Наука в Україні виглядає сиротою, а від учених… вимагають Нобелівських премій

14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав «Закон про заснування Академії наук у Києві» і наказ про призначення її першого складу. На їх виконання рівно 100 років тому, 27 листопада того ж року відбулися загальні установчі збори Академії, на яких вона й була організаційно створена, а першим президентом обрали вченого світової слави Володимира Вернадського. Михайло Грушевський тоді від цього поста відмовився.

Неймовірний збіг: саме того ж дня у Києві в родині академіка Євгена Патона — творця електрозварювання і знамениого столичного моста через Дніпро — народився майбутній не менш знаменитий академік Борис Патон, якому сьогодні також виповнюється 100 літ і який, починаючи з 1962 року, очолює Академію дотепер!

А після Вернадського президентами були академіки Микола Василенко (1921 — 1922), Орест Левицький (1922), Володимир Липський (1922 — 1928), Данило Заболотний (1928 — 1929), Олександр Богомолець (1930 — 1946), Олександр Палладін (1946 — 1962).

Національна академія наук України у свій ювілей по праву величається справді епохальними відкриттями і здобутками. Приміром, в Інституті фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського вперше у світі отримали важку воду, без якої неможлива робота ядерних реакторів. Далеко за межами нашої країни відомі імена українських академіків — математиків М. М. Крилова і Ю. О. Митропольського, філологів М. Т. Рильського та О. І. Білецького, хірургів В. П. Філатова і М. М. Амосова, ракетника М. І. Янгеля і геолога Є. К. Лазаренка. Літаки О. К. Антонова з двигунами О. Г. Івченка знають у всьому світі — від легендарного Ан-2 до унікальної «Мрії» Ан-225.

Розробкам учених Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона немає рівних на планеті. Вони навчилися здійснювати зварювання навіть у космосі, з’єднувати таким чином не лише традиційні, а й композитні матеріали, що складаються із суміші різних матеріалів. Патонівці винайшли спосбів електрозварювання м’яких тканин людини для безкровного з’днання ран, що, звісно, пришвидшує їх загоєння. Цю технологію сьогодні використовують медики багатьох країн, зокрема США.

В останні роки українські вчені винайшли радіолокатор для пошуку живих людей під завалами на глибині до 5 метрів (Інститут радіофізики і електроніки), електростанцію, що працює на біогазі (Інститут газу), призмові лінзи для лікування косоокості (Інститут проблем реєстрації інформації), маммограф, який без аналізів миттєво діагностує рак грудей (Донецький фізико-технічний інститут), гідрофобне волокно — новий ізоляційний матеріал, який на 50 відсотків зменшує втрати тепломереж (Інститут загальної та неорганічної хімії). Уже під час війни на Донбасі вчені НАНУ спеціально для бійців АТО-ООС розробили різноманітні харчові концентрати і багатофункціональні пічки (Інститут технічної теплофізики), засіб для зупинки кровотеч «Кровоспас» і тканину для форми, що не горить (Інститут фізичної хімії), датчики протиракетних систем для танків і новий бинтовий матеріал, який суттєво пришвидшує загоювання ран (Інститут фізики). І це лише відкриті, несекретні розробки!

До вагомих здобутків останніх років неодмінно слід додати фундаментальні праці вчених-гуманітаріїв академічних Інститутів філософії, історії, літератури, української мови, львівських Інституту українознавства імені І. Крип'якевича та Національної бібліотеки імені В.Стефаника.

Тож привід підняти келихи і проголосити ювілейний славень на честь Академії, безумовно, є. Та самі вчені відзначають свято з добрячим відтінком жалю. Бо, маючи видатні досягнення, нині Академія ледве виживає.

Більш як 10 років тому Верховна Рада ухвалила Закон України «Про науку і науково-технічну політику», яким передбачено фінансування науки в розмірі не менш як 1,7% внустрішнього валового продукту. Насправді цьогоріч НАНУ отримала 0,2% ВВП, а в Держбюджеті на наступний рік передбачено ще менше — 0,16%. Ізраїль та Південна Корея щороку на науку витрачають по 4%, США і країни Західної Європи — близько 3%. Нинішнє фінансування науки Китаєм приблизно дорівнює американському, а до 2020 року перевищить його і становитиме 500 мільярдів доларів на рік.

Про статки українських учених їхні зарубіжні колеги не ймуть віри. Середня зарплата в Академії — близько 6700 гривень при середній в Україні 7900. Щоб узагалі не закривати свої інститути, НАНУ змушена частину працівників скорочувати, інших, у тім числі, докторів наук, переводити на половину, а то й чверть ставки. Скорочення кадрів лише за останніх три роки склало 26 відсотків, загальна кількість працівників у порівнянні з 1991 роком зменшилася втричі — з 90 до 30 тисяч.

Не дивно, що талановиті випускники вишів не поспішають присвячувати себе науці, а молоді вчені масово рушають за кордон, де швидко досягають вагомих успіхів. Як наслідок наукові школи, що формувалися десятиліттями, невпинно старіють і можуть рпинитися на межі зникнення.

Взагалі, видається, що в нас робиться все, щоб відштовхнути таланти від наукової кар"єри. Для захисту кандидатської дисертації здобувачеві потрібно назбирати більше всіляких паперів (часто абсолютно не потрібних), ніж обсяг самої дисертації. Всі витрати, починаючи від наукових публікацій у фахових виданнях, поїздок до опонентів і до таких дрібниць, як традиційний бенкет після захисту, оплачує він сам. Для молодого аспіранта чи асистента, особливо, коли в нього вже є сім’я, такі видатки просто непосильні. Все це стосується також і вишів.

Наука в Україні виглядає сиротою, а від учених вимагають Нобелівських премій. Держава наче й не зацікавлена у новітніх розробках, зате десятки їх купують і впроваджують іноземні корпорації. Прикметно, що ще 26 жовтня в Китаї відбулися торжества з нагоди 100-річчя НАНУ, під час яких було підписано ряд угод про співпрацю вчених двох країн в галузі розробки і виробництва радіаційно-захищеної робототехніки, вентиляційного і холодильного обладнання для атомних електростанцій.

Неймовірно, але вже після обрання «постреволюційного» парламенту на його засідання постало питання про… ліквідацію Нацональної академії наук України. А під час обговорення проекту нового Закону про науку ініціатором ліквідації автономії НАНУ і підпорядкуванню її Міністерству освіти і науки виступила сама пані міністр Л.Гриневич. Завдяки авторитету академіків на чолі з Борисом Патоном цю безглузду ініціативу вдалося заблокувати.

У світі ніде нема такого міністерства, яке б одночасто керувало не лише освітою, а й наукою, якою, за великим рахунком, керувати неможливо. Цікаво, як, вдосконалюючи методику навчально-виховного процесу в яслах, дитсадках і школах, абсолютно далека від науки міністр Лілія Гриневич може одночасно давати керівні настанови ученим патонівського Інституту електрозварювання? Та ще 177 академікам НАНУ!

У ній нині — 29 870 працівників, у тім числі, 15 529 наукових, серед яких 2362 доктори і 6807 кандидатів наук. У структурі Академії — 160 наукових інститутів і 36 дослідницьких станцій та установ. Діють п’ять наукових центрів, серед яких і Західний у Львові. Щороку цей потенціал впроваджує в різні галузі економіки країни близько тисячі наукових розробок з інформаційних технологій, машин і обладнання, автоматичних систем і комплексів, програмних продуктів, сортів рослин, найновіші технології в медицині.

Учені не опускають у розпачі руки, а вперто і на диво продуктивно працюють. Розуміють: сьогодні скрутно всім, а запорука прориву — щоденна наполеглива праця кожного на своєму місці. А державі слід збагнути просту і перевірену віками річ: наука не дає віддачі цієї ж миті. І що фундаментальніше відкриття чи розробка, то більшу вони мають перспективу. В науці успіх закладається щонайменше на найближчих 15−20 років. Але й неуспіх також.