Хроніки місцевого опору - 2

Всі оці люди, про яких далі піде мова, дуже різні. Тракторист, будівельник, пічник, студент, фермер, комп’ютерник, 15-річний школяр і 70-річний пенсіонер. Різні, але однакові в одному: вони – воїни! У ці дні виконують спільну місію - захищають від супостата своє село. Свою маленьку батьківщину, з якої у кожного з нас починається спільна велика Батьківщина…

Саморобні фугаси для путінців

Турбую знайомого із мальовничої прикарпатської глибинки, яка за кілька кілометрів від важливої національної траси. Запитання моє банальне: чим займаєшся? Відповідь – життєрадісна, з гумором, здавалося б, таким недоречним у ці дні:

- Готуємо подаруночки для «гостей» - розливаємо бензин у пляшки. У разі чого, будемо воріженьків «пригощати»…

Сергій зі своїми односельцями виготовляють «коктейлі Молотова». Складають їх у ящики у приміщенні, де «у старі добрі часи» зберігали картоплю.

Сергій говорить втомленим голосом. Іде відсипатися, бо всю ніч чергував у загоні сільської самооборони. Під його керівництвом взвод із восьми добровольців. Через кілька годин, за розписаним графіком, знову заступить на вахту.

Патрулі є у їхньому і у двох сусідніх селах. За сигналом сусідів, зупиняють і перевіряють усі підозрілі машини, які їдуть у їхньому керунку. Для тривоги є підстави: у селищі за 20 км у неділю затримали двох диверсантів…

Сільські партизани вибрали зручне, найбільш ймовірне для пересування ворога місце, влаштували там пастку. Крім товстезного шлагбаума із сосни, перегородили шлях важкими чотириметровими бетонними блоками, а по боках вклали мішки з піском. Якщо хтось із чужинців спробує проїхати по цьому маршруту, буде йому гаплик. Не прорветься, не зможе втекти ні назад, ні по боках. Бо крім куль із мисливських нарізних рушниць, у нього зусібіч полетять саморобні «подаруночки».

Щоби фугаси спрацювали, цей та інші загони мають постійно, невидиме для стороннього ока джерело вогню. Багаття горить у залізній бочці, диму з неї майже не видно. Це дозволить патрульним максимально швидко, за якусь секунду-дві, підпалити гноти на «коктейлях» і миттєво відправити їх за призначенням.

Для додаткового блокування танків і бронетранспортерів селяни зварили із 80-міліметрового швелера-рейки непрохідні «їжаки» метрової висоти.

Церковні дзвони кликатимуть парафіян не на відправу – на оборону…

До територіальної оборони докладаються всі односельці. Працюють з ентузіазмом. Одні насипають пісок у мішки, інші облаштовують позиції, приходять рубати дрова, підтримують вогонь. Допомагають слушними порадами. Скажімо, старенький дядько Василь підказав, як практичніше розмістити мішки. Інший земляк дав підказки з бойового досвіду свого батька-упівця – як краще замаскуватися. Чимало цікавого запропонував і колишній пластун…

Функцію оповіщення виконує сільська церква. Домовлено, що на традиційні відправи парафіяни приходитимуть тепер без нагадування. Дзвони звучатимуть лише у випадку повітряної атаки або іншої тривоги.

Для взаємодії з іншими селами молоді волонтери створили у соцмережах спеціальні групи. Як тільки координатор розмістить обумовлений сигнал, люди займають визначені місця для оборони.

Під час нашої недовгої (бо вахта ж!) розмови Сергій поцікавився, чи не знаємо рецепту виготовлення димових шашок. Мовляв, для оборони і вони знадобляться.

Читайте також: Хроніки місцевого опору