Депутатський лом проти «русского міра»

«Там царь Кащей над златом чахнет, там русский дух, там Русью пахнет!» — писав Пушкін у посвяті до своєї поеми «Руслан і Людмила». Багато відтоді води збігло, а Чахлик усе не зчахне, «русскій дух» не вивітриться. Ним не лише у «чахлопутінській Раші» тхне, а всюди, де та «Раша» своїм «русскім міром» наслідила. В Україні і на п’ятому році війни з Росією від цього смороду у носі крутить. Але ті, хто мав би одразу фільтри поставити, або взагалі вдавали, що отруйного запаху не помічають, або лише місцями із ним боролися, або ж займалися тим, що замість протигазів марлеві пов’язки роздавали. Коли ж у повітрі виборами запахло, особливо спритні взялися універсальну панацею проти «раша"-духу пропонувати. Так у Верховній Раді з’явилися законопроекти про заборону в Україні «русского міра». Чи дійде від законопроектів до закону? А головне — чи матиме цей закон помічний ефект?

Перший зі згаданих законопроек­тів — авторства шістьох позафрак­ційних нардепів (усі — представ­ники партії «УКРОП»). Вони пропонують внести зміни до Закону «Про засуджен­ня комуністичного та націонал-соціа­лістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропа­ганди їхньої символіки», прописавши у ньому і заборону ідеології «русского міра» в Україні як форми соціал-націо­налізму (нацизму).

Що розцінюватимуть як пропаган­ду «раша-нацизму»? Перші у чорному списку — сепаратистські гасла і закли­ки про створення так званих народ­них республік, приєднання окремих регіонів України до РФ чи надання їм статусу «дуже широкої автономії». Під кримінал також підпадатимуть публічні виправдання російської агресії проти України, політінформація про «триєди­ний російський народ» (злиття у братніх обіймах росіян, білорусів та українців), поширення ідеології про виключний статус московського православ’я, ман­три «про самодостатність, унікальність російської та/або слов’янської цивілі­зації на противагу «західним країнам». Сушені сухарі світять і тим, хто молить­ся на «царя-кремлебатюшку» (як про­писано у законопроекті, ніякого культу осіб перших керівників Російської Фе­дерації). Причому сушити хліб дове­деться із запасом років так на п’ять. Це максимальний строк (плюс — можлива ще й конфіскація майна) у місцях не особливо віддалених для тих, хто зуба­ми за «русскі скрєпи» скрипітиме. Для менш злісних порушників пропонують м’якше покарання — до п’яти років об­меження волі.

Санкції (аж до заборони) за «рус­скомірну» пропаганду стосуватимуться також ЗМІ, політичних партій, громад­ських об’єднань.

Усі ці речі, звісно, — як бальзам на па­тріотичну українську душу. І депутати, пропонуючи їх, гарно словом стелять. «Ідеологія „русского міра“ вже забра­ла десятки тисяч життів. Вона має бути заборонена, адже приносить лише страждання — не тільки українцям, а й росіянам, кримським татарам і всім ін­шим народам, які завжди жили у мирі і злагоді на нашій українській землі. Ми, народні депутати, повинні поставити заслін російському шовінізму», — зая­вив з парламентської трибуни «прима-автор» «УКРОПівського» законопроекту Олександр Шевченко.

Про заслін, звісно ж, не поспере­чаєшся. Але коли ставити його зби­раються із запізненням щонайменше на чотири роки, у патріотичний порив важко віриться. Хтось скаже: «Кра­ще пізно, ніж ніколи. Та й яка, мовляв, різниця, чим керуються ті, хто кади­лом махає? Їхнє діло праведне — злий „русскій дух“ з України вигнати». Але різниця все ж є. Коли кадилом махають так, аби електоральній пастві сподо­батися, диму багато, іскри летять, але за ефектністю ефективності, як прави­ло, не видно. Ще й кадило у різні боки смикають, змагаючись, хто у процесії головніший. «УКРОПівці» свій законо­проект про заборону ідеології «раша-міра» зареєстрували, а депутати від «БПП» і «Народного фронту» зі своїм навздогін поспішили. Коли вибори на носі, ніс за вітром тримати треба. Ось і міряються, у кого депутатський значок синьо-жовтіший. Для «порошенківців» і «фронтовиків» негоже, аби депутати «жидобандерівця» (як він сам себе на­звав) Коломойського виглядали в очах «синьо-жовтого» електорату більшими патріотами.

У законопроекті від «БПП» і «Народ­ного фронту» йдеться про «русскій мір», але в обгортці з назвою «імперська іде­ологія держави-агресора». А розшиф­ровка цієї ідеології така: «виправдання збройної агресії Російської Федера­ції, її втручання у внутрішню політику України та інших держав, підтримка ідеї приєднання до Російської Федерації України, інших держав або окремих їх територій, поширення, провокування, стимулювання або виправдання всіх видів ненависті на основі нетерпимос­ті до України та Українського народу, інших держав та народів». Автори за­конопроекту пропонують заборонити в Україні не лише пропаганду «раша-імперської» ідеології (від заперечення суверенітету і територіальної цілісності України до закликів про відродження СРСР у межах, які існували до його роз­валу), а й «курячо-триколорну» симво­ліку, включно з прапорами РФ, «ДНР» та «ЛНР». Гімни теж під табу підпада­ють. Символіка і назви зареєстрованих у Росії партій — туди ж. Передбачене покарання для порушників — від штра­фу до 10 років ув’язнення («десятиріч­ка» світитиме за «пропагандистську груповуху», пропагування імперської «раша"-ідеології представниками вла­ди та використання «пропагандонами» ЗМІ-трибуни).

НаразіІ обидва законопроекти лише чекають розгляду у профіль­них комітетах. У котрого більше шансів? Судячи з того, що «УКРОПів­ський» варіант внесли до порядку ден­ного лише з третьої спроби (перші дві провалили 4 жовтня, а проголосува­ли через два тижні, та й то, вочевидь, тому, що голосування було пакетним — заразом до порядку денного внесли і відповідний законопроект від «БПП» та «Народного фронту», який ті заре­єстрували 16 жовтня), із голосами за нього буде сутужно. Це у Facebook під ідею про заборону в Україні «русско­го міра» можна навіть «русскоміров­цев» підтягнути. Тут з «одобрямсом» не проблема. Пост нардепа Шевченка із вимогою внести «антирашистський» законопроект до порядку денного пар­ламентської сесії зібрав 1800 комен­тарів, майже вісім тисяч поширень та 3,2 мільйона переглядів. Тільки не по­спішайте конвертувати усі ці цифри у народну армію активних прихильни­ків згаданого законопроекту. Просто у тому ж пості Шевченко анонсував розі­граш вікендової путівки на Буковель — серед тих, хто лайкне, прокоментує чи поширить допис.

Шанси у законопроекту від «БПП» і «Народного фронту» теж роз­митими виглядають. Не той ви­падок, коли нестачу коаліційних голосів вдасться закрити за рахунок вже тра­диційних донорів (екс-регіонали з «Волі народу» і «Відродження» сук «під русскім міром» точно не рубатимуть). А те, що «своїх» голосів забракне, — факт. Публіка під коаліційним прапором різношерста. Та й поправку на таку ж неоднорідність електорату доведеться робити, аби, за­довольнивши глибоко патріотичного ви­борця, не відлякати тих, хто між «наши­ми» та «вашими» і хто не пропускає повз вуха «страшилки» про «антирашистські» законопроекти. Поки ініціатори заборо­ни в Україні «рашамірства» змагаються у перетягуванні патріотичної ковдри, п’ята колона в унісон із кремлівськими рупора­ми дружно свою пісню завела. «Київська хунта», мовляв, геть озвіріла: під закон про заборону ідеології «русского міра» усіх неугодних зачистять. Вже й про концтабори верещать.

Коментар для «ВЗ»

Дмитро Снєгирьов, політичний і військовий експерт, співголова Громадської ініціативи «Права Справа»

Які перспективи у законопроектів про заборону в Україні ідеології «русского міра»? І чи буде дієвим відповідний закон, якщо його таки ухвалять? Усе залежить від політичної волі тих, хто впливає на прийняття рішень. І тут йдеться не лише про Верховну Раду. Показовими є результати голосування за зняття депутатської недоторканності та притягнення до кримінальної відповідальності представників «Опозиційно­го блоку». Що бачимо? Політичні «договорняки». Красномовною є і ситуація з NewsOne та каналом «112». Були політичні заяви, голосування у Верховній Раді (за постанову про звернення до Раднацбезу щодо санкцій проти згаданих теле­каналів), і що? Усе виявилося бульбашкою, реальних результатів немає.

Про що можна говорити, коли пан Медведчук — серед переговорників у складі української делегації Тристоронньої контактної групи у Мінську? Чому, незважа­ючи на обсяг інформації, який є у спецслужб, у відкритих джерелах, ця людина досі не виключена і продовжує впливати на прийняття важливих рішень? Йдеть­ся не лише про обмін полоненими, а й про ухвалення так званої дорожньої карти щодо врегулювання ситуації на Донбасі.

Коли будуть відповідні рішення по таких персоналіях, як Медведчук, Вілкул, тоді можна буде говорити, що справді є якийсь елемент політичної волі. А поки цього немає, поки Верховна Рада демонструє імпотентність навіть у питанні по­збавлення імунітету депутатів, які фактично є провідниками «русского міра» в Україні, поки у стінах українського парламенту засідають депутатські фракції, які є рупором російської пропаганди в Україні, говорити про дієвість кроків щодо боротьби з «русскім міром» не доводиться. Як і казати про дієвість контррозві­дувальних заходів проти російських спецслужб і взагалі інформаційного впливу Росії в Україні, поки на посадах в українських спецслужбах є люди, найближчі родичі яких мають російське громадянство і бізнес на окупованих територіях.

Поки ці питання не будуть вирішені, поки не відбудеться очищення україн­ських спецслужб, Верховної Ради, заборона діяльності відповідних політичних партій, притягнення до реальної кримінальної відповідальності тих, хто є про­відниками російської політики в Україні, усе інше виглядатиме не більше, як по­літичний жупел чи намагання набрати політичні бали напередодні виборів.