Коаліція за принципом «хто кого кине»?

З розв’язкою головної інтриги коаліційного серіалу затягнули до непристойності. Натякнули, хто з ким у новому парламенті на шлюбний рушник стане, показали шлюбну угоду, 73 сторінки завтовшки. А хто свічку триматиме (не там, де ви подумали, а у тунелі урядових реформ, який мав би вивести Україну до світлого майбутнього), досі залишається питанням на засипку. Склад нового Кабміну засекретили так, що якщо якась інформація і просочувалася, то тільки краплями і з припискою «але можливі варіанти». У переддень відкриття нової Верховної Ради навіть маститі експерти губилися у здогадках, які прізвища фігурують у портфельних домовленостях. Та що там склад Кабміну — кандидатуру наступного спікера до останнього ніхто спрогнозувати не брався.

На моїй журналістській пам’яті такої загадкової «портфеліади» ще не було. І раніше, звісно, усі прізвища до завершення «кадрилі» не світили. Але з чернеток (хай і в різних варіаціях) хоча б зелене уявлення можна було скласти, кого, куди і за що. А тут — невідомість, покрита мороком. Усі розмови лише про спікерське крісло і “війнушки” між Блоком Порошенка та «Народним фронтом» за МВС і Мін’юст. Наче усі інші посади в уряді та парламенті і виїдженого яйця не варті: на них можна розсадити кого завгодно. Ні прізвищ претендентів, ні публічних обговорень. Для годиться, підкинули хіба що парочку варіантів на Мінкульт (або Євген Нищук, мовляв, залишиться, або чекайте другого пришестя президентської куми Оксани Білозір) і Міністерство охорони здоров’я (тут у списку кандидатур прозвучали Ольга Богомолець, нинішній в. о. «оздоровчого» міністра Василь Лазоришинець та Олег Мусій, який донедавна очолював МОЗ).

Та ще про Мінфін мимохідь згадували — теж у контексті перетягування кадрового каната між «порошенківцями» та «фронтовиками». На старті коаліціади подейкували, що крісло головного фінансиста Арсеній Яценюк «забронював» для свого друга — Андрія Пишного. Але той публічно заявив, що не планує міняти посаду голови правління «Ощадбанку» на урядовий портфель. Згодом у так званому портфельному списку Яценюка спливла інша кандидатура — нинішнього заступника голови Мінфіну Віталія Лісовенка. Ось тільки згаданий список навіть ескізом коаліційного уряду навряд чи можна назвати. Судячи з того, що у Блоці Порошенка його назвали прем’єрською самодіяльністю. Мовляв, озвучені Яценюком прізвища у рамках коаліційних переговорів не узгоджували.

Найболючіший мозоль не так для «порошенківців», як для самого президента — портфель головного міліціонера. Саме його бракує до повної президентської колекції «силових» призначень (за Конституцією, МВС не належить до квоти Гаранта). Але тут не все так просто. Порошенком, кажуть експерти, керує не просто бажання повністю контролювати силовий блок, а страх перед тим, що «чужинець» у кріслі керманича МВС (навіть той же Арсен Аваков) може стати загрозою для Банкової. Загрозою в особі добровольчих батальйонів, які контролюються саме Міністерством внутрішніх справ. «Думаю, Порошенко побоюється, щоб не з’явився комбат, який заявить, що караул втомився і «господам» час звільнити приміщення», — каже політексперт Андрій Золотарьов. Невдоволені добровольці під стінами президентської Адміністрації — це вам не народний пікет, хай навіть з палицями і вилами.

Щодо портфеля міністра юстиції, навколо якого теж запеклі торги розгорнулися, то тут більше Яценюку впирається. Мін’юст візує усі документи, які виходять з Кабміну. Тож прем’єр без «свого» міністра юстиції — як голова без шиї. «Будь-який прем’єр насамперед ставить питання про Мін’юст, — каже політолог Вадим Карасьов. — Якщо міністром юстиції роблять гравця іншої команди, закладається конфлікт».

Яценюк напирав, аби на посаді залишили його креатуру — Павла Петренка. Чи пристали на пропозицію у Блоці Порошенка? Не факт. Що тут казати, коли Арсеній Петрович, схоже, навіть у продовженні свого прем’єрства не був упевнений. Хоча Порошенко публічно заявляв, що з подачі коаліції готовий внести саме його кандидатуру на прем’єрське крісло. Через взаємні підозри, кажуть, «порошенківці» з «фронтовиками» навіть за порядок денний першого засідання новообраної Ради чубилися. Торгувалися, з чого починати — з офіційного проголошення коаліції чи обрання спікера. У Яценюка, мовляв, побоювалися, що після того, як у спікерське крісло посадять Володимира Гройсмана, «фронтовиків» можуть «прокатати» з голосуванням за прем’єрський портфель для Яценюка. У «Народному фронті» вирішили застрахуватися: спершу офіційно проголошена коаліція вносить президентові подання на прем’єра Яценюка, і тільки потім «фронтовики» гарантують своїми голосами підтримку «порошенківського» спікера.

На такій «довірі» коаліція далеко заїде. Зрештою, міцного союзу у такій різношерстій компанії ніхто і не гарантував. «Коаліція не буде стійкою, — прогнозує політолог Володимир Фесенко. — Через півроку, вже на першій стадії реалізації реформ, виникнуть внутрішні протиріччя, які з часом будуть лише посилюватися. Але не вважаю цю проблему принциповою. У нинішньому форматі коаліції, коли є п’ять учасників і конституційна більшість, залишається простір для маневру. Якщо виникнуть протиріччя, є щонайменше два способи вирішення цієї проблеми.

По-перше, буде можливість за підтримки більшості замінити неефективних міністрів. По-друге, якщо виникне конфлікт, незгідні зможуть піти, не розваливши коаліцію. Замість 300 голосів залишиться 250. Головне питання у тому, що нам потрібні ефективні міністри-реформатори. Особливо в економічному блоці і сфері дерегуляції. На жаль, наразі не бачимо в уряді українського Кахи Бендукідзе. А попереду — серйозні випробування. Провал економічних реформ вдарить як по президентові, так і по прем’єру. Тому потрібно шукати саме реформаторів, а не просто хороших, рекомендованих людей».

Коментар для «ВЗ»

Костянтин МАТВІЄНКО, політичний експерт

- Щодо складу нового уряду, то у перший день роботи новообраної Верховної Ради, швидше за все, побачимо лише подання на прем’єр-міністра. Є ж парламентська процедура. Депутати повинні прийняти присягу. Після цього Блок Петра Порошенка вимагає звіту прем’єр-міністра. Далі — внесення кандидатури на прем’єра, обговорення, і тільки потім — голосування. Не факт, що навіть за прем’єра фізично встигнуть проголосувати.

— Були припущення, що у разі недомовленостей щодо спікера (в Яценюка намагалися зберегти цю посаду за Олександром Турчиновим, «порошенківці» висунули кандидатуру Володимира Гройсмана), Блок Порошенка може протягнути свого ставленика в обхід «Народного фронту».

— Це неможливо, бо на це не пішли б «Батьківщина» і «Самопоміч».

— За неофіційною інформацією, самі «порошенківці» запевняли, що голосів вистачить. Доберуть, мовляв, за рахунок мажоритарників-«самостійників».

— По-перше, не факт, що це вдалося б (потрібно щонайменше 75 «лівих» голосів. — «ВЗ»). По-друге, якби у Блоці Порошенка пішли на такий недружній до основного партнера по коаліції крок, це поставило б коаліційний союз на межу розколу ще до його створення. Щодо кандидатури Володимира Гройсмана, то він непоганий адміністратор. Проте на посаді публічного політика такого рангу... Гройсман (як колишній мер) має досвід ведення засідань Вінницької міськради. Але Верховна Рада — це зовсім інше. Схоже, у Порошенка просто не було інших варіантів. Ну не Луценка ж у спікери пропонувати...

— Але ж Балогу на міністра внутрішніх справ пропонували.

— Думаю, це неприйнятний варіант. Як і інша кандидатура — Віталія Яреми. І там, і там є складнощі. До Яреми теж є багато питань з приводу його діяльності на посаді генпрокурора.

— Чи поділяєте версію про те, що, торгуючись за крісло головного міліціонера, президент керувався, зокрема, і страхом перед контрольованими «чужим» міністром добровольчими батальйонами?

— Ця версія має право на існування. Але не варто забувати і той нюанс, що міліція (як, зрештою, й інші силові структури) завжди була генератором тіньової готівки. Тобто тієї вертикалі хабарів, яка була створена ще за часів Кучми. Зрозуміло, що Аваков на чолі такого суперміністерства створює для президента дискомфорт.