«Спочатку в окупантів була єдина вимога — щоб їм не стріляли у спину…»

Від перших місяців російсько-української війни у Львівській міській раді функціонує… міська рада міста Скадовська Херсонської області. Скадовськ опинився під окупацією одним із перших українських міст. Маленький, 19-тисячний колись райцентр відділяє від загарбаного Криму лише вузька Джарилгацька затока Чорного моря. І тому евакуація міської ради на чолі з патріотично налаштованим мером Олександром Яковлєвим була тільки питанням часу. Під тиском загарбників він протримався до початку квітня, а потім виїхав з міста. Згодом більшість працівників міської ради також виїхали, переважно на захід України.

Міський голова Льво­ва Андрій Садовий гос­тинно надав прихисток колегам зі Скадовська — виді­лив кімнату з меблями та трьома робочими столами у приміщен­ні Ратуші. І тепер тут уже не ди­вуються, коли на адресу «Львів, площа Ринок, 1» приходять лис­ти до Скадовської міської ради. «Мерія у мерії» працює онлайн.

«Дякуємо Львівській міській раді. Вони нас, по-перше, мо­рально й психологічно підтрима­ли, по-друге, дали зв’язок, Інтер­нет, кабінет, — говорить міський голова Скадовська Олександр Яковлєв. — Дякувати Богу, справляємося».

Пан Олександр — енергійний, непосидючий. Він і його колеги, заступник Олексій Степовий та волонтер Микола Литвиненко, жваво спілкуються українською мовою.

Про те, якими були перші дні російської окупації у Скадов­ську, яка зараз там ситуація та ціни, та про те, як працює «ме­рія в екзилі», Олександр Яковлєв розповів журналістці «ВЗ».

— Яким пам’ятаєте перший день російського вторгнення?

— 24 лютого, о 5-й годині ран­ку, мені зателефонували знайо­мі, сказали, що чути вибухи й по­чалася війна. О пів на сьому ми з заступниками та адміністраці­єю зібралися у міській раді. Ад­міністрація повідомила, що у них є наказ евакуюватися. Оскільки у нас таких наказів не було, ми зрозуміли, що треба залишати­ся на місці.

О 10-й ранку ми отримали по­відомлення, що у віддалених се­лах Скадовської територіальної громади вже проходять коло­ни російської військової техніки. Тож уже з 24 лютого наша гро­мада перебувала в окупації. У Скадовськ окупанти зайшли на початку березня. У перший же день війни місто покинули усі силові структури, також виїхали інші структури з території гро­мади, залишилася тільки міс­цева влада. Начальник поліції сказав мені телефоном: «У нас наказ, ми виїхали до Херсона». Не було ні СБУ, ні інших правоо­хоронних органів.

Ми керували тим, що нам під­порядковується, переважно ко­мунальним господарством. З першого дня з’явився дефіцит пального, продуктів харчування, ліків. Ми змогли забезпечити за­пас пального за рахунок талонів, які мали наші установи.

У перший же день організу­вали громадський патруль для забезпечення порядку в міс­ті. У першу ніч місто патрулю­вали кілька волонтерів, праців­ники міськради та депутати, я також патрулював. На другу ніч вже було більш ніж 80 охочих па­трулювати. А через три дні було вже 200 таких волонтерів. Ми налагодили додатковий зв’язок, окрім мобільного, залучили ав­томобілі для патрулювання. Якщо були якісь окремі випадки беззаконня, їх швидко виявляли й припиняли.

Щодня, починаючи з 26 лю­того, ми проводили мітинги на центральній площі, де вислов­лювали свою незгоду з тим, що відбувається. Але вже 9 березня зайшли російські військові, які сказали, що мітинги заборонені. Працівників мерії зібрали у дво­рі міськради і почали розповіда­ти, як все повинно бути. Це були тільки військові, у них не було намірів створювати власні орга­ни влади. Від них була вказівка, щоб ми працювали далі за укра­їнськими законами, під україн­ськими прапорами. Єдина до нас вимога — щоб не було пар­тизанщини, аби їм не стріляли у спину, і щоб не було мітингів. Це була середина березня.

Але поступово почали з’являтися нові вимоги. Спочат­ку — зняти українські прапори. Ми відмовилися це робити. По­тім вимагали, щоб ми роздавали містянам «гуманітарку», яку вони завозили. А потім почався кон­кретний тиск: або виконуєте, що ми вам кажемо, або будемо роз­мовляти з вами по-іншому.

16 березня група військових рф приїхала зранку в мерію. За­брали мене, мого заступника і секретаря та відвезли до нашо­го відділку поліції, де вони вже «хазяйнували». Протримали нас пів дня, ставили стандартні пи­тання, психологічно тиснули, залякували. Вимагали, щоб ми розповіли, кому звітуємо, хто тут керує. Багато питань мали про наш громадський патруль. Вони вважали, що ми його створили, аби організувати якийсь спро­тив, воєнізоване формування. Хоча у наших патрульних ніякої зброї не було. Після цих розпи­тувань нас відпустили. І того ж дня у Скадовську зібрався най­більш гучний мітинг проти росі­ян — понад 300 людей. росіяни жорстко розігнали мітинг, ви­користовуючи шумові гранати і сльозогінний газ. Хаотично стрі­ляли у повітря.

Після цього в місто поча­ла заходити росгвардія, сфор­мували поліцейський відділок, з’явилася ФСБ. Це була дру­га половина березня. До мерії щодня приїжджали якісь осо­би, питали, чи є у нас списки вій­ськових. Але ми у перший день знищили всю цінну документа­цію.

Із кожним днем тиск окупа­ційної адміністрації посилював­ся. Почали забирати міських голів населених пунктів Херсон­щини. Забрали мера Голої При­стані, досі невідомо, де він і чи живий. Забрали мера Кахов­ки, мера Олешок. Було зрозумі­ло, що так буде по всій області. До мене також прийшли і сказа­ли: «Ти або працюєш з нами, або йдеш на підвал». Я зрозумів, що іншого варіанта, ніж виїхати, не­має. Це було на початку квітня (моя сім’я виїхала до Львова в перший день окупації).

Я виїхав без проблем. Узяв у свою машину ще пасажирів, яким допоміг виїхати. На КПП у Василівці окупанти не мали ні про кого особистих даних, про­сто подивилися машину, доку­менти і пропустили. Наступного дня я вже був у Запоріжжі. А далі — на Львів…

— Чи з’явилися в окупова­ному Скадовську колаборан­ти?

— Від самого початку їх не було видно. Були хіба що окремі прояви колаборації. Наприклад, проїжджає окупаційний патруль по місту, і до нього виходять місцеві громадяни, виносять їм каву-чай, вітають. Це наші гро­мадяни, яких ми всі знали. На жаль, такі були. Частина просто симпатизувала росіянам, час­тина на перспективу хотіла пре­тендувати на якісь керівні поса­ди за окупаційної влади.

На жаль, були такі і у Скадов­ській міській раді — звільнилися і пішли на співпрацю з окупацій­ною адміністрацією… Приклад Криму був негативний для Укра­їни. Наші місцеві подумали, що у Скадовську буде те саме, що і у Криму… Дякувати Богу, звіль­нення Херсона показало, що так не буде! І я впевнений, що і лівий берег Херсонщини також неза­баром буде звільнений, і Ска­довськ у тому числі. Тому тим ко­лаборантам не позаздриш, їм діватися не буде куди.

А більшість тих, хто не хотів змиритися з окупантами, виї­хали. Загалом виїхала полови­на Скадовської громади (Ска­довськ та 27 населених пунктів) і більш ніж половина міста Ска­довська. Як ми підрахували, 80−90% активного населення, тоб­то того, яке працювало, платило податки, було змушене виїха­ти. Бо роботи не стало, доходи в усіх припинилися.

— Як працює «скадовська мерія в екзилі»?

— Ще у Скадовську, за окупа­ції, міська рада продовжувала працювати, як раніше, всі пла­тежі проходили. І досі всі пла­тежі проходять — зарплата бю­джетникам (вчителям, лікарям, комунальникам). Ми зараз уже працюємо у новому бюджетно­му році. Усі продовжують отри­мувати зарплату — працівни­ки бібліотек, шкіл. У нас школи працюють дистанційно, діти за­ймаються за українською про­грамою, мають можливість за­кінчити 9−11 класи і отримати документи про освіту. Нам вда­лося зберегти функціональність громади, наскільки це можли­во в таких умовах. Зрозуміло, окрім безпекових і соціальних питань, які вирішувалися би на місці, у Скадовську. Наприклад, забезпечення населення вугіл­лям, соціальна робота тощо. А так ми продовжили роботу всіх підпорядкованих міській раді підприємств. Кошти йдуть з міського бюджету Скадовська. Продовжують надходити плате­жі до бюджету. Плюс надходить державна субвенція, яка була передбачена.

— Як зараз живе Ска­довськ? Із кимось спілкуєте­ся?

— Спілкуюся, звичайно. Але люди бояться говорити, усі об­межили своє коло спілкування. Бо там відбувається терор. Сьо­годні ти щось комусь розповіда­єш, а завтра це може стати при­водом розмови з поліцейськими чи гауляйтерами — чому ти проти окупації. Розмова українською мовою, намагання розрахувати­ся гривнями — теж підстава для «профілактичних», як вони їх на­зивають, розмов. У магазинах, на ринках люди би розраховува­лися гривнями, але бояться, що за це покарають… російський рубль там вже давно ходив, але до 1 січня ще дозволяли пара­лельний обіг рубля і гривні. За­раз — тільки рубль. Ціни шалені. Печиво — 500 рублів за кілограм (це 400 гривень, вони деклару­ють курс 1,25), цукерки — 800 рублів, пачка памперсів — 1500−1800 рублів… Буханець хліба — 40−50 рублів.

— Як займаєтеся громад­ською і волонтерською діяль­ністю?

— У Львові діє скадовська гро­мадська організація «Молоді — ініціативні». Більшість членів цієї ГО змогли виїхати з міста, части­на з них — у Львові. Ми бачили, що багато скадовців хочуть ви­їхати з міста, але не мають ко­штів на це. Вартість виїзду з ре­чами тоді була 6−10 тисяч грн, які треба було заплатити пере­візникам. ГО знайшла донорську підтримку, домовилася з пере­візниками, організувала еваку­ацію. Це допомогло багатьом людям. Загалом ми вивезли з Херсонщини більш ніж 2,5 тися­чі людей.

Після звільнення Херсонщи­ни ми розпочали проєкт «Май­стерня нескорених». Це допо­мога людям на відновлення їхніх помешкань, зруйнованих об­стрілами. За рахунок міжнарод­ної допомоги купуємо будмате­ріали і передаємо людям, щоб вони швидше могли відновити своє житло. Бо люди повернули­ся додому, часто не мають гро­шей на ремонти. І загалом є де­фіцит будівельних матеріалів, неможливо навіть за гроші діс­тати хоча б шифер.

Зараз починаємо видачу гу­манітарної допомоги, яку нада­ла держава, — дві тисячі пакун­ків для жителів Херсонщини, які зараз живуть у Львівській об­ласті. Ці люди реєструються у телеграм-каналі, приходять і отримують допомогу. За оцін­ками Херсонської ОВА, зараз на Львівщині близько 7,5 тисячі жи­телів Херсонщини.

Спілкуюся з міськими голо­вами з Херсонщини, і тут з міс­цевими мерами. У Скадовська є міста-побратими — Золочів, Стрий. З міським головою Зо­лочева та його командою вже двічі їздили у Херсон, відвозили «гуманітарку», аби підтримати херсонців після звільнення. До­помагаємо ЗСУ: уже зібрали ко­шти, завезли з-за кордону, від­ремонтували й передали армії п’ять машин. Скадовці, які слу­жать у різних військових части­нах, телефонують нам, просять допомоги.

Торік восени брали участь у львівському Дні туризму. Ми зробили стенд Херсонщини, яку фактично представляла Скадов­ська громада. Привезли справ­жні скадовські кавуни, які нам передали з окупації, організу­вали аукціон на підтримку ЗСУ. Продавали кавуни, картини мит­ців під час мистецького проєк­ту «Херсонщина — це Україна». Продали також тубус від ПЗРК «Ігла». За кавуни ми вторгували 5, 4 і 3 тисячі, за тубус — 15 тисяч гривень. Виручені 30 тисяч грн передали 80-ій десантно-штур­мовій бригаді, на фронт.

— Чи подобається вам у Львові?

— Львів — чудове місто для ро­боти, для відпочинку. Для жит­тя — трохи складніше. Усе-та­ки Скадовськ для усіх нас більш привабливий. За три хвили­ни машиною чи велосипедом дістанешся у будь-який куто­чок міста, пішки — за 20 хвилин. Нам не вистачає у Львові сонця, моря, тепла, повітря… Зрозумі­ло, всі хочемо додому.