Шоста локація пам’яті Ігоря Білозіра

Спочатку Львів був

До цього експозицію, крім львів'ян, які побачили ії ще в березні минулого року, коли виповнилося 70 років від дня народження талановитого композитора та музиканта, який, перейнявши у рік смерті іншого генія української пісні, Володимира Івасюка, естафету національного музичного світоча та до самої своєї трагічної смерті 28 травня 2001 року залишався пульсуючим символом невмирущого українського мистецького духу, відвідали жителі ще чотирьох міст Львівщини.

Борислав, за словами директора історико-краєзнавчого музею міста нафтовиків Андрія Спаса, став шостою локацією після Львова, Радехова, Трускавця, Дрогобича та Сколе, де картини вже експонувалися.

«Для мене, людини, яка не тільки слухала, а й співала пісні Ігоря Білозіра та надихалася енергетикою його творів, — розповідає Андрій Спас, — важливо було, щоб однією з локацій для картин, які Ігор Білозір наприкінці вісімдесятих — початку дев’яностих років минулого століття отримав у дарунок від своїх друзів-однодумців, став Борислав. Це для пам’яті потрібно.

Без Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра сьогодні ми б були набагато слабші. Вшановуючи ювілейну дату від дня народження нашого пісенного генія, з трепетом в душі згадуємо той неповторно радісний дух його пісень у виконанні ансамблю «Ватра», на концертах якого завжди аншлаг був".

Не лише свою землю маємо захищати

Будь-які спогади про Ігоря Білозіра, мабуть, «кульгають» без розповіді про Оксану Білозір, його дружину та виконавицю усіх шлягерів «Ватри». Вони були взаємодоповнюючим дуетом. Стільки років минуло, а перевершити встановлений нею рівень виконання пісень чоловіка-композитора не вдавалося нікому. Сама доля так розпорядилась.

Оксана Білозір була гостею урочистого відкриття теперішньої експозиції з 26 полотен у Бориславі. Усі ці картини її чоловік, а інколи й вона сама, отримували у подарунок від художників, які навідувались у гості до подружньої пари, щоб попити кави, у колі однодумців сокровенним поділитись. Виставка картин у Бориславі, авторами яких є як дуже близькі до композитора художники, які ледь не щотижня бували в нього вдома, так і не настільки свої в особистих взаєминах, але дуже близькі за духом та світобаченням шанувальники його таланту, це маленька збірка історій про улюблений світ людини, яку обожнювали, але не вберегли від трагічного випадку у «Цісарській каві» у Львові, який для композитора фатальним виявився.

Історія Ігоря Білозіра вчить, що все своє потрібно берегти та захищати. Не лише землю не маємо права ворогу віддавати, а й мову, культуру та пісню.

За спів українських пісень

До присутніх на урочистому відкритті виставки з коротким вітальним словом звернулись Андрій Спас, заступник міського голови Борислава Мирон Цайтлер, начальниця відділу культури управління культури, молоді, фізичної культури та спорту Тетяна Кекіс, художник Роман Ющак, голова міського осередку «Союз Українок» Анна Глод, режисерка народного драматичного театру для дітей та юнацтва імені Петра Телюка Наталія Кравцова.

Окрім Петра Сипняка та Ореста Скопа, кожен з яких на експозиції в Бориславі представлений трьома картинами власного авторства, відвідувачі мають можливість побачити творчі роботи Андрія Куруца, Богдана Мусієвського, Володимира Бортковича-Бацвина, Володимира Стецули, Євгена Кавки, Зеновія Кецала, Ігоря Копчика, Миколи Бордуна, Олеся Тищука, Галини Палажій, Івана Притули.

Виставка, найімовірніше, до кінця березня триватиме.

Нагадуємо: другої чорної дати для української музики після 18 травня 1979 року, коли у Брюховицькому лісі знайшли мертвим Володимира Івасюка, стало 28 травня 2000 року, коли в лікарні від отриманих травм відійшов у вічність Ігор Білозір. Легенда української пісні був жорстоко побитий за спів українських пісень у центрі Львова у кафе «Цісарська кава» — лише за те, що заважав групі відвідувачів співати та слухати російський шансон.