Нам готують «друге пришестя» районних рад

Депутат Львівської міськради від БПП “Солідарність” Уляна Пак зареєструвала проект ухвали, яка передбачає відновлення у Львові шести (за кількістю районів) районних рад і проведення виборів до них у 2016 році. Міський голова Львова негативно ставиться до цієї ідеї — мовляв, Львів — місто компактне, тож райради йому ні до чого.

«Метою підготовки цієї ухвали є надання більших повноважень громаді і конкретним районам міста, - розповіла Уляна Пак журналісту “ВЗ”. - Це питання стосується і бюджету, і соціа­льно-економічного розвитку, і освіти, культури, медицини. Тобто ті питання, які можуть вирішуватися на рівні районів - представникам громади, які будуть обрані шляхом легітимних законних виборів. Наразі проект рішення в процесі візування. Уже є зауваження юридичного відділу, вони мають інше бачення. Після того ухвала має пройти комісії, а потім буде виноситися на сесію. Не розумію негативної позиції міського голови, адже в основі проекту ухвали про райради лежить ідея децентралізації і розвитку місцевого самоврядування. Львів - теж велике місто, і багато питань могли би вирішувати самі жителі на рівні району. Наприклад, у цьогорічному бюджеті виділили більше коштів на ремонт доріг одній із адміністрацій, мотивуючи це тим, що раніше там дороги робили за залишковим принципом. Щоб такого не було, ці кошти треба рівномірно розподіляти по всіх районах міста, а громада має брати участь у цьому процесі».

Міський голова Львова Андрій Садовий на брифінгу приділив багато уваги питанню районних рад. Колізія ще в тому, що фракція партії Садового “Самопоміч” у Київській міській раді виступає за відновлення у Києві районних рад, а фракція цієї ж партії у Львівській міській раді — проти відновлення районних рад у Львові. Мер пояснює такі розбіжності масштабами двох міст. “У Києві районні ради потрібні, бо деякі райони столиці за кількістю населення співмірні з Тернополем, Івано-Франківськом чи Житомиром, - каже Андрій Садовий. - Якщо говорити про Львів, то за такої кількості населення нам достатньо мати одну міську раду, яку ми й маємо. На початку 90-х років усі райради Львова прийняли рішення саморозпуститися. Час показав, що вони були неефективні. Сьогодні є депутатський корпус і районні адміністрації. Цей принцип є оптимальний. У Вроцлаві, Кракові - така сама ситуація. У європейських столичних містах — Парижі, Лондоні — така ситуація, яка мала би бути в Києві. Тобто має бути більша доступність депутатів до населення”.

Несприйняття міським головою Львова створення районних рад можна зрозуміти — адже у разі прий­няття цього рішення і проведення виборів районом керуватиме виборний голова райради, а не призначений міським головою голова рай­адміністрації. У Львові ще добре пам’ятають, як працювали районні ради. Як вважає депутат першого скликання тодішньої Ленінської, а зараз Галицької районної ради Іван Рудницький, районні ради були ефективними, а припинили вони своє існування не добровільно, а... добровільно-примусово. “Це було зроблено під дуже сильним тиском тодішнього міського голови Василя Куйбіди, - каже Іван Рудницький. - Наприклад, Галицька райрада дуже довго не приймала рішення щодо саморозпуску. У районних радах була набагато жвавіша і практичніша робота. Оскільки наші округи були маленькі, ми мали більший доступ до людей. Головою районної ради тоді був Юрій Гринишин, потім — Зеновій Урсул. Район мав свій бюджет, депутати голосували за нього, чіткіше визначали напрями використання коштів. Зараз все законцентровано, що годі добитися, аби, наприклад, у якомусь мікрорайоні встановили дитячо-спортивний майданчик. А люди мають ще багато проблем — встановлення лічильників, утеплення житлових будинків, високі тарифи, ремонти...”.

“Розумію, що навряд чи міські депутати проголосують за рішення про вибори у райради, - веде далі Іван Рудницький. - Міські депутати і міський голова чомусь думають більше про те, щоб сконцентрувати повноваження у своїх руках. Зараз райадміністрації по Львову мають, по суті, лише повноваження у сфері ЖКГ. Тобто можуть виконувати роботи тільки в ЛКП і тільки в середині мікрорайону - у під’їздах, на дорогах, вуличках. Такі сфери, як соцзахист, освіта, передані на рівень міста. Мені здається, це хибна політика. Бо рівень освіти — це понад 300 освітніх установ, це дуже багато. Можливо, нам треба “перескочити” цей проміжний етап і зробити мікрорайонні органи самоуправління - органи самоорганізації населення. У Рясне-1, Рясне-2, на Левандівці, Майорівці, Новому Львові, Бондарівці та інших. Таких територіальних одиниць є приблизно 20-25, там можна створити органи самоорганізації. Вони були би наближені до людей. Подивимося, як відреагують депутати на рішення про запровадження райрад, і тоді будемо думати про створення таких органів самоорганізації по місту Львову”.

З історії

Районні ради діяли у Львові протягом радянського часу, а після здобуття Україною незалежності — ще до 1994 року. Тоді вони усі саморозпустилися. На початку 90-х у Львові дія­ли п’ять районних рад депутатів, кожна з яких налічувала по 100 депутатів.