Іван Вакарчук «не здасться без бою»?

«Веселі, брате, часи настали», — співає Святослав Вакарчук. Тим часом для Львівського національного університету імені Івана Франка, котрий донедавна очолював його батько, часи настали далеко не веселі. Можна навіть сказати, туманні часи.

Минулого ТИЖНЯ завершилася міністерська мовчанка щодо конкурсу на посаду ректора вузу. У прес-службі університету кореспондентові «ВЗ» повідомили, що це зняло з них, перш за все, психологічну напругу, як-не-як, три тижні без керівника. Зрештою, окрім психологічної, є ще цілком реальна «документальна» напруга: університет на цей час увійшов у процес акредитації, можна собі уявити, як його проходити без ректора.

Втім, навіть з міністерським наказом трапився курйоз. У день оприлюднення наказу інформаційна агенція ZAXID.NET отримала відповідь на запит щодо до цього питання, де чорним по білому було написано, що конкурс на заміщення посади ректора під час вступної кампанії може призвести до її зриву. Тому він буде оголошений після цього. Відповідь на запит підписали в один і той же день, що і наказ про оголошення конкурсу...

Дивувало університетську громаду і те, що міністерство освіти навіть не призначало в.о. Ходили чутки, ніби статус виконувача обов’язків у міносвіти пообіцяли Івану Олександровичу, і з Києва, кажуть працівники університету, ректор приїхав окрилений, бо статус виконувача обов’язків під час виборів дає неабияку фору. Але минав час, а відповідного наказу так і не було...

Розібратися у ситуації намагалися навіть на сесії Львівської обласної ради. Депутат ради, голова постійної комісії з питань освіти і науки Юрій Підлісний запропонував, аби голова ЛОР звернувся у ректорат вузу, аби з’ясувати ситуацію. Пан Підлісний зазначив, що відсутність і ректора, і виконувача обов’язків блокує роботу вузу, немає навіть кому підписати диплом. Інший депутат Пилип Пилипенко заперечив, мовляв, проблем вуз не має, керівні обов’язки виконує проректор...

То є проблеми чи немає у Франковому вузі?

Ззовні все виглядає просто: міністерство бореться проти демократичного вузу і демократичного ректора, колишнього помаранчевого міністра освіти. ЛНУ — це бренд Львова, а Іван Вакарчук — бренд університету, без якого вуз вже й складно уявити (Іван Олександрович прийшов на посаду ректора у 1990 році). Однак, якщо трохи вникнути в університетські реалії, вимальовується інша ситуація: колектив вузу не так однозначно налаштований, можна сказати, він розколовся на прихильників та противників Івана Вакарчука.

Усі без винятку погоджуються: у дев’яностих, коли Іван Вакарчук вперше очолив університет, це був справжній прорив. Саме він зробив систему вступу у ЛНУ прозорою, некорупційною. Авторка цих рядків також вступала в університет, складаючи вузівське тестування, і на собі перевірила її ефективність. На початку двотисячних, коли вступала я, серед інших вузів Львова, і не тільки, ЛНУ видавався острівцем свободи та демократії. У Франковому вузі підтримували талановиту сільську молодь. Існувало окреме тестування для дітей із сіл. Не дивно, що студенти ректора підтримували (і досі підтримують). За часів ректорства Івана Вакарчука вуз став національним. Нотки незадоволення почали звучати, коли Іван Олександрович пішов на посаду міністра освіти і науки. Більше двох років тримав собі ректорське крісло у вузі, призначивши на посаду в.о Василя Височанського. Але про це мовчали, адже міністр Вакарчук запровадив ЗНО, а позитиви цієї реформи поза дискусією. (Запровадження ЗНО — чи не єдина позитивна реформа за часів Ющенка). Щоправда, чомусь міністр не довів доброї справи до кінця, таким чином давши теперішньому міністру карти в руки: можна змінювати, нівелювати як завгодно.

Але з часом, кажуть противники, в університеті стався застій. Зараз, кажуть вони, у вузі бракує справжньої демократії: не подобається, пиши заяву на звільнення (саме тому ми не можемо назвати імена тих, хто надав інформацію про ситуацію у вузі. — Авт.). Ті, хто має куди піти, ідуть, підшуковують більший заробіток, а ті, хто ні, — мовчать, або намагаються увійти у довіру до керівництва. Ходять чутки, ніби в університеті бояться критики і навіть можуть не узгодити лектора на запрошення, якщо є підозри, що він скаже щось не те. У вузі, переконують викладачі, панує централізація. З одного боку, кажуть противники, все крутиться довкола ректора, з іншого, під час вирішення важливих питань, котрі треба узгоджувати у міністерстві, «верховний» часто вмиває руки. Дехто особливо уважний простежив метаморфози у статуті вузу. Наприклад, у варіанті зі змінами від 2002 року ректором могли обрати особу із числа штатних професорів, котрі пропрацювали в університеті не менше 5 років і мають не менше десяти років науково-педагогічного стажу. А 4 березня 2010 року (якраз перед виборами ректора) відбувається зміна: умову про не менш як п’ять років у штаті відміняють. Іван Олександрович повертався на посаду з крісла міністра... Університет завжди серед лідерів за кількістю поданих заяв під час вступної кампанії. І складається враження, намагається забрати до себе більшість. Хай навіть на платне. На контракт набирають гурмами. А викладачі скаржаться, що ті натовпи студентів немає ні фізичних, ні моральних сил навчати. У вузі аж гуде від студентів, але чи аж такий позитив?

Може здатися, що у цьому матеріалі занадто багато «може», «мабуть» та «кажуть». Це пов’язано з тим, що колективу достеменно нічого не відомо... Є група викладачів, котрі підтримують Івана Олександровича і вважають його хай трохи втомленим (не жарт — керувати такою махіною протягом більш ніж 20 років), але у даній ситуації збереже вуз від «приватизації». «Ми не знаємо, кого може призначити міністерство. З якими намірами може прийти ця людина? — говорять вони. — До заслуг Івана Вакарчука належить те, що він зберіг університет, нічого не продав, не приватизував, не вкрав, Ботанічний сад є і надалі ботанічним садом, усі гуртожитки — гуртожитками. Уявіть собі, прийде зараз молодий і зажерливий ректор, що може статися?» Іван Вакарчук, кажуть вони, винен хіба в тому, що не підготував собі наступника і тепер став заручником своєї ж команди, яка підбурює його знову балотуватися. Так, університет переживає не найкращі часи, але це пов’язано з тотальним недофінансуванням. Єдиний, хто тримає вуз у страху, це міністр Табачник, а міністерству, якому підпорядковується вуз, яке дає гроші та держзамовлення, особливо нічого не доведеш. Тому треба бути обережним, як на мінному полі. Процес ліцензування та акредитація відбуваються зі скрипом. Викладачам повертають документи, вишукуючи або дрібні помилки, або помилки, котрих взагалі не існує... А вступна кампанія на носі, без акредитації не буде держзамовлення...

Тим часом у цьогорічному рейтингу університетів «Компас» ЛНУ імені Івана Франка зайняв лише 14 місце, минулоріч він був на 12-му...