювання прізвищ і географічних назв”, “Особливості правопису, відмінювання та походження імен”, які вже не раз перевидавалися. Їх замовляють у різних регіонах України, засвідчуючи, що мова державна об’єднує націю, а розмовляти українською стало престижно.

Як і в попередніх працях Марії Волощак, у новій книжці теж вміщені логотипи багатьох редакцій і деяких організацій, які є інформаційними партнерами видання. До слова, і ця книжка побачила світ завдяки підтримці Голови Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайла Ратушного, якому авторка висловлює щиру вдячність.

Хочу зазначити, що Марія Волощак щоразу береться за такі мовознавчі теми, які їй підказує саме життя і вдячні читачі. А це чи не найбільша винагорода для неї, коли її працю можуть оцінити люди. Щоправда, сама пані Марія скромно каже: “Хочу, щоб мої книжки допомагали усім добре опанувати українську мову”. А ми бажаємо їй нових досягнень на мовній ниві.

Зоряна Нагірняк, член Національної спілки журналістів України