Не розбещена туристами, але облюбована місцевими

Напередодні Дня Незалежності, коли рідний Львів кишить туристами, журналістка «ВЗ» поїхала у Вінницю. Про це місто — тисячі жартів, десятки історій та відгуків. Проте, щоб побачити батьківщину прем’єр-міністра на власні очі, треба бути готовим до побутових контрастів, майже тотальної російської мови та відсутності світлофорів.

З чим тільки не пов’язують дослідники назву «Вінниця»: це і винокурня, і весільний посаг (давнє слово «віно»), і притока Південного Бугу Вінничка. Живописне подільське місто розкинулося на берегах річки Південний Буг. Перша письмова згадка про Вінницю датується серединою XIV століття. Чимало випробувань припало за цей час на долю міста: і набіги татар, і вогні міжусобних воєн у Литовському князівстві, і не одна хвиля повстань…

Від Львова до Вінниці — всього-на-всього кілька годин поїздом. Перше враження від міста — чисто, але хаотично. Оскільки приїхали ми пізно ввечері, до орендованого житла вирішили добиратися таксі. Ціни на машини «з шашечками» тут смішні. Наша поїздка обійшлася у 56 гривень, у Львові схожий маршрут коштував би мінімум 100.

З житлом у Вінниці проблем немає. Хоч вибір невеликий, але ціни та умови дуже пристойні. Мені з другом вдалося орендувати великий будинок з басейном і сауною за 800 гривень на добу. Власники забезпечили нас усім необхідним і навіть як бонус провели екскурсію містом. Відчувається, Вінниця не надто розбещена увагою туристів.

Наступного дня ми вирішили «проінспектувати» міський транспорт. Маршрутки тут гоноровіші за львівські і коштують аж шість гривень. У муніципальному автобусі можна проїхатись за п’ять гривень, у трамваї треба витягти з гаманця чотири гривні. Трамваї у Вінниці старі, але добре відреставровані: двері на кпопках, щоб берегти тепло взимку і прохолоду влітку, є Wi-fi у салоні, простий, зрозумілий і, головне, точний розклад. У 2011 році швейцарський Цюріх безкоштовно передав Вінниці 105 вживаних одновагонних трамваїв, і тепер на лініях тільки ці вагони. Колії, до речі, на порядок кращі за львівські, більше схожі на європейські і не гримлять, як львівські розвалюхи. За три дні перебування у місті побачили кількох контролерів. Вони тут уважні і принципові, покататися зайцем не вийде. Ми і не пробували.

Переходити дорогу у Вінниці небезпечно, бо у центрі майже немає світлофорів. Але чемні водії по-європейськи пропускають пішоходів.

У Вінниці немає замків або фортець, немає «львівського» історичного центру, але старі будівлі є і погуляти у центрі приємно. У цьому є своя перевага, оскільки основні визначні пам'ятки розташовані вздовж вулиці Соборної. Загубитися не вийде, й карта міста не потрібна. Тим, хто любить дворики та бокові вулички, Вінниця також припаде до душі.

Вирішили прогулятися типовими туристичними маршрутами. Запланували відвідати відомий фонтан Roshen. А оскільки найбільш ефектна частина цього водяного шоу відбувається пізно ввечері, то багато хто з приїжджих, як і ми, ламає собі голову: «Чим зайняти решту часу у Вінниці?» Вирішили пообідати. Кафе, піцерій та ресторанів тут не бракує. Поїсти чи перекусити можна на кожному кроці на будь-який смак і гаманець. У піцерії пообідати можна за 200 гривень на двох, а у кав’ярні насолодитися кавою і тістечком за 100.

Коли стемніло, рушили до знаменитого фонтана. З нами, здається, туди прийшла добра частина туристів. Водне видовище безкоштовне, проте раджу приходити заздалегідь, адже охочих подивитися багато, а комфортних місць для перегляду обмаль.

Вінницький фонтан на плаву — єдиний в Україні і найбільший у Європі, збудований у руслі річки Південний Буг. Унікальність його полягає у так званій технології зимівлі, яка дозволяє занурювати конструкцію фонтана під лід на зимовий період. Висота струменя фонтана сягає 60 метрів, фронтальний розліт води — 140 метрів. Цей фонтан часто порівнюють з фонтаном у Дубаї. Одне слово, розрекламований він добряче, але… Чи то я розбещена туристичним Львовом, чи то фонтан цього вечора був «не у настрої», але жодного «вау» він у нас не викликав. Протягом години майже однакові струмені «кружляють» під арабську музику. Хоч це був День Незалежності — найбільше свято в Україні, якоїсь святкової програми для фонтана ми не побачили.

Тож, аби не нудьгувати біля фонтана, вирішили покататися навколо нього на катамарані. Коштує таке задоволення 30 гривень з людини за 20 хвилин. Охочих чимало, тому довелось вистояти невеличку чергу.

Наступним пунктом у нашому туристичному маршруті була Вінницька вежа.

За словами нашого імпровізованого екскурсовода, місцевого таксиста Володі, нині Вінницька вежа — уже не просто колишня водонапірна башта. Це культурний об’єкт міста. У вежі розташована частина музейної експозиції Меморіалу революційної та бойової слави. А також вона є Меморіалом пам’яті вінницьких воїнів, які загинули під час афганської війни. Висота вінницької культурної візитівки — 28 метрів.

Звичайно, за кількістю і якістю пам'яток Вінницю неможливо порівняти з Чернівцями, Луцьком, тим паче Львова, проте охайність міста і спроба його очільників і мешканців зробити з міста «цукерку» виправдала себе. Вінниця — комфортне і затишне місто, у якому можна відпочити від гамірної столиці чи туристичного Львова. Мабуть, не випадково журнал «Фокус» у 2013 році визнав Вінницю найкращим містом для життя в Україні.