Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Хроніки місцевого опору - 3

Вони – просто неймовірні, мої краяни! Перебуваючи у тилу, роблять все, щоб допомогти відстояти країну, підставляють плече тим, кого війна вже обпекла…

«Почуваємося у земному раю…»

У мирний час Юліан і Лариса займалися «зеленим туризмом». На вихідні в їхні екооселі приїжджали відпочити, відзначити сімейні свята. Нині у цих будиночках живе два десятки дітей-переселенців з Києва і Харкова. Вони у безпеці, у теплі і ситі. Є Інтернет і гаряча вода. Коли через великий наплив охочих освіжитися води у бойлерах бракує, переселенців запрошує до себе помитися такий же турботливий сусід Роман

Для тих, кому не вистачило ліжок у кімнатах, господар з господинею облаштували мініготель у колишньому залі-вітальні. Принесли з хати зайві дивани, ліжка, ковдри, подушки, постільну білизну. З підвалів повитягали свою картоплю, буряк, моркву, овочеві салати у закрутках, м’ясні консерви, компоти – харчуйтеся на здоров’я! Одна з дівчаток підхопила бронхіт, то її відразу повезли у поліклініку. Педіатр поза чергою оглянув і призначив лікування.

Пані Лариса (з її обличчя ніколи не зникає усмішка) постійно цікавиться самопочуттям своїх нових гостей. Якось юна харків’янка Аня обняла її і сказала: «Ми тут почуваємося, наче у земному раю…». І розплакалася.

Діти плетуть маскувальні сітки для фронту

Це село біля Дністра – справжня республіка волонтерів. Як тільки стало відомо про великомасштабну російську агресію, місцеві активісти почали шукати житло для переселенців. У сільський клуб зносять для них продукти, одяг, засоби гієни. Я нарахував понад сто видів цих пожертв.

У спортзалі місцевої школи учні плетуть маскувальні сітки для наших воїнів. Волонтери просять односельців приносити полотно, фарбу.
Мені надзвичайно приємно, що серед цих подвижників – героїня моїх публікацій, студентка Українського католицького університету, учасниця одного з освітніх проєктів братів Кличків, юна поетеса Христина.

Читайте також: Надійний тил – теж фронт

Зброя для окупантів від паламаря Ярослава

Олег не має міцного здоров’я (кілька разів на день приймає уколи), але має велике бажання докластися до нашої перемоги. За якийсь кілометр від його хати - дорога на захід. По ній вдень і вночі їдуть біженці. Не виключено, що і диверсанти. Щоб відстежувати рух на трасі, Олег, з дозволу поліції, встановив відеокамери спостереження.

Через ліс іду на хутір, де живе якийсь десяток людей. Першим зустрічаю місцевого паламаря Ярослава. Пенсіонер готується до весни. Сокирою обрубує придорожнє гілля, яке ховає від сонця його город. Тож треба зробити порядок.

Дивлячись на інструмент, жартома кажу:

- О, то ви маєте чим зустрічати окупантів!

Дядько Славко витирає спітніле чоло і поправляє мене:

- Для окупанта вдома є дещо ліпше…

Розходимося. За кількасот метрів бачу трактор, який дисковими боронами розкраює підмерзлий ґрунт. За якихось два місяці цю ділянку можна буде культивувати і сіяти на ній. Оптимістична картинка. Якщо наші люди збираються вирощувати урожай, значить все у нас з вами має бути добре.

Читайте також:

Схожі новини