«Багаті села і міста не захочуть об’єднуватися з малими і бідними. Тому треба буде поєднувати добру волю з примусом»

В Україні тільки й розмов, що про впровадження реформи місцевого самоврядування, передачу владних повноважень на місця. Однак на тих самих «місцях», особливо в малих містечках і селах, хапаються за голови від майбутніх перспектив. Щонайменше — ніхто не знає, як процес реформ виглядатиме і чи принесе він реальну користь цим населеним пунктам. У Львові пройшов Третій всеукраїнський форум місцевого самоврядування. Одним із модераторів його був колишній керівник адміністрації міського голови Львова, а нині народний депутат від «Самопомочі» Олег Березюк (на фото). Журналіст «ВЗ» розпитала його, що воно таке — реформа місцевого самоврядування.

— Що зараз конкретно треба робити?

— Держава нічого не зробить, поки не вибудує апарат управління. Закон про державну службу, дуже зараз критикований за те, що держчиновники мусять або працювати, або йти на пенсію, насправді дозволяє державній службі змінитися. Так, треба буде прийняти поправку щодо сільських голів і мерів малих міст, яка дозволить їм отримувати і пенсію, і зарплату. Бо там і так ніхто не хоче працювати. А для вищого ешелону влади цей закон — прекрасне рішення. Там люди сидять по тридцять років на посадах і нічого не роблять.

Друга річ — треба передати максимум повноважень на місця. На місцях до цього не готові. Але вони ніколи не будуть готові, поки ти їм не даси ті повноваження. Але якщо мер провалить рік — міська громада йому негайно про це скаже. Неправда, коли мери кажуть, що їм немає чим наповнювати бюджет. Хіба вони до цього мали чим його наповнювати? Для цього є політика вирівнювання. І прийнята поправка до закону: міста, які не мають з чого наповнювати бюджет, повинні отримати на свій апарат управління з держбюджету не менше, ніж минулого року. Не може бути такої позиції: «Я нічого не маю в своєму селі і буду сидіти, чекати, щоб мені щось дали». Об’єднайся з іншим селом, подумай, знайди вихід. Кивати «нагору», мовляв, вони все забирають, вже не можна. Наприклад, тільки за один податок на роздрібний акциз — алкоголь, тютюн, бензин — міста отримали шалений ресурс. Житомир отримав 5 мільйонів гривень на місяць. Вони не бачили досі таких грошей. Львів отримав 11 мільйонів на місяць.

Так, є села і міста, які не мають таких доходів із цих акцизів. Тому що в них нема заправок. Для цього є держава — щоб вирівняти ситуацію. Або запропонувати об’єднатися з тими містами і селами, які мають цей ресурс. Передавання повноважень на місця я би навіть назвав панацеєю для розвитку держави.

— Коли ми зможемо вийти на стабілізацію у цьому процесі?

— Треба поєднувати добровільність із примусом. Багаті села і міста не захочуть об’єднуватися з малими і бідними. На рівні обласних рад, де люди знають усі «ваги і противаги», треба створити приблизну схему об’єднання. Перших півтора-два роки об’єднання має йти природно-добровільно, з елементами державного регулювання. Якщо цього не станеться протягом двох років, держава має прийняти рішення: не об’єднуєтеся — не отримаєте державних коштів. Так було в кожній державі, навіть у Німеччині. Я був цим навіть здивований, коли вивчав систему місцевого самоврядування у Східній Німеччині. Вони перші два роки дали можливість добровільно об’єднатися територіям, а потім їх просто примусили. І робили це сім років. Швеція проходила це 20 років. Вони скоротили кількість бюрократичних територіальних утворень на дві третини. Німеччина — скоротила удвічі. На початках опір був шалений.

Думаю, у нас процес об’єд­нання громад і децентралізація триватиме не менше десяти років. Але перші 25% громад об’єднаються протягом перших двох років.

— У кожному регіоні планують відкрити Офіси реформ. Чим вони займатимуться?

— Вести роз’яснювальну роботу. Туди будуть приїжджати, наприклад, сільські голови, мери малих міст, і їм будуть пояснювати, як і для чого треба робити реформи. Не для того, що хтось «згори» примушує. Об’єднайтеся так, як ви хочете. Але якщо ви об’єдналися, ви можете стати громадою, яка матиме права міста обласного значення. Навіть якщо у вас в об’єднанні немає міста. Наприклад, п’ять сіл об’єдналися, і вони як бюджетна інституція мають права міста обласного значення. А це зовсім інший бюджет! Зовсім інші податки. Поки що вони собі так сидять, як маленькі князьки, думають: «То що, я тепер не буду головою?». Будеш війтом, старостою. Але будеш отримувати зовсім інші бюджетні надходження, платити інші податки, будеш по-іншому розпоряджатися власною землею.

У кожній області треба вибрати 3-5 громад, які можуть об’єднатися і показати, що це корисно і зручно. На Львівщині є один цікавий проект: є замок і навколо нього села. Цей замок нікому не належить, але насправді він є бюджетоутворюючою одиницею. Якщо ці села об’єднаються, це буде їхній замок. А це інфраструктура, зелений туризм, робочі місця, додаткові гроші, дороги. Єдине, кому це буде невигідно, — державній установі, яка володіє замком. А причому тут держава? Ось люди! Вони будуть діяти і нести відповідальність за цей замок.