Хроніки місцевого опору

Поки українська армія відбиває наступ ворога на стратегічних напрямках, у тилу тримають оборону цивільні громадяни

Фото автора і з відкритих джерел

Ніколи не думав, що доведеться писати про мою країну у воєнному стані. Такий час настав. Попри журналістські стандарти, у цих моїх нових репортажах не буде точного місця подій, точних прізвищ й інших атрибутів повної інформації. Так вимагає надзвичайна ситуація. Але у цих дописах буде правда. Йтиметься про Україну і українців. Справжні імена персонажів озвучимо вже після нашої перемоги.

Домашнє бомбосховище

Цього хлопця друзі охрестили Антоном. Псевдо не модне, дещо «патріархальне», але він – сучасна молода людина. Вища освіта, володіє комп’ютером, їздить за кермом. Займається спортом, а вихідними готує для мами кулінарні делікатеси. Ніколи не губиться, вміє давати собі раду у найскладніших ситуаціях. Донедавна працював за кордоном. Коли роботодавець пробував порушити його права, принизити, Антон підняв на ноги тамтешні державні і громадські органи. Дав зрозуміти, що українці мають гідність.

Дає зрозуміти це і тепер, на Батьківщині. Через проблеми зі здоров’ям Антона не взяли до армії. Але, наскільки дозволяють можливості, включився в оборону рідної країни. І своєї рідні. Разом із сусідом зі старої закинутої пивниці облаштували у бабусиному селі бомбосховище.

Колишня пивниця стала бомбосховищем. Фото автора
Колишня пивниця стала бомбосховищем. Фото автора

Зокрема, додатково укріпили стелю. У цьому підземному прихистку є світло від сонячної мініпанелі, яку колись використовували для новорічної ілюмінації, свічки, стара дідова гасова лампа, крісла, нари з матрацом, ковдри, запас продуктів, вода, радіоприймач на батарейки. Коли надходить сигнал повітряної тривоги, всі мешканці цієї оселі беруть інші, уже спаковані речі (серед них – документи), і квапляться у бомбосховище.

Туди підтюпцем вирушає і старенький іноземець. Минулого тижня йому виповнилося 87. Приїхав у гості до українців, і через раптову війну залишився серед них. Як і вони, не панікує. Задумано сидить у бомбосховищі і прислухається до звуків з неба - чи не летять бомби? Їхні завивання не забуде від Другої світової. У розпал тієї війни йому було 7 років. Дитяча пам’ять міцна. На моє запитання, що з того часу досі перед очима, іноземець розводить убік руки, хитає ними, імітуючи піке німецького «мессера», і крізь зуби різко свистить. Показує, як свистіли колись над його головою фашистські бомби.

При цьому іноземець не забуває усміхатися. Час від часу просить увімкнути через «Ютюб» улюблену Ave Maria і романси з його далекої країни.

Пляшки з-під шампанського - для «коктейлів Молотова»

І ще про Антона. Хлопець записався у загін добровольців, які патрулюють його населений пункт. Перевіряють документи у підозрілих осіб і їхні автівки. За рекомендацією Укравтодору, познімали традиційні дорожні показники і замість них причепили «безпардонні», приперчені крутими слівцями таблички – щоб дезорієнтувати ймовірних диверсантів і дати зрозуміти, що їх чекає…

Щоб дезорієнтувати і деморалізувати ворога. Фото Укравтодор
Щоб дезорієнтувати і деморалізувати ворога. Фото Укравтодор

Якось Антон виручив місцевих поліцейських. До них звернулися кілька корейських туристів, які з Києва виїжджали до західного кордону України. Хлопці у погонах пояснювали іноземцям щось «на мігах», тобто на пальцях. Антон підійшов до них і на добірному своєму English пояснив іноземцям, якою краще дорогою виїхати з України.

Ну, і ще про цього відчайдуха. Антон привіз зі села у місто дві великі сумки з порожніми пляшками від шампанського. Щоб виготовляти з них боєприпаси – «коктейлі Молотова» і димові шашки. Щоб зупиняти агресора, якби він, не дай боже, наблизився.

Антон робить ще одну важливу справу: заряджає людей своїм оптимізмом. Ніколи не бачив його пригніченим. Деякі дорослі скиглять: «Йой, що то буде?». А він зі своєю незмінною, як у Ді Капріо, усмішкою, відповідає: «Усе буде Україна!».

Пан Юзек – за Україну, за її волю!

Дзвонить мій товариш Віктор, який у Львові займається меблевим бізнесом. Говорить схвильовано. Його діловим партнером є поляк Юзек. Попри застереження з Варшави, до свого дому, так і не поїхав. Сказав, що у складну хвилину буде разом з галичанами. І разом з ними стане, якщо доведеться, до зброї…

Віктор каже, що після почутого у нього, українця, виступили сльози. А потім додав: «Моя знайома зі Стрия розповіла сімейну історію. Чоловік пішов записуватися у територіальну оборону, а йому відмовили: надто багато охочих…».

Придбав рушницю «на хрестик»

Зустрівся з групою інших, порівняно молодих людей. Один з них, Василь, на прохання вакцинованого сусіда, допоміг через смартфон переслати на потреби українського війська 1000 «ковідних» гривень. Сам зробив це уже раніше. І поцікавився у мене банківським рахунком, на який можна було би переказати ще більшу суму. Зокрема ту, яку недавно заробив у Польщі. І яку відкладав для купівлі всюдихідного авто. Тепер вирішив, що омріяна машина зачекає…

На підтримку української армії селянин переслав 1000 «ковідних» гривень.
На підтримку української армії селянин переслав 1000 «ковідних» гривень.

У мисливській крамниці Василь придбав пістолет і набої до нього. Готовий використати їх, якби, тьху-тьху, окупанти наблизилися до його хати.

Аналогічно вчинив сусід Сашко. Зайвих грошей у нього немає: інвалідську пенсію витрачає на дефіцитні ліки. Але вчора теж вибрався у мисливський магазин. Полиці були порожніми – для самозахисту люди розібрали усю зброю. Знайомий продавець приніс зі складу і відпустив Василеві останню, американського виробництва рушницю. Запевнив: якщо не вб’є, то добре покалічить супостата. Коштує рушниця в еквіваленті 250 євро. Продавець погодився відпустити її Сашкові без грошей, під чесне слово, як кажуть у цих краях – «на хрестик». Тобто у кредит.

Та сама американська рушниця, придбана «під чесне слово». Фото автора
Та сама американська рушниця, придбана «під чесне слово». Фото автора

Покупець запевнив, що поверне кошти за зброю по війні.

Читайте також: Ракети й виноград

Схожі новини