Тарас Кучма: «Чому в Дрогобичі не стало вулиці Пушкіна? Тому що цей поет ніяк не пов‘язаний з нашим містом»

Розмова з міським головою Дрогобича

Дрогобич – єдине на Львівщині місто, яке, не будучи обласним центром, володіє університетським статусом. Тут проживає 80 тис. людей. Крім Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка, у місті функціонують коледжі, кілька інших вишів. У 16 школах навчається близько 9 тис. школярів. Маючи великий науковий та культурний потенціал, Дрогобич вважається другим після Львова центром на Львівщині. Про спричинені війною росії проти України виклики: «розмінування» Дрогобича від залишених «русскім міром» пам’ятників та інших ідолів, роботу з біженцями та підготовку до інтегрування у життя міста тих із них, хто вирішив назавжди тут залишитись, розмовляємо з міським головою Тарасом Кучмою.

Толерувати ворога не можна!

- Ні для кого не секрет, що дерусифікація, реалізація державної програми, кінцевою метою якої є звільнення української свідомості від стереотипів та шкідливих символів минулого, у Дрогобичі здійснюється рішучіше, ніж в інших містах. Упродовж останніх десятиліть у місті було кілька «хвиль» декомунізації. Близько 100 вулиць перейменовано у дев’яностих роках минулого століття. Але, як показує життя, не всі авгієві конюшні вичищено. Якою є ситуація на сьогодні? Як до теперішньої кампанії ставляться жителі ОТГ?

- Жителі нашої ОТГ не тільки підтримують, вони мають величезну сатисфакцію, щиро радіють, що дожили до того дня, коли всі українці нарешті зрозуміли, що толерувати свого ворога, яким упродовж століть росія була для України, не можна. росіяни ніколи не вважали нас рівними собі, завжди ставились до українців, як до підневільних. І все робили для того, щоб ментально ми себе такими й вважали. Для цього повсюдно насаджували свою мову та культуру, утверджували рашистські цінності, аби й ми, як вони самі, мали викривлене, отруєне світобачення. Знаєте, який статус у тимчасово окупованому рашистами Херсоні має українська мова?

У їхньому схибнутому тлумаченні вона - говірка. Уявляєте! Війна не просто відкрила очі на все це, вона поставила питання руба: або їхня мова та культура, як складовий компонент людиноненависної рашистської пропагандистської отрути, або наш культурний код, головним чинником якого є українська мова. Своє потрібно захищати. Якщо цього не зрозуміємо – всього позбудемось. І землі, і хати своєї. І дітей втратимо. Тому демонтуємо, відправляємо до музею історії їхні пам’ятники, усе те, що наразі залишилось та «дихає», надсилає негативні сигнали, не дає остаточно визволитись від прихованої неволі. Відмиваємось, очищаємось, звільняємось. Як закінчимо все – перехрестимось. Зробимо все, що в людських силах, аби ніколи на території нашої громади не було повернення до російської мовної диктатури, до божків та символів агресивного сусіда.

Треба увіковічнювати пам’ять своїх героїв, а не про чуже дбати.

- У Дрогобичі завершується процес перейменування вулиць. Якщо раніше, на початковому етапі цієї кампанії у місті позбулись назв, які мали «прив’язку» до діячів комуністичного та радянського минулого, то тепер пішли далі. З вуличної мапи зникають назви, які нагадують про видатних російських письменників – Толстого, Чехова, Пушкіна. Навіть вулицю Андрія Сахарова перейменували. Чи не перегинаємо палицю?

- Ні, не перегинаємо. І Толстой, і Чехов, і Пушкін – видатні письменники! Але вони – росіяни, жодного стосунку до нашого міста не мають.

Немає ніякої здорової логіки у тому, аби їхні імена фігурували у тисячах назв українських вулиць, площ, проспектів та бібліотек. Іван Франко також був генієм. Але хто і де в росії його іменем вулиці та бібліотеки називає? Ніхто. Інша річ - Україна. Тут, почуваючи себе як вдома, окупант все пускає у хід, аби «русскій мір» повсюдно, якомога масштабніше давався чути – мовою, мультфільмом, назвою вулиці, пропагандистською піснею, специфічним рашистським мисленням. Треба розуміти це. І викорчовувати нав’язане нам зло. Чому ми перейменували вулицю Андрія Сахарова? Річ у тому, що на цій вулиці жив теперішній український Герой Іван Дацко, який віддав своє життя за наше майбутнє. Загинув у війні росії проти України. Івану б жити та жити! Він дуже любив цю вулицю. Мріяв про її реконструкцію. Шукав можливості для того, щоб ініціювати очищення річки, яка перетинає колишню вулицю Сахарова. Ось і подумалось: а чому не назвати вулицю на його честь. Заслужила людина. Упевнений, що, вдавшись до цього перейменування, все правильно зробили.

Щодо Андрія Сахарова… Ми дуже шануємо цю людину. Його іменем названо іншу дрогобицьку вулицю. На цьому, звісно, не зупинимось. Процес перейменування триває. У назвах нових вулиць увіковічнимо імена наших Героїв, хлопців, які сьогодні із зброєю в руках захищають Україну й цілий цивілізований світ від російської орди.

Московська церква – ворог. Їй не місце на нашій землі

- Ще на початку війни депутатський корпус Дрогобича прийняв рішення про заборону функціонування на території ОТГ парафій московської церкви. Чи дістала ця історія продовження? Яким бачать своє майбутнє парохи та церковні громади, які донедавна перебували або ще перебувають у складі кремлівської церкви, якою справедливо вважається УПЦ мп?

- Не знаю. Не чув від них жодних заяв, мені нічого невідомо про їхню готовність добровільно від’єднатись від злочинної структури, якою, на моє переконання, сьогодні є УПЦ мп. Було б логічно приєднатись до ПЦУ, щоб направду служити Богу, духовно підтримувати свій народ у теперішній екзистенційній для нас війні. Мовчать, очікують. Це дає підстави стверджувати, що лукавство не припиняється. А якщо так – потрібно його зупинити. Вважаю, що до даної справи потрібно ставитись відповідальніше. Не лише духовенство покликано сказати своє слово. Це, якщо говорити про парафію, чиє функціонування припинено депутатським рішенням. Інших парафій, які б були підпорядковані церкві Кирила Гундяєва, на території нашої ОТГ немає.

У новому мікрорайоні повноцінно жити зможуть 15 тис. біженців

- Станом на сьогодні у Дрогобичі проживає близько 12 тис. внутрішньо переміщених осіб. Приблизно третина з них, 32%, свій вибір вже зробила. Вони заявили, що залишаються в Дрогобичі. Це означає, що всіх цих людей потрібно забезпечувати житлом та працею. Що робиться для цього?

- Головне тут – житло. Ми – не прихильники будівництва модульних помешкань. Це – не вихід. Свої зусилля у вирішенні житлової проблеми концентруємо на трьох напрямах. Перший з них – це довести до пуття, створити прийнятні побутові умови для прожиття у гуртожитках та іншому житловому фонді, який сьогодні у місті є, але занедбаний та не використовується.

Другий напрям – споруджувати каркасні будинки. Вже до серпня буде готова перша така споруда. Близько 40 сімей зможуть вселитись, жити в будинку, який зводиться.

Третій напрям – капітальне житлове будівництво. Готуємо документацію для облаштування цілого мікрорайону, де зможе повноцінно мешкати близько 15 тис. осіб. Зрозуміло, що тут буде створено всю необхідну інфраструктуру – магазини, дитячий садочок, заклади відпочинку та розваг.

Не повинно бути особливих проблем і з працевлаштуванням приїжджого люду. У Дрогобичі вже «прописались», почали працювати 10 релокованих підприємств. Гадаю, це лише початок. Після війни чекаємо на масштабні інвестиції, правдиве економічне відродження міста та краю. Все буде добре. Головне – щоб перемога не забарилась!

Читайте також: «Скоро святкуватимемо перемогу на вулицях українських міст у найгарніших вишиванках»

Схожі новини