Віктор ШЕМЧУК: «Коли приїхав на роботу у Крим, мене називали «бандьорою». А у Львові, мабуть, називатимуть «донецьким»…»

Новопризначений голова Львівської облдержадміністрації Віктор Шемчук (на фото) дав своє перше інтерв’ю кореспонденту «Високого Замку», і то — вже на другий день після свого представлення. Справив враження людини компромісної і відкритої.

Нам трохи довелося почекати. Коли нарешті Віктор Вікторович повернувся до своєї приймальні, то… жартома опустився на одне коліно переді мною і склав руки, нібито випрошуючи прощення. Яку жінку залишить байдужою такий жест?

— Пане Вікторе, для львів’ян ваше призначення стало як сніг на голову. Багатьох здивувало, що президент призначив саме вас — людину, яка більшість життя прослужила в органах прокуратури...

— Думаю, президент був у тривалих роздумах щодо того, хто має керувати Львівщиною. Мої повноваження як народного депутата закінчилися, і я подав рапорт про повернення до органів прокуратури, або про вирішення питання про мою пенсійну відставку (незважаючи на те, що мені 43 роки, вислуги в органах прокуратури у мене достатньо, 23 «чистих» роки, щоби бути пенсіонером). Була пропозиція відійти від прокурорської діяльності і піти у виконавчі органи влади. Я погодився. Тоді, я так розумію, і вирішилося питання, де саме використати мій потенціал.

Думаю, у причинах мого призначення було три складові. Перша — я, як працівник органів прокуратури, ніколи не був членом жодної партії. Друга стосується ситуації, яка складається у Львові, і тими викликами, які існують (рівень злочинності, можливе протистояння між законодавчою і виконавчою гілками влади, координація діяльності правоохоронних органів у цьому контексті, питання боротьби з корупцією). Третя — маю тісне відношення до спорту (Віктор Шемчук — двічі чемпіон світу з водно-моторного спорту, донедавна був президентом Національної федерації водно-моторного спорту України. — Авт.), провів декілька знакових для України чемпіонатів світу, а це важливо у контексті проведення чемпіонату Євробаскет-2015, Олімпіади-2022.

За 23 роки роботи в органах прокуратури і за 5 років, коли був народним депутатом, довідався багато чого. Повернення до Львова, міста, де провів п’ять найкращих років мого життя, де створилася моя сім’я, де мені вільно дихати — це якесь логічне завершення і водночас новий розвиток певного життєвого циклу.

— Чи не є ця посада певним пониженням у вашому кар’єрному шляху, адже ви працювали і заступником Генерального прокурора України, і, мабуть, претендували би очолити Генпрокуратуру?

— Я стільки разів був кандидатом на посаду генпрокурора, міністра юстиції та на інші різні посади, що будь-яке доконане рішення, тобто посада голови ЛОДА, значно краще, ніж ті посади, на які ефемерно я міг би претендувати. Це не пониження, бо не посада формує людину, а людина формується на посаді. Свого часу займав посади заступника генерального прокурора — прокурора АР Крим, і в прокуратурі пройшов усі щаблі від слідчого прокуратури сільського району до виконувача обов’язків генерального прокурора і можу сказати, що іноді слідчий райпрокуратури за своїм потенціалом, можливостями і людськими якостями значно вищий, ніж міністр юстиції і генпрокурор. Призначення губернатором регіону із 2,5 мільйона населення, який вважається культурною столицею України, — це підвищення.

— У ЛОДА і райдержадміністраціях переживають, що ви затієте «кадрову чистку», що привезете з Тернополя і Криму своїх людей…

— Жодних кадрових революцій не буде. Не збираюся приводити сюди «ескадрон гусар летючих». Звичайно, кадрові зміни будуть, але не носитимуть політичного характеру, а виключно фаховий. Є закон — у день призначення нового голови ЛОДА усі заступники повинні скласти повноваження, стають в.о., потім їх або призначають на посаду, або не призначають. Тобто будуть і ротації, і заміна людей, які вийшли на пенсію, і заповнення вакансій. Я не формую команду за принципом земляцтва, кумівства чи партійно-кланової приналежності. Якщо є фахівець, є одним із найкращих, хай приходить і працює. Він працюватиме не на Шемчука, а на добробут Львівщини. Якщо мені запропонують альтернативу — взяти доброго фахівця, який працює у складі ЛОДА, чи фахівця з іншого регіону, — візьму львівського. Хоча би з тих причин, що мені не треба буде шукати йому квартиру, створювати побутових умов. І ганьбитися у себе вдома він буде менше, ніж той, який приїде. У нього тут родина, діти, батьки…

— Щодо побутових умов — де ви будете жити у Львові?

— Я не приїхав у Львів отримувати житло. Є категорія керівників, які цим зловживають, я до них не належу. Винайму житло, так само, як це було у Києві, коли я винаймав, поки в мене не з’явилося там своє. Так само, як я винаймав 2,5 року в Криму, поки там не отримав житло. У мене «військова» сім’я, вони в мене «з лейтенантів», звикли, що батько весь час на роботі. Дружина Наталя до нового року працювала, зараз тимчасово не працює, будемо вирішувати питання з її переїздом до Львова. Врахуємо, що приходжу пізно з роботи, тому мені не треба великих апартаментів. Людина, яка вважає, що приїхала тимчасово на роботу, не працюватиме в повну силу. Я не тимчасово сюди приїхав. Крім того, моя дочка, побувавши декілька разів у Львові, заявила: «Прикольно було б тут жити». Тепер я їй кажу: «Ти, звичайно, приколістка, але доведеться тут пожити».

З іншого боку, не бачу жодних проблем у тому, щоб реалізувати щось із того житла, яке у нас є у Криму чи в Києві, і придбати квартиру чи будинок у Львові. Моя дружина зараз у Тернополі (провідує мого батька, який у лікарні), дочка у Києві, а я у Львові. Колись таки відбудеться об’єднання сім’ї, і я би хотів, щоб вона об’єдналася там, звідки починалася — зі Львова. Ми жили на Майорівці, у студентському гуртожитку…

— Майбутня дружина вчилася паралельно з вами?

— Ні, на слов’янській філології. Ми жили обоє у Тернополі, в одному будинку, в одному під’їзді, де було сорок квартир, я жив на третьому поверсі, а Наталя на четвертому, і не були знайомі. Один-єдиний раз, коли бачилися у Тернополі — ми тільки-но поступили в університет, і Наталина мама перед 1 вересня запропонувала моєму батькові підвезти мене машиною на навчання у Львів, бо Наталя також їхала машиною. Але у тій поїздці я її не роздивився, бо сидів біля водія, а вона ззаду. Познайомилися пізніше. У гастрономі навпроти нашого гуртожитку продавали шампанське, яке тоді було дефіцитом. Ми з хлопцями, з якими жили втрьох в одній кімнаті, стали у чергу. Раптом підходить Наталя з подругами і каже: «Привіт! Пам’ятаєш мене?». Я сказав: «Звичайно!», хоча забув, як її звати. Вони попросили купити їм шампанське, бо боялися, що їм не продадуть. Ми погодилися, але за умови, що ми їм те шампанське самі в кімнату і принесемо. Перед тим домовилися із товаришем, що стукаємо у двері і я кажу їй: «Це мій товариш Володя! Познайомтеся», і тоді вона скаже «Дуже приємно» і назве своє ім’я. Відтоді весь час разом.

— Як сталося, що ви з Тернополя переїхали до Криму?

— Після того, як я пропрацював у прокуратурі Тернополя з 1993 по 1998 рік, постало питання про те, що нашій доньці треба змінити клімат, бо в неї був бронхіт. Лікарі порадили хоча б на рік переїхати в інший клімат. До того я вже їздив до Криму у різні відрядження для розслідування справ у групах. Переїхав туди на рік, а вийшло, що на 15 років.

Тетяна вчиться в торгово-економічному університеті в Києві. Був шокований, коли заявила, що не хоче йти моїми стопами, а вирішила бути менеджером готельно-ресторанного бізнесу. У нас була можливість відправити її вчитися на юриста за кордоном. Але вона заявила: «Я? За кордон? З цієї країни? Ніколи!». У Криму вона говорила виключно українською мовою. Усі мене питали: «Виктор Викторович, а ваш ребенок на нашем симферопольском языке вообще не разговаривает?».

— Давайте поговоримо про вашу депутатську діяльність. Є таке поняття «адвокатська етика». Коли є конфлікт інтересів у свідченнях однієї особи і іншої, яка обвинувачується, то у них не може бути одного адвоката. У вас схожа ситуація: у 2007 році ви були у команді «помаранчевих», яка опонувала Януковичу. Потім ви були у провладній групі Жванії. А зараз стали представником президента Януковича на Львівщині. Чи не вважаєте, що, перейшовши на службу в стан колишнього опонента, ви порушили етику політичну?

— Якщо поняття «мати власну точку зору» і поняття «бути зрадником» тотожні, тоді можна дійти такого висновку. Ідеологія групи «Право вибору», яку називаєте «групою Жванії», чітко відповідала своїй меті — ми мали власну точку зору на ті процеси, які відбувалися у фракції. Кажуть, «де два українці, там три гетьмани», а там було «одна фракція — дев’ять кандидатів у президенти». Я у список «Нашої України — Народної Самооборони» прийшов як самодостатня людина і зробив багато для того, щоб НУНС набрав той відсоток голосів, який набрав у 2007 році. Не будучи членом жодної партії, я чесно працював на імідж цієї політичної сили.

За час депутатства були напрацьовані певні законодавчі ініціативи, які пройшли усі погодження в комітетах і мали великий шанс бути знівельовані з однієї простої причини — у день опозиції (середа) опозиція виносила усі свої законопроекти, і незалежно від того, хороший законопроект чи поганий, — його не голосували. Тому ми вирішили дати шанс тим людям, які хочуть вести перемовини і домовлятися, мати власну точку зору. Знайшлася «золота середина». Можу відповідати за все, за що проголосував. Жодного разу нікому не давав своєї картки, вона завжди була зі мною, і навіть дублікат.

У Криму усі казали: «Шемчук — бандьора». Першого дня, коли прийшов там на роботу, начальник відділу криміналістики пожартував: «Одним бандьорівцем на заході буде менше, а у нас — одним більше». Тепер, коли я приїхав до Львова, тут я вже буду «донецький»? Хіба у Криму, Тернополі і Львові нема сволоти і порядних людей? Всюди вони є. Яка різниця в тому, звідки людина прийшла? Оцінка цієї людини буде тоді, коли люди оцінять її роботу.

— Ви йшли на вибори у «помаранчевому» списку, який проголошував одні передвиборчі обіцянки, а потім перейшли в протилежний табір, у якого протилежні обіцянки. Чи не вважаєте це зрадою?

— Пам’ятаєте, з яким лозунгом йшла помаранчева команда на вибори? «Бандитам — тюрми». Віктор Шемчук йшов під лозунгом «Бандитам — тюрми». Покажіть мені бандитів, які сидять в тюрмах. Кого я зрадив? Особисті взаємини Шемчука і Луценка непогані. Мене часто запитують, що думаю з приводу того, що Луценка засудили. Формально склад злочину в діях Луценка є. Чи покарання відповідає тому злочину, який він вчинив, — не знаю. Але юридичні факти такі — є рішення суду першої інстанції, є рішення апеляції, яке вступило в законну силу. Президент, напевно, міг би піти на порушення закону, видати указ про помилування Луценка. Але Луценко каже: «Я не прийму помилування від Януковича». Тобто що — його виганяти з тюрми, а він буде назад у тюрму йти? Якщо Європейський суд з прав людини визнає, що Луценко незаконно засуджений, незаконно перебуває під вартою (а я цього щиро бажаю), то для України це буде уроком. Але цей урок буде тільки на користь Україні.

Так само по справі Тимошенко. Кажу як юрист: якби у Ти­мошенко була фахова юридична позиція і відповідний захист, все могло би бути по-іншому. Не шоу треба влаштовувати в суді, а боротьбу між прокурором і адвокатом. А в мене складається враження, що чим довше Юлія Володимирівна буде перебувати у місцях позбавлення волі, тим вигідніше це всім. Тому я проти того, щоб і Тимошенко, і Луценко перебували під вартою. Політично прийняти рішення звільнити Тимошенко і Луценка неможливо. Навіть у випадку декриміналізації статей, за якими засуджені, це все одно проблема. Щоб амністувати людину або помилувати її, потрібна згода засудженого. Давайте дочекаємося рішення Вищого спеціалізованого суду.

Губернатор розповів, що любить читати книги з серії «Жизнь замечательных людей», перечитувати Черчілля, не цурається і белетристики — для розвантаження. «Усі годинники, які в мене є, я купив собі сам, — відповідає на запитання про улюблені бренди одягу і аксесуарів. — Є в мене годинник, який мені як чемпіону світу з водно-моторного спорту презентувала компанія «Едокс». Усім чемпіонам світу 2010 року ця компанія прислала спеціальні годинники, вони не є дорогими, коштують 780-1000 євро. Цей годинник, що зараз на мені, — «Омега». Одяг ношу той, який підходить мені за розміром. За брендами не ганяюся. За останні десять років зібралася чимала колекція краваток. У мене нема «вещизма». Я не ганяюся за тим, щоб вибороти «почесне звання олігарха». А от звання почесного юриста маю. Не маю дорогого скутера і позашляховика. На мене записаний моторний човен «Колібрі» потужністю 72 кінські сили, який передав Черкаській ДЮСШ — він рятує людей на воді. Є будинок площею 200 кв. метрів у Коктебелі, який батьки моєї дружини побудували у 2002 році. Самі вони з Бердянська, свого часу вирішили переїхати ближче до нас. Батько дружини записав півбудинку на мене, пів — на мою дружину».