Відрадити Путіна від агресивних задумів не вдалося. Але пригашення напруги мало би статися...»

Чи може Україна перевести подих після переговорів між Америкою і Росією? Міркування експерта

В Україні, та й у всьому світі, який вкрай стривожений масштабними військовими приготуваннями Росії, великі надії покладали на вівторкову “чоловічу” розмову президентів двох “наддержав” – Байдена і Путіна. Уперше перемовини між ними відбувалися у захищеному відеозв’язку, обмін думками-претензіями-вимогами- застереженнями тривав дві години п’ять хвилин. У центрі дискусії – Україна. Було сподівання, що це спілкування погасить “пожежу”, яку розкочегарює господар Кремля біля наших кордонів, і змусить Путіна дати нам спокій, відвести військову армаду назад.

Напередодні цих перемовин з-за океану просочувалася інформація, що у разі російського вторгнення американці, крім застосування жорсткіших економічних санкцій, можуть відключити РФ від фінансової системи SWIFT, з допомогою європейських союзників заблокують “Північний потік-2”, нададуть Україні сучасну зброю, використають інші, болючі для Путіна, механізми впливу. Москва натомість стверджувала, що Київ “своїми провокаціями демонтує Мінські угоди”, пробує силовим способом повернути Донбас, а НАТО впритул наблизилося до рубежів Росії... То чи зумів американський лідер у заочній розмові зі своїм візаві досягти поставленої мети – відрадити його від атаки на Україну? Про це кореспондент “Високого Замку” розпитував кандидата політичних наук, учасника бойових дій, полковника у відставці Петра Черника.

Петро Черник
Петро Черник

– Переконати Путіна відмо­витися від своїх агресивних за­думів на цих переговорах не вдалося, – каже експерт. – Але пригашення напруги мало би статися...

Є дві фундаментальні причи­ни нинішньої військової ескала­ції. Перша: без України новітня російська імперія неможлива. Путін, як найвище її уособлен­ня, це прекрасно розуміє. І тому змушений піднімати став­ки. Причина друга: починаю­чи з 2014 року, коли розпочала­ся військова агресія Росії проти України, ставки було піднято так високо, а московська пропаган­да сягнула такого височенного рівня брехні, що для того, аби утримувати власне населен­ня у покорі, а також – вигравати внутрішньополітичну боротьбу у Кремлі (а вона триває), Путін мусить брязкати зброєю. У ньо­го немає вибору – все зайшло надто далеко...

Американці можуть пригаль­мувати, пригасити цю пожежу. Але казати, що Путін дасть нам спокій, буде самообманом. Ми зможемо видихнути з полегшен­ням за двох обставин. Це ста­неться тоді, коли всі російські війська, дислоковані навколо України (близько 100 тисяч вій­ськовослужбовців), повернуть­ся до місць постійної дислокації. Такого наміру не видно. І навряд чи скоро ми це побачимо. І дру­ге: напруга ослабне, якщо яки­мось дивом ми зуміємо вступи­ти у НАТО. В іншому разі загрози ніколи не подінуться.

– Напередодні лунали про­гнози, що Москва намалює Вашингтону “червоні лінії”, які Захід не повинен пере­тинати. Одна з таких ліній – юридична відмова прийма­ти Україну у НАТО. Очевидно, Байден не пристав на ці ви­моги Путіна?..

– Якщо США погодилися б на неприєднання України до НАТО, загарбання нашої країни стало би питанням часу. І немає зна­чення, в якій формі це відбулося б: у прямій, воєнній, чи так, як у Білорусі, яку Росія фактично по­глинула.

– Так виглядає, що Путін не сприйняв застережень Бай­дена і продовжуватиме ес­калацію біля наших рубежів. Якщо він усе-таки вдасться до масштабної агресії, чим Америка і Європа можуть “спам’ятати” Росію? Тільки економічними, фінансовими інструментами – чи ще й вій­ськовими?

– Військові інструменти вва­жаю малоймовірними. Росія – ядерна країна. Ще кілька років тому Путін послав світові пси­хологічний сигнал: загнаний у кут щур може бути смертель­ним. Мовляв, якщо мене за­тиснете аж так сильно, я го­товий буду на все. Біда у тому, що є велика загроза застосу­вання Росією ядерної зброї. Іс­нує таке поняття, як “годинник судного дня”. Величезна кіль­кість розумних людей – полі­тиків, економістів, військових – досліджують проблему ядер­ного апокаліпсису, природних катастроф та інших ймовірних надзвичайних подій. “Судний день” – це 24.00 ночі, коли те­оретично може бути знищено людство. Причини можуть бути різними: ядерна війна, стихія, падіння астероїда. Так от, за­раз цей “годинник” показує менш як дві хвилини до опів­ночі...

Уявіть собі, що та сама Росія зазнала колапсу, розпалася. Пу­тіна немає, ядерні ракети нікуди не полетіли. Але тисячі атомних боєголовок на її території зали­шилися. Чи можемо ми допус­тити, що якісь умовні ісламські радикальні групи відважаться цю зброю захопити?

– Можемо...

– Це одна з причин того, чому на Заході такі обережні з Росі­єю...

Ще один нюанс. Китай ви­рішив боротися за світове па­нування. То для Америки який більший виклик: Китай чи Ро­сія? Звичайно – Піднебесна! Росія уже не буде наддержа­вою. Вона ще друга за обсяга­ми запасів ядерної зброї, але вже не має великого економіч­ного та, найголовніше, – люд­ського потенціалу. І чи не осно­вне – КНР має майже півтора мільярда населення! Усе це – суттєві чинники геополітики, світової гегемонії. Китай грає у свою гру з Росією. Америка це добре розуміє. І поставила себе у режим “пауза”, вивчає усі ці проблеми.

Британський вчений Гел­форд Джон Маккіндер ще 1904 року написав блискучу працю про “географічну вісь історії”. У ній обґрунтував принципи сві­тового панування: є великий єв­роазійський материк – головна арена за світове панування, а у ньому – такий собі острів. Цей острів у Східній Європі. Це наша з вами рідна земля!

На жаль, Україна перебуває у зоні геополітичного тиску. Ми нескінченно програємо нашу державність, починаючи від Святослава Хороброго, – через те, що розташовані у зоні, яка є надважливою у тому великому глобальному процесі, що нази­вається світовим пануванням...

– Перед переговорами Байдена з Путіним і Росія, і США апелювали до безу­мовного виконання Мінських угод. Але всі по-різному ці угоди читають. Москва осо­бливо наполягає на політич­ній частині домовленостей, де йдеться про особливий статус окупованих терито­рій. Задля прогресу у реалі­зації Мінська чи можуть нас підштовхувати до виконання цього пункту?

– Якусь дуже специфічну, за­масковану формулу конфеде­рації можуть нам пропонувати. У ній таїться велика загроза. На жаль, деякі представники укра­їнського істеблішменту цю ідею підтримують. Цей “чиряк” може бути нам підсаджений...

– Уявімо найстрашніше – що Путін і Байден таємно по­ділили сфери впливу, і Украї­на в їхніх перемовинах стала розмінною монетою. Як це позначилося б на подаль­ших настроях у суспільстві? У соцмережах патріотичні сили уже запустили флешмоб “УкраїнціЧинитимутьОпір”, мета якого – показати, що наші співвітчизники не торгу­ватимуть суверенітетом.

– Геополітична змова можли­ва. Сам факт того, що Путін роз­мовляє з Байденом без Укра­їни, є свідченням втрати нами частини своєї суб’єктності. Ми мали бути учасниками якогось формату переговорів – якщо не нормандського, то іншого...

Ніхто не знає, як далеко може піти наш ворог. Але зрозуміло одне: ніхто нам не допоможе, крім нас самих. Ні американські, ні польські, ні британські солда­ти воювати за українську дер­жавність не будуть. Для того, щоб НАТО, як орган колективної безпеки, надало Україні допо­могу, на неї має поширюватися стаття 5 статуту Північноатлан­тичного альянсу. Але ми не є його членами. Безумовно, якби у Москві сталося якесь затьма­рення і там почали велику на­ступальну операцію, наші захід­ні партнери багато у чому нам допомогли б. Але, повторюю, битися за свою країну повинні ми самі.

– Наскільки українці готові нарівні протистояти військо­вій машині Росії? Чим може­мо відбити у Путіна охоту до війни?

– Росія має другу за силою армію у світі. І за ядерним, і за звичайним наступальним озброєнням. Колишній секре­тар РНБОУ Олександр Турчи­нов у своїй серпневій статті “План Б” добре описав розста­новку сил і дав рекомендації чинному військово-політично­му керівництву країни про те, що нам слід робити. Ось кілька цифр. У нас максимум 800 тан­ків, у росіян – тільки по всьому периметру нашого з ними кор­дону – близько трьох тисяч. У нас максимум 100 бойових лі­таків, вони ж можуть вистави­ти до 440 літаків тільки на од­ному напрямку. У нас БТРів у межах півтори тисячі, у них же тільки на східному напрямку їх – 2,5 тисячі. У нашому флоті один фрегат “Гетьман Сагайдач­ний”, у росіян – близько соро­ка кораблів, підводних човнів, які можуть запускати ракети з дальністю стрільби до 2,5 ти­сячі кілометрів. Одним зал­пом росіяни здатні випустити близько трьохсот ракет. У сво­їй статті Турчинов наголошує: на сьогодні ми можемо збити не більш ніж 15% цих ракет. Тож якщо почнеться війна за кла­сичною організацією, нам буде важко...

Але історія знає силу народ­ного ополчення. І приклад Укра­їнської Повстанської Армії, яка протистояла двом велетен­ським тоталітарним режимам, це доводить. УПА воювала на два фронти, а інколи – і на три. І робила це доволі успішно. Відо­мі випадки, коли одна криївка із п’яти осіб клала більше роти во­рога, а це понад сотня вояків.

Тож багато що залежить від нас самих. Від того, наскільки ми, українці, будемо мобілізо­ваними.

А тим часом...

Коментуючи результати перемовин лідерів США і Росії, пресслужба Білого дому заявила: “Президент Байден ви­словив глибоку стурбованість Сполучених Штатів і наших європейських союзників з приводу ескалації збройних сил Росії навколо України і дав чітко зрозуміти, що у разі воєн­ної ескалації США наші союзники дадуть відповідь сильни­ми економічними та іншими заходами. Президент Байден підтвердив свою підтримку суверенітету та територіальної цілісності України та закликав до деескалації і повернення до дипломатії”.

Читайте також: "Підтримуємо підхід щодо так званих двох Д – заклик до негайної деескалації та дипломатичного шляху врегулювання", - Порошенко

Схожі новини