З Божим словом ішов до парафіян, майданівців, фронтовиків… Прощальне слово про о. Михайла Нискогуза

Словом Божим намагався спам‘ятати «беркутівців»…

Уперше ми зустрілися з ним у червні 2004 року під час сходження на Говерлу. Віктор Ющенко, якого мільйони українців бачили своїм майбутнім президентом, проводив акцію «Чиста Україна». Це начебто була екологічна подія, а насправді - політична прелюдія перед осінньою виборчою кампанією, яка привела до керма держави справжнього державника.

Отець Михайло Нискогуз був одним із тисячі прихильників народного кандидата, які того дня піднімалися на найвищу вершину країни. Перед сходженням на гору він благословив Ющенка молитвою і щирими напутніми словами. Вони виявилися пророчими.
Через кілька місяців греко-католицький священник із тодішнього Червонограда промовляв «Отче наш…» за православного політика із Хоружівки на Сумщині під час його офіційного висунення кандидатом у президенти. Коли ж результати другого туру виборів було сфальсифіковано і Україна вибухнула багатомільйонними протестами, отець Михайло був серед їхніх учасників.

Писав відкритого листа Леоніду Кучмі, щоб той шанував закон і не чинив безправ‘я, апелював до суспільних авторитетів, міжнародних інституцій, вимагаючи, щоб авторитарний режим в Україні відступив перед демократією.
Отець Михайло Нискогуз був очевидцем і співучасником багатьох інших суспільно значимих подій. Попри прогнози комуністичної системи, він влився у лави тих, хто відроджував УГКЦ.

Приходив на політичні судові процеси, де влада намагалася кинути за ґрати політиків демократичного табору, виступав на їх захист, брав на поруки. Не обійшовся без нього і другий Майдан, Революція Гідності. Священник із шахтарського містечка на Львівщині став одним цілим із майданівцями. Не тільки наснажував їх зі сцени, а й підтримував біля наметів у морозні дні і ночі, у тому числі, у найбільш критичні моменти народного повстання. Божим словом він намагався спам‘ятати «беркутівців», прагнув зупинити вчинену ними масакру. Можна лишень уявити собі, що робилося у душі пароха, коли бузувіри у чорній міліцейській формі на колонаді київського стадіону «Динамо» катували кийками його неповнолітнього онука Михайла, студента коледжу.

Відео тієї розправи з екранів телевізорів бачив весь світ. Згодом отець Михайло розповідав нам подробиці тієї жахливої події. Зокрема, про те, як кати штрикали тіло малолітки ножами, а криваві рани для підсилення болю заливали перцевим газом. Побиття онука нагадувало отцеві Михайлу методи роботи радянських карателів…

Згодом священник ділився з нами гордістю від того, що його патріотичний нащадок пішов на фронт захищати Україну. І обурювався, що українські суди свідомо блокують покарання винних у розстрілах на Майдані. На ці суди з передової кілька разів його онук приїжджав як свідок і постраждалий…

Як волонтер возив продуктові передачі воїнам. І реліквії…

Михайло Нискогуз увічнив себе у місті Шептицькому ще й побудовою величного храму Святого Йосафата. Таких масштабних святинь в Україні небагато. Вражає цей храм не тільки гігантськими параметрами, а й глибоко духовним наповненням, оригінальними елементами внутрішнього декору. Для прикладу, зображені на стінах небожителі носять український народний одяг. А на одному панно, яке символізує боротьбу Добра і зла, на прохання пароха, розміщено епічний сюжет: у пеклі горить оскаженілий диявол путін.

Священник свято вірив, що акумульоване в ньому світове зло неодмінно отримає відсіч…
В останні роки отець Михайло часто хворів — підводили хворі ноги. Попри цю неміч, залишався дуже діяльним, випромінював оптимізм. Чого лише варті його виснажливі волонтерські поїздки на схід! Під час однієї з них, перед Різдвом 2024 року, крім продуктів, побутових речей, священник привіз нашим воїнам справжню реліквію з грецького острова Корфу — часточку зношених оксамитових черевичків святого Спиридона, якого церква вважає заступником знедолених, цілителем, чудотворцем, провидцем.

Михайло Нискогуз був яскравим оратором, публіцистом, його статтями зачитувалися у багатьох виданнях. Він цінував нелегку журналістську працю. На свято Івана автор цих рядків завжди отримував від священника теплі віншування. Не раз чули схвальні рецензії на свої публікації. Особливо до вподоби йому були матеріали на соціальну тематику, статті зі сторінки «Живий куточок». Висловлюючи найкращі побажання, душпастир дякував нам за те, що, з його слів, я ще й «досконало вивчив мову звірів і птахів»…

У липні минулого року отець Михайло, зробивши напис на пам‘ять, подарував нам свою автобіографічну книгу «І світло в пітьмі світить…» Назва вельми промовиста. Вона передає сенс життя, заповітні мрії великого українця Михайла Нискогуза.