Чорний біль

ЧАЕС була введена в експлуатацію без перевірки систем безпеки

Четвертий реактор Чорнобильської АЕС вибухнув о 1 годині 23 хвилини 40 секунд 26 квітня 1986 року. Причиною вважають неприпустиме ігнорування керівництвом станції правил безпеки. За словами фізика-ядерника, тодішнього президента Академії наук СРСР Анатолія Александрова, тоді порушили щонайменше п’ять пунктів з експлуатації атомних електростанцій. У тім числі, відімкнули САОР - систему аварійного охолодження реактора, без якої він працював 11 (!) годин - аж до катастрофи.

Станцію будували по-радянськи - в авральному режимі, з постійними зривами термінів поставок основного обладнання. Третина інженерно-технічного персоналу не мала спеціальної освіти. ЧАЕС була введена в експлуатацію без перевірки систем безпеки. Їх випробування запланували якраз на квітень 1986-го. Активна зона четвертого реактора потребувала негайного очищення від накопичених там шлаків. От і затіяли той експеримент із зупинки реактора, про який нічого не знали в Інституті ядерної фізики імені І.Курчатова АН СРСР і який став фатальним.

Перші підрозділи прип’ятських і чорнобильських пожежників прибули на місце о 1.30, коли реактор був повністю зруйнований, а навколо утворилися 40-метрові завали. Пожежа вирувала на висоті 70-75 метрів у різних місцях, на дахах машинного залу і сусідніх корпусів. Були розкидані шматки радіоактивного графіту, радіоактивні і токсичні речовини містилися і в продуктах горіння.

Завдяки самопожертві вогнеборців пожежу локалізували до 5-ї ранку, о 6.40 ліквідували. Але вогонь на дахах був лише частиною катастрофи. Пожежа вирувала всередині зруйнованого реактора, який розпікся до 2-3 тисяч градусів і викидав радіоактивний попіл.

Ніхто не знав, як і чим погасити реактор. Чи взагалі це можливо

Ні вода, ні різні протипожежні засоби не підходили - вони миттю випаруються і підуть в атмосферу. Врешті-решт схвалили пропозицію академіка Валерія Легасова (невдовзі, усвідомлюючи масштаби катастрофи, наклав на себе руки) - скидати на реактор мішки з піском, який набирали тут же, на берегах річки Прип’ять, і свинцем. За вказівкою голови уряду СРСР Миколи Рижкова всі ешелони, вантажені свинцем, розвернули на Чорнобиль. Потім хтось додумався вантажити пісок у гальмівні авіаційні парашути і скидати їх із зовнішніх підвісок гелікоптерів.

До кінця дня 27 квітня до реактора здійснили 110 вертольото-вильотів, наступного - 300, а 29-го вертольоти скинули пісок і свинець на реактор 750 разів. До вечора 2 травня на реактор скинули 5 тисяч тонн. Серед учасників тієї безпрецедентної операції були і герої-льотчики з Львівщини - з вертолітних частин у Бродах і Калинові.

Одразу після катастрофи адекватно діяла не цивільна влада, а військові. Уже о 2.20 черговий центрального командного пункту Генштабу доповів його начальникові маршалу Ахромеєву про те, що на Чорнобильській АЕС стався вибух реактора з викидом в атмосферу радіації. Той викликав у Генштаб групу офіцерів і генералів. Вони зібралися о 3.30. До 5.00 працювали головні штаби всіх видів Збройних сил. На Чорнобиль спрямували війська, літаки і вертольоти. В же 26 квітня туди стали прибувати підрозділі хімічного та радіаційного захисту (у тім числі із Самбора) на чолі з командувачем Хімічних військ генерал-полковником В.Пікаловим, який узяв на себе командування діями всіх військових частин у зоні ЧАЕС.

Пропозицію про евакуацію жителів 50-тисячного міста енергетиків Прип’яті вранці 26 квітня відхилили - першою командою з Москви була: "Паніку не здіймати!". Була субота, малюки гралися у пісочницях, каталися на каруселях і гойдалках.

Наступного дня місто спішно евакуювали. Люди брали з собою документи, гроші і якісь харчі - на два-три дні, як їм сказали. Виявилося, назавжди. 1100 автобусів вивезли їх, проїхали через Київ, забруднивши столицю радіоактивною пилюкою з коліс і болотників.

З зараженої зони евакуювали 135 тисяч мешканців Білорусі і 115 тисяч - України. Виселили кілька сотень сіл, 15 із них довелося зрівняти з землею. На величезних територіях прибирали верхній шар ґрунту - мільйони тонн землі. Лише в одному з великих могильників закопали понад 1600 вантажних машин, тракторів, автобусів, підйомних кранів, 28 вертольотів, які неможливо було дезактивувати.

Близько 50 осіб померли від променевої хвороби в перші дні після катастрофи - пожежники, електрики, оператори, турбіністи АЕС. Близько 600 тисяч отримали високу дозу радіації. З них десятки тисяч померли згодом від раку, спричиненого опроміненням. Загальна кількість тих, що отримали підвищені дози радіації - 5 мільйонів.

Радянський народ почув перше лаконічне повідомлення про аварію ввечері 29 квітня. Наступного дня довідалися про евакуацію місцевого населення і перші жертви серед персоналу АЕС. Керівник СРСР Михайло Горбачов уперше виступив з приводу катастрофи на ЧАЕС по телебаченню лише 14 травня. Говорив про "масовий героїзм під час рятувальних робіт" і майже нічого про численні жертви і жахливі наслідки катастрофи.

За час свого правління Горбачов жодного разу не побував у зоні ЧАЕС. Не був там і тодішній керівник УРСР, перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.

1 травня на Хрещатику відбулася традиційна першотравнева демонстрація. Як і в усіх великих і малих містах України і Білорусі. Однак уже ввечері того ж дня радіоактивність у Києві почала зростати, у кілька разів перевищивши норми Всесвітньої організації охорони здоров’я. Особливо “фонили” асфальт і газони. Влада закликала населення не відчиняти вікон і не виходити на вулиці. Почалася паніка. з 1 до 7 травня з Києва виїхало близько мільйона осіб.

Останній енергоблок ЧАЕС повністю припинив роботу 15 грудня 2000 року. А 24 лютого цього року на станцію вдерлися рашистські танки і піхота. Мародерили по-чорному, крали все, що бачили: майно, телевізори, меблі, матраци, посуд наших вахтовиків.

Окупанти вдерлися у сховище джерел випромінення, де зберігалися радіоактивні розчини та калібровочні джерела, викрали 133 з них, що можна порівняти із 700 кілограмами радіоактивних відходів з бета- і гамма-випромінюванням, і, як видається, вивезли їх із собою. Вже за два тижні, кажуть фахівці, у них гарантовано виникнуть радіоактивні опіки і почнеться променева хвороба.

Тисячі одиниць рашистської техніки їздили тут і жодної спецобробки не проходили. А ще неподалік ЧАЕС є так званий рудий ліс. Цю місцину після вибуху реактора найбільше вразила радіація, що проникла у ґрунт. Усі сосни всохли і пожовкли, що й дало назву лісовому масиву. Саме у ньому загарбники й облаштували свій командно-штабний пункт, нарили бліндажів і просиділи там серед радіації 36 днів до 31 березня, коли відступили під натиском українських військ.

Постчорнобильське радіоактивне опромінення може впливати на специфічну мутацію клітин (хромосомні аберації) нащадків аж до четвертого покоління. Рослини на забруднених землях піддаються зеничним мутаціям. Найбільше поглинають радіацію гриби, кмин, лісові ягоди, зокрема чорниці.

З часом радіоактивні речовини здатні перетворюватися у нові елементи. Плутоній-241 з періодом піврозпаду 14 років поступово перетворюється в інший і небезпечніший елемент - америцій, насиченість якого у районі ЧАЕС постійно зростає і найвищої концентрації сягне 2058 року.

Повний розпад останнього з радіоактивних елементів на забруднених територіях - плутонію-239 - до стану природного матеріалу станеться у 26486 році - через 24500 років після катастрофи.

Читайте також: «Сил і засобів для протистояння агресору достатньо! Із постачанням зброї усе гаразд»

Схожі новини