«Коли повернуся до Бучі, вивішу на подвір’ї синьо-жовтий стяг, із притулку візьму двох собак»

Волонтерка Христина Стець встигла втекти з містечка біля Києва, де рашисти влаштували масакру

Радіожурналістка, волонтерка Христина Стець родом зі Львова уже десять років мешкає у Києві. Пів року тому жінка придбала з сім’єю будинок у Бучі (за 25 кілометрів від Києва), з красивим затишним подвір’ям, і переселилася туди. Усі плани волонтерки вщент розбила війна, яку розв’язала рф... Перші вибухи, які пролунали вдосвіта 24 лютого, змусили Христину та її маму покинути Бучу й шукати безпечне місце.

«Поїхала до Києва, мешка­ла у квартирі родичів, – розпо­віла “ВЗ” Христина Стець. – У перший тиждень війни щоно­чі ночувала у метро. Там була до завершення комендантської години – 7-ї ранку. Вдень була волонтеркою. Останнім часом уже спала вдома. Коли на Нив­ках почалися обстріли з “гра­дів” та за 700 метрів від мого будинку були запеклі бої, ми на кілька днів поїхали до центру столиці. Там мешкали у квар­тирі друзів, які виїхали з Києва. Пробули там кілька днів і знову повернулися на Нивки. Зараз тут тихо».

Христина вже побувала у звільненій від рашистів Бучі. Там зараз, каже, як після зйо­мок фільму про Армагеддон. Треба всюди бути уважним, щоб не натрапити на міну... «Із вулиць міста забирають тіла за­катованих людей. Бачила на дорозі одне тіло, яке було за­мінованим. Сапери спершу обстежують центральні вули­ці міста, пізніше дійдуть до за­капелків, – розповідає журна­лістка. – Коли їдеш Ірпінем та Бучею, таке враження, що ти серед величезного сміттєз­валища, де все накидане у ха­отичному порядку: лінії елек­тропередач, стовпи, оборонні споруди, блоки, протитанко­ві їжаки, чимало повалених де­рев і рашистської техніки. Є й осколки снарядів різного роз­міру. Цього всього настільки багато... І серед цього хаосу прокладена дорога, якою про­їжджали наші військові. Бачиш слід від коліс і розумієш, що це дорога... Інколи ловила себе на думці, що не можу зрозуміти, де саме я у Бучі. Будинки, су­пермаркети та торгові центри, по яких можна було орієнтува­тися, настільки розтрощені... Мені було важко впізнати тор­гово-розважальний центр «Жи­раф», що на межі між Бучею та Ірпінем. Не з першого разу зро­зуміла, що це. У Бучі багато по­вністю розвалених будинків”...

Запитую, у якому стані її будинок у Бучі. «Зі своїм бу­динком давно попрощалася, – каже Христина. – Не пере­ймалася, що з ним буде. У кон­тексті останніх подій зрозуміла, що це не має жодного значен­ня. Ти живий – і це те, що може бути добрим у твоєму житті... Коли приїхала до Бучі, відвіда­ла своїх сусідів, щоб дізнатися, чи мають вони що їсти й пити. Дякувати Богу, усі живі й здоро­ві. З’ясувалося, що мій будинок цілий, але рашисти приходи­ли “у гості». Розбили дерев’яні двері. Перерили все, що мож­на – шафи, тумбочки... Будинок виглядає як після роботи про­фесійних грабіжників. Чи щось вкрали, не бралася досліджу­вати, може, згодом виявлю... Є й позитив – біля мого будин­ку у Бучі на клумбі зацвіли вес­няні квіти».

“В одній точці роздачі гума­нітарки зібралися близько со­тні людей, – розповідає волон­терка. – Багато людей поки що бояться виходити з домівок. Плачуть, коли бачать наших вій­ськових... Люди з приватного сектору весь цей час жили май­же без хліба. Ні газу, ні світла, ні води у Бучі зараз немає... Сусі­ди, які залишилися у Бучі і пере­ховувалися в укриттях, вижили завдяки курячим яйцям”.

«Після усіх цих жахливих по­дій одяг відійшов на другий план. І побутові речі на другому плані, – каже Христина. – Маю три светри і одні штани, і цьо­го зараз вистачає... Коли це все завершиться і я повернуся до Бучі, то зроблю дві речі. Вста­новлю на подвір’ї величезний флагшток, де майорітиме си­ньо-жовтий стяг. З притулку ві­зьму двох собак, які житимуть у нас на подвір’ї та стануть части­ною моєї родини».

Читайте також: "Бучанська різанина": розстріляні тіла мирних мешканців лежать посеред вулиць

Схожі новини